Баннер
24.06.2020

«Самокат» і палиці в колесах: куди їхати далі?

Фото автора
Антон Григоров

30 травня арт-хаб «Самокат», майданчик Academy of Visual Arts Kharkiv, призупинив свою діяльність через відмову державної структури продовжувати договір про оренду.

За час своєї роботи «Самокат» встиг стати одним із найважливіших центрів мистецької освіти в Харкові. Тут викладали художник Костянтин Зоркін, режисерка театру «Арабески» Світлана Олешко, філософиня Дар’я Зіборова. 

Крім того, арт-хаб регулярно організовував зустрічі з українськими й закордонними митцями та мисткинями. Тому втрата цього простору є суттєвою втратою для Харкова. 

Ми поговорили з засновницею Academy of Visual Arts Kharkiv й  «Самокату» Оксаною Сигаревою про ситуацію довкола арт-хабу, «Академію візуальних мистецтв» та складнощі, які поставили її діяльність на паузу.

 

Про мету і принципи роботи Academy of Visual Arts Kharkiv

«Академія візуальних мистецтв» розпочала роботу в травні 2016-го. Проєкт ставив за мету виростити професіоналів та професіоналок, які зможуть реалізовувати свої ідеї у кіно, фотографії, дизайні та театрі. 

Від початку ініціатива була експериментальною. У перший рік існування «Академія» пропонувала тримісячні курси, що є типовою практикою для сучасної неформальної освіти. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що за такий короткий термін дати гідні знання неможливо. 

«Для того, аби сформувати себе як митця чи мисткиню, потрібно багато працювати над собою, приносити свій матеріал, який розбиратимуть на заняттях, помилятися і вчитися на своїх помилках. Тільки в такий спосіб можна зростати у своїй творчості», — стверджує Оксана.

Саме тому було вирішено зробити програми тривалістю в рік. На думку Оксани, такі курси давали студентам нагоду спробувати себе у сфері візуальних мистецтв та зрозуміти, чи «твоє» це, чи ні. 

«Зрозуміло, що протягом курсу частина його слухачів та слухачок передчасно йшли від нас, але, загалом, цей другий рік був досить успішним, — вважає Оксана. 

Така практика [тривалого навчання прим.] існує недаремно, адже зазвичай протягом першої половини року люди «розкачуються», аби переосмислити свою ідею на основі набутих знань. Інші пів року вони витрачають на втілення цієї ідеї. Якщо не йти цим шляхом, то на результати не випадає розраховувати».

Традиційних «дисциплін» в «Академії» не викладали, а всі курси збирали «вручну»: спочатку знаходили людину, яка є хорошим знавцем і практиком, а потім розробляли програму на основі того, що ця людина може передати іншим.

«Більшість викладачів та викладачок це мої знайомі, яких я запрошувала до “Академії”, зазначає Оксана. Багато хто з них взагалі не мав викладацького досвіду. Але ми ставилися до цього спокійно, оскільки нас цікавив саме практичний аспект їхньої діяльності».

Студентів та студенток «Академії» можна поділити на декілька груп.

Перша люди 30-40-ка років, які не змогли реалізувати свою давню мрію. Наприклад, вступили не в той виш. Це також і власний досвід Оксани, з якого постала ідея «Академії».

Друга абітурієнти, яким для вступу у виш потрібна творча робота й відповідні знання та навички для неї. Зазвичай саме ці студенти є найактивнішими.

Третя люди, що приходять до «Академії» під час навчання у виші, бо рівень викладання у традиційних освітніх закладах їх не задовольняє. 

Оксана каже, що у процесі викладання лекторам «Академії» довелося вибивати зі студентів та студенток патерни радянської освіти.

«Ця [радянська прим.] система не вчить висловлюватися, вести діалог та міркувати за допомогою мистецтва, — пояснює Оксана. Спонукання до діалогу та роздумів було одним із найголовніших завдань у роботі викладачів та викладачок».

 

Про пошук приміщення та відкриття «Самокату»

Протягом чотирьох років «Академія» проводила заняття в трьох різних локаціях. Спочатку на орендованій території, що виявилося дуже непростим через нестабільну наповнюваність курсів. 

«Це було сирувате й неопалювальне напівпідвальне приміщення на вулиці Чичибабіна, в яке навіть незручно було приводити людей, що платять нам гроші», — розповідає Оксана.

Наступного року «Академія» погодинно орендувала зали IT-школи, але вони теж виявилися незручним через складність комунікації між студентами різних курсів. 

Зрештою, третім простором «Академії» у травні 2018-го став арт-хаб «Самокат» на вулиці Маршала Бажанова, 28. 

 «Суть “Самокату” полягала у тому, щоб створити простір для співтворчості, в якому комунікація з однодумцями сприятиме досягненню кращих результатів», — пояснює засновниця арт-хабу. 

Задля відкриття «Самокату» знадобилось вісім місяців бюрократичної тяганини. 

Оренда простору супроводжувалась взаємодією з двома організаціями: Фондом державного майна України (орендодавець) та Головним управлінням статистики у Харківській області (балансоутримувач).

Договір із Держмайном був укладений на два роки з правом продовження дії на той самий термін. Арт-хаб розраховував, що зможе працювати на Маршала Бажанова, 28 щонайменше чотири роки.

За власний кошт у приміщенні зробили ремонт, під час якого вже тривали заняття.

 

Про труднощі, що призвели до втрати простору

Наприкінці лютого 2020-го «Самокат» отримав лист від управління статистики. У ньому йшлося про те, що держструктура не планує продовжувати дію договору, оскільки приміщення арт-хабу потрібно їй для власних потреб. 

«Звичайно, ми намагалися розмовляти з обома організаціями. Ходили до голови управління статистики, аби поговорити по-людськи про ситуацію, що склалася довкола «Самокату». Адже нам і  без того було дуже важко існувати в умовах коронавірусу, — пояснює Оксана.

Натомість ми отримали відповідь, що ця розмова не має сенсу, оскільки потреба в приміщенні нагальна. Однак при цьому на третьому поверсі цієї ж будівлі знаходиться організація «Золотые страницы», яка орендує своє приміщення у тих самих власників. Ніяких листів із вимогою звільнити приміщення вони не отримали.

Тобто, управлінню статистики «знадобилося» саме те приміщення, яке ми відремонтували. Згідно їхньої вимоги, у жовтні 2020-го, коли спливуть два роки з моменту підписання договору, ми мали звільнити приміщення».

В облуправлінні статистики «Люку» повідомили, що «Золотые страницы» є їхнім багаторічним орендарем і незабаром їхній договір про оренду буде продовжено. Втім, на простір, де знаходився «Самокат», у них є власні плани. 

«Приміщення на четвертому поверсі [де знаходився арт-хаб «Самокат прим.] ми плануємо використовувати для власних потреб, зазначає заступниця начальника Головного управління статистики Наталія Куреченко. Нещодавно в нас відбулася реорганізація, і один із новостворених підрозділів буде розміщено саме там».

Спочатку «Самокат» планував чинити опір. Однак, не маючи змоги проводити заняття на карантині й розуміючи безвихідність ситуації, його команда вирішила достроково припинити оренду. 

 «Ми дуже не хотіли виглядати безправними й опинитися в ситуації «ну от: держава знову вчинила, як завжди», стверджує керівниця «Самокату». 

Однак після детального юридичного аналізу ми виявили, що вимога управління статистики не порушує договору. А оскільки ми вже третій місяць перебували на карантині й не могли отримувати прибутку, то відчули, що “вперлися в стіну” й, отже, не можемо залишатися тут». 

Оскільки у Держмайна є тільки один типовий договір, який неможливо змінити, ніякої компенсації за ремонт приміщення «Самокат» не отримає.

«Балансоутримувач приміщення [Головне управління статистики у Харківській області прим.] подав його як таке, що не потребує ремонту, зазначає Оксана.  

Хоча насправді там були діри у підлозі, облуплені стіни та спалена проводка. А в договорі було прописано, що ми повинні тримати приміщення в належному стані без претензій на компенсацію витрат.

Ми знали, на що ми йдемо, однак не думали, що за два роки нас так рішуче примусять піти».

 

Про підсумки роботи, невдачі й плани 

За чотири роки «Академія візуальних мистецтв» організувала багато вдалих курсів. Серед таких, наприклад, курс з історії кіно від Дмитра Петренка, в якому було акцентовано на прийомах режисерів різних епох.

Втім, часом «Академії» не вдавалося налагодити ефективну взаємодію із викладачами. Брак лекторів та лекторок Оксана також називає причиною, через яку «Академія» наразі призупиняє свою діяльність. А ще «перебіжництво» викладачів. Декілька разів, полишивши викладання у «Академії», вони потайки починали власні курси. 

«Це були хоч і нечисленні, але дуже прикрі й некрасиві випадки, адже створюючи нашу ініціативу, нам передусім йшлося про створення спільного простору, — стверджує Оксана.

За нашим задумом, сусідство різних мистецтв мало прищепити студентам та студенткам цінну навичку командної роботи. Адже і в кіно, і в театрі вона є незамінною.

Такі інциденти виявили брак єдності в культурі й відверте небажання деяких її діячів та діячок “вкладатися” у спільний розвиток індустрії. Тому станом на зараз ідея, яку ми закладали від початку, є майже нездійсненною». 

Оксана вважає, що за чотири роки проєкту не вдалося об’єднати культурне середовище навколо ідеї нової освіти. Ситуацію із призупиненням діяльності «Академії» вона вважає гарною нагодою, аби переглянути засади своєї роботи. 

«Гадаю, зараз час стати на паузу й почати шукати нові форми співтворчості, — запевняє засновниця  «Академії».

Як на мене, потенційно цікавими зараз будуть не курси, а практикуми. Можливо, в нас вийде зробити щось на зразок мистецької лабораторії або продакшену, учасники якого будуть одночасно і навчатися, і знімати, рухаючись від простих форм до складніших.

Сподіваємося, що в нас вийде знайти людей, які готові не тільки слухати лекції, а й активно працювати. Необхідно тільки правильно донести цю ідею, з якої могло б вирости нове ком’юніті».

 

***

Ситуація, що склалася довкола «Самокату» й «Академії візуальних мистецтв», на жаль, є дуже показовою. Адже хаб, відкритий частково на кошти держави за посередництва УКФ припиняє свою діяльність через дії іншої державної структури.

Саме тому подальше налагодження між владою та культурним сектором досі є одним із найважливіших викликів, які чекають на нас.

Незабаром читайте у нас колонку від Оксани Сигаревої про те, чому культурним інституціям Харкова потрібно співпрацювати та як така взаємодія може вплинути на стан культури в місті.

 

Текст: Антон Григоров

Обкладинка: Ілля Зубков

Фото з архіва Оксани Сигаревої

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены