Хроніки Берлінале. «Клондайк» — фільм, який нам дуже потрібен зараз

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль. Підтримайте «Люк», ставайте нашими патронами на Patreon!

Перший зал Зоо Паласту на 773 місця заповнений ледь на чверть. Це не через брак інтересу, а через міри антиковідної безпеки. Одразу після продажу квитки на «Клондайк» були всі забукані. За дві години — повністю розкуплені. 

На велику сцену зі сріблястою кулісою запрошують режисерку фільму Марину Ер Горбач. Це перший раз, коли вона презентує фільм наживо. Світова прем’єра «Клондайку» пройшла на фестивалі «Санденс», але вся команда виходила на зв’язок по відео з України. 

Марина англійською вітає глядачів, та стримано каже: «This film is about Ukraine, but I would really like you to think about Europe». Сріблясті куліси підіймаються. 

На темному екрані роздаються глоси Оксани Черкашиної та Сергія Шадріна. Ірка й Толік мріють, що коли війна закінчиться, на місці дірки у домі вони поставлять велике вікно на всю стіну, як в Європі. Ірка на сьомому місяці вагітності.

Після того, як у їхній дім влучила міна, залишивши зруйнованою бокову стіну, вона гласними матюками посилає Толіка за машиною. Але білий Volkswagen Caddy віджали російськомовні друзі Толіка. І якщо на початку це жирний Саня у бриджах, шльопках та старим Калашніковим на плечі, то у кінці «друзі» будуть з кулеметами, повністю обвішані зброєю та розмовляти чеченською.

«Клондайк» може вас розтрощити. Десь на середині я перестав рахувати скільки разів заплакав. У однієї колежанки були істерика. Інша вийшла з зали одразу після завершення, і теж довго не могла заспокоїтися. Але цьому фільму можна довірити свої травми. 

Маючи великий потенціал нашкодити, він не намагається залізти вам в душу іржавою виделкою і розколупати серце до стану пюре. Це доросле кіно для людей, які готові сприймати реальність не тільки інтелектуально, але й емоційно. І бачити правду настільки складною, наскільки це можливо. А ще це дуже атмосферний, кмітливий, збалансований та чіткий фільм.

Жодного разу Горбач не дозволила собі перейти на політичні кліше або вдатися до стигматизації персонажів. Перед нами завжди живі люди, навіть коли це сепаратисти або російські військові. Це важливий момент. Певну частину екранного часу дійсно займають люди, яких зараз точно можна назвати ворогами. Тобто на державні гроші, нам показують російських військових. Навіщо? Аби в самому кінці, у неймовірно простій, але дуже жахливій сцені показати, як саме влаштований російський імперіалізм в Україні. 

Уявіть собі фільм братів Дарденн, або Кена Лоуча, або навіть Міядзакі. Саме стільки гуманізму є у «Клондайк». І саме від цього стинуть жила.

Останні 10 хвилин фільму, від відчуття безпорадності та ненависті у мене зжалися кулаки, я помітив це хвилини через три, і не хотів їх розжимати аж до кінця титрів. Я був на місці падіння MH17, бачив війну на власні очі, заробив собі ПТСР і навчився з ним жити після чотирьох років терапії. Але жодного разу на сеансах я не переживав стільки ненависті, скільки під час фінальної сцени. Мені хотілося вибігти з кінотеатру та почати щось нарешті робити. 

Фільм дає можливість, безпечно пережити травматичний досвід та позлитися, ненавидіти вигаданих, але дуже живих персонажів. Ще він набагато більше ніж просто сеанс терапії за ціну квитка в кіно. 

Дірка в стіні на самому початку фільму стає головною метафорою травми. Надалі уся композиція кадру буде залишатися пустою всередині. Масовка та герої постійно запхнуті до рамок екрану. У сцені на кладовищі взагалі верхні дві третини кадру полишені літньому ландшафту Одеської області, який неможливо відрізнити від Донеччини. До речі, жодної секунди не було у мене сумнівів, щодо того, що зараз мені показують Донбас. Там є терикони, поля, запилені стежки, запилене небо. Мені показували мій рідний край.  

Черкашина та Шадрін видають неймовірно фізичний перформанс. Ірка — міцна й смілива. На Q&A після фільму Оксана розповідає про те, наскільки це важливо зображати жінок, які не вдаються до патріархальних практик, щоб творити опір війні та насильству. Толік — турботливий та бурхливий. Те, як він ходить та займається побутовими справами, затягує наче чорна діра, — неможливо відірватися. 

Проте упиватися їхньою грою при першому перегляді теж майже не вдається, бо вона дуже гармонійно пов’язана з іншими складовими фільму. Як злагоджений оркестр, вони виспівують головний меседж фільму, закладений режисеркою. Важкою втратою для команди стала смерть Сергія Шадріна влітку 2021. Він не мав професійну освіту, це була його перша велика роль у великому кіно. Початок фільму був присвячений саме йому. 

***

Фільм закінчився. Світло ввімкнули. Оплески були теплі, але 200 людей із можливих 700 не могли дати належну шану цьому фільму. Я плакав за спиною колежанки. В залі було багато українців, і коли почалася Q&A, вайб був наче зараз ми на сеансі групової терапії. 

Більшість з тих, хто брав мікрофон, не питали про фільм, а дякували за нього. На початку голос Марина тремтів, здається вона стримувала ком у горлі. До неї долучилася вся команда, на відстань два с половину метри один від одного.

Мені дуже хотілося обійнятися всім залом, але замість цього ми взяли заздалегідь підготовлені плакати та пішли на двір. Ми стали у пікет біля входу. На наших плакатах було написано «Кіно закінчилося. Війна продовжується». 

Наступного дня, під час зустрічі канцлера Німеччини Олафа Шольца з президентом Росії Володимиром Путіним, Госдума РФ звернулася до свого президента з проханням визнати окуповані території України незалежними державами.

Антон Дорох

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.