Баннер
14.07.2020

Нейлон у сутінках. Чим цікава нова виставка Василини Буряник

Фото автора
Дмитро Кузубов

У Харківській муніципальній галереї відкрилась виставка Василини Буряник під назвою «Nude». 

Василина Буряник художниця зі Львова. Її перша персональна виставка «Жанри» відбулась в Ужгороді у 2003 році. З того часу вона прийняла участь у 20 експозиціях та пленерах. 

У Харкові Василина дебютувала у травні 2017-го тоді її робота «Планктон» взяла участь у кураторському проєкті Олеся Томаха «Aspiration / Придих» у Муніципальній галереї.

Минулого року зі своєю серією інсталяцій «Фрагменти організмів» художниця стала лауреаткою Другої національної Бієнале молодого мистецтва, що проходила в нашому місті. У цій серії робіт фрагменти зникаючих тварин із Червоної книги були представлені, немов експонати природознавчого музею в формаліні. Таким чином художниця намагалася застерегти людину від імовірних наслідків в майбутньому, де на бурого ведмедя чи плямисту саламандру можна буде побачити лише в музеї. 

У новій виставці Nude авторка знов звертається до екологічної проблематики. А ще експериментує з формою. Роботи зроблені з нейлону й демонструються в сутінках, а кожна підсвічуються зсередини, що створює у глядача ефект «рентгенівського» зору.  

«Люк» зв’язався із художницею й запитав її про основні меседжи виставки, екологічну складову, творчі експерименти й техніку роботи з її улюбленим нейлоном.

 

Про зміст 

Проєкт названий англомовним словом Nude, тому що воно має більше значень, ніж україномовне «оголеність». Слово Nude може означати і колір, і делікатність, і якусь тендітність та вразливість. 

У своєму розрізі людська шкіра дуже сильно нагадує розріз земної кори. У людини є судинна сітка, у ґрунтах — ґрунтові води. Схематично вони абсолютно подібні один до одного. Так само як кореневища рослин схожі на нервові закінчення людини. Я вирішила обіграти цей візуальний зв'язок.  Втім, попри те, що в Nude йдеться про порівняння схеми розрізу людської шкіри та земної кори, назва Nude більше про ментальну оголеність й вразливість, ніж про тілесне. 

Я часто буваю в Карпатах і питаю тамтешніх мешканців, як правило свідомих і освічених людей, чому вони не поставлять край вирубці лісів. Але у відповідь вони кажуть: «Як?» Під час цієї комунікації у мене виникла ідея притягнути до висвітлення проблеми своїх друзів, режисерів-документалістів або зробити виставу в театрі. Пізніше я зрозуміла, що можу показувати особисту незгоду з тим, що відбувається, за рахунок свого мистецтва. 

Насправді ця проблема набагато ширше і стосується не тільки Карпат, а і всієї земної кулі. Мій проєкт не має під собою якоїсь інструкції, що робити. Але на мою думку, якщо ця тема почне висвітлюватись на всіх можливих комунікативних майданчиках, пересічній особистості стане легше ставати свідомим споживачем, громадянином, жителем планети. 

Більшість полотень створювалась під час карантину. Одне панно безпосередньо стосується ситуації з коронавірусом. На ньому показано щось на кшталт легенів, трахеї і паралельно перегукується з корінням якоїсь рослини. Вся робота побудована на алегоріях. Оскільки легені знаходяться нижче лінії горизонту, вони стають подібними до кореневищ рослин. І ми можемо спостерігати, як в дію входять нові образи. Це щось подібне на жаб. Ми розуміємо, що ці жаби знаходяться в ґрунті, не на своїй території, але їхня активність та динаміка розмноження демонструє нам, що відбувається панівний захват територій. Це означає, що щось є дуже войовничим і несе нам велику загрозу.

 

Про форму 

Я вчилася у Львівській національній академії мистецтв на кафедрі художнього текстилю. Як художниця я потребувала знайти засіб, інструмент, який би дозволив мені висловитись як колористу і графіку. І щоб цей матеріал був пластичним. У результаті нейлон виявився найбільш підходящим. 

У моїй техніці на перетині двох кольорів завжди з’являється окремий тон. Це дуже нагадує акварельну лісіровку [техніка нанесення прозорих шарів фарби з метою коректного підсилення звучання фарб — прим. «Люк»]. Якщо йдеться про тканину, такі ефекти можна отримувати здебільшого за допомогою прозорого нейлону. 

Нейлон дуже легенька тканина. А в соляних розчинах і в моїх експериментах із різними хімічними елементами він може довго перебувати в вологому середовищі і не нищитись. Я вдаюся до максимально різних експериментів із нейлоновою тканиною. Я свідомо обмежила себе саме цим матеріалом. І тому часто кидаю собі виклики різного характеру, як за допомогою нього можна висловитися. 

Більшість тканин, які я використовую, мені дають знайомі або знайомі знайомих. Це сировина повторного вжитку. Палети тканинних магазинів, які залишились не використані і вже не потрібні, якісь обрізки, відходи від гардинної промисловості. Матеріал є штучним, але саме його вживання є екологічним. Це ресайклінг — повторне використання матеріалу. 

Мені хотілось, щоб у проєкті Nude картини були подані для глядача в новому ключі. Коли відвідувач виставки дивиться на роботи, у нього можуть виникнути дві асоціації. По-перше, вони будуть нагадувати вітражну техніку. По-друге, щось, подібне на рентген. Я хотіла кинути собі виклик і подати площину  по-новому і придумала створити роботи з максимально прозорого полотна, яке не так часто вживаються для панно. А ще підсвічувати їх для досягнення більшого ефекту. 

Виставку Nude можна побачити до 29 липня у Харківській муніципальній галереї (вул. Чернишевська, 15) кожного дня крім неділі з 11:00 до 19:00. Вхід вільний.

 

Дмитро Кузубов, фото Катерини Переверзевої

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены