Баннер
01.11.2016

Громкий мат з Антоном Слєпаковим

Стех

ЛЮК розпочинає турнірну серію розмов з людьми, яких злим, попутним вітром заносить до нас в місто. Минулого тижня вокаліст гурту «Вагоновожаті» Антон Слєпаков привозив до Харкова «Стишение обстоятельств» – віршоване, театралізоване дійство з музичним супроводом. Оскільки в цьому далекому дикому східному місті Антон буває не часто, вирішили запросити його на партію в шахи, а він взяв і погодився. Звісно, такий формат проведення інтерв’ю є дещо шизофренічним, адже потрібно одночасно слідкувати за ходом розмови і ходом на шахівниці. Тим не менш, сеанс випробуваної шизофренії мав сенс і ось його результати.

Чим або ким для вас є Харків? Можете означити маркери, за якими для себе характеризуєте це місто?

Дуже атмосферне місто в плані архітектури і, звісно, Харків для мене є великою музичною столицею. Ще з початку дев’яностих років я пильно стежив за тутешніми гуртами. Тут була така дуже потужна організація «Нова сцена». І було близько десятка цікавих колективів, які грали тоді на усіх незалежних фестивалях. Вони дуже відрізнялися від усього, що тоді існувало і в Україні, і в Росії. Все це було досить самобутнім – така собі суміш нойзу і неокласицизму з такою похмурою готикою. Було зрозуміло, що Харків – це щось окреме і зовсім інакше. Також тут були андеграундні клуби, яких не було в нас у Дніпрі чи навіть в Києві.

Якщо виділяти когось конкретно, як це часто буває, коли асоціюєш місто з певними людьми, кого назвете?

Насамперед, це наш гітарист Валентин Панюта. Тим паче «Вагоновожаті» народилися в Харкові після нашої з ним зустрічі в одному з харківських кафе. І один з перших міні-альбомів ми записували тут. На другому місці – «Оркестр Че», які теж є дуже важливими людьми і, власне, моїми друзями. До речі, з «Оркестр Че» ми зіграли останній концерт гурту «…И друг мой грузовик», коли вже група перестала існувати. А в нас була домовленість, що «Грузовик» зіграє на десятиріччі «Оркестру Че», і я тоді приїхав, і під їх акомпанемент співав. От вчора їх якраз не було, бо вони грали в Дніпрі (в них зараз такий міні-тур) і не було кого вписувати в «плюси».

Ось ми тут відкрили інтернет-видання про (вибачте на слові) культуру – про кого або про що, на вашу думку, ми просто зобов’язані написати і то якнайшвидше?

Мені здається, що можна було б зробити таку серію «люди, яких ми втратили в Харкові». І тут, безперечно, треба згадати театрального режисера Андрія Жолдака. Він зараз працює за кордоном. На жаль, я не бачив його вистав, але, якщо судити з відгуків, – це було щось незвичайне і надзвичайне.

Тут побутує думка, що Харків не був готовий до такого типу спектаклів і просто не сприйняв його вистав.

Ми зараз за два роки проходимо той шлях, який мали б проходити протягом двадцяти років. І сьогодні такі речі будуть сприйматися в більш правильному руслі. Його варто було б запросити сюди на який-небудь театральний фестиваль, оскільки, мені здається, що цей чоловік зробив для культури Харкова дуже багато.

Фото на всю ширину 1

Ви плануєте оформлювати свої вірші як книгу, чи це буде існувати як такий мультимедійний проект?

Я особисто цим займатись не збираюсь, але якщо хтось запропонує якісь підходящі варіанти… Просто я не дуже серйозно до цього ставлюсь, навіть використовую таку трохи іронічну назву – «стишение». Тому мені дуже не зручно відбирати хліб у поетів, я і так відбираю його вже багато років у музикантів. А насправді, я не є ані музикантом, ані вокалістом, а тепер ще й - не поетом. Але мені цікаво цим займатись, тому, якщо буде якась цікава пропозиція, то чом би й ні?

Ви співвідносите себе з сучасним українським літпроцесом? Все ж таки, ви можете іронічно до цього ставитись, але є вірші, є повноцінна програма, є слухачі. 

Я себе досить недоречно почуваю в цьому амплуа. Буду дуже рідко показувати цю програму, коли буде внутрішня потреба і коли напишуться нові вірші, якщо вони напишуться. І ще в мене є така маленька умова: цю програму я показую тільки в тих містах, де вже виступали «Вагоновожаті».

Коли в інтерв’ю запитують про молодих музикантів чи ваших колег, то ви відповідаєте, що пильно слідкуєте і намагаєтесь нічого важливого не пропускати. А якщо запитати вас не як музиканта, а як поета. Ви читаєте когось із сучасних письменників?

На жаль, мушу сказати що ні. Читав Софію Андрухович, Ірену Карпу, поезію Жадана. Мені трохи навіть соромно, тому що це такі загальні речі, але я ще не заглиблювався. Зізнаюсь, що мені трохи важкувато читати сучасну літературу, але я не залишатиму спроб це робити. Мені мало хто допомагає в цьому. Ось я, як музикант, часто кажу своїм друзям: сходіть на той концерт, обов’язково послухайте цю групу. У відповідь з літературою такого немає – не радять.

Закінчую з літературним блоком трохи дурнуватим питанням. В хіп-хоп культурі є така забавка – батли, де двоє реперів змагаються римами, стилем подачі і т. д. Уявімо, у вас завтра батл. Кого із запропонованих письменників ви вибрали б собі в суперники: Ліну Костенко чи Леся Подерв’янського?

Перш за все скажу, що я в жодному разі на такий батл не погодився б. Але якщо обирати, то, звичайно, Подерв’янський був би мені цікавішим. Це такий варіант: Динамо (Київ) – Манчестер-Сіті. Тобто фаворит відомий спочатку, але чом би й ні. Шанси є.

Фото на всю ширину 2

Мені не цікава така офіційна культура:музичні премії, "новогодние огоньки". Для мене на першому місці стоїть творча свобода, я відхиляю існування інституту продюсерів

Можете дати визначення андеграунду, як ви його для себе трактуєте?

Андеграунд є досить багатогранним. Для мене це не масова культура, яка може бути і субкультурою, і контркультурою. От дивна річ була нещодавно з конкурсом «Євробачення» – багато гуртів, які там виступали є маловідомими загалу. Для мене вони не андеграунд, але, з іншого боку, вони грають в маленьких клубах, малопопулярні в широкому колі слухачів. А є ще більш дрімучі групи, які грають десь у сквотах, і вони глянуть на попередніх мною названих і скажуть: «Хто?! – оце андеграунд? Та у нас ні записів нема, ні концертів, гамселимо по якихось залізяках і банках. От ми усім андеграундам андеграунд!». Мене здивувало, що коли в маловідомих музикантів з’являється перша можливість піти в телевізор, то вони там плачуть від щастя, що їх похвалив Мєладзе. Мені не цікава така офіційна культура: музичні премії, «новогодние огоньки». Для мене на першому місці стоїть творча свобода, я відхиляю існування інституту продюсерів. Інші це бачать по-іншому і мають можливість проходити авгієві стайні у вигляді того ж «Євробачення».

Якщо взяти піраміду потреб Маслоу і помістити її в систему координат андеграунду, що там буде в основі, а що на вершині цієї андеграундності?

Якщо взяти всі ці групи, які я вигадував і які зникли, вони усі свого часу були недооцінені. Тобто багато андеграунду так і помирає андеграундом і не переходить в мейнстрім. Тому я би помістив у цю схему недооціненність як широким колом, так і найбільш андеграундним середовищем.

Ви пасіонарій?

Я — більше в собі, але інколи висовую носа з люка і дивлюся на суспільство, і намагаюсь час від часу бути чимось йому корисним.

Ви відчуваєте відповідальність за тих людей, на яких може впливати ваша творчість?

Звичайно. Це завжди так, коли працюєш зі словом, то несеш відповідальність за сказане. Іноді одного слова вистачає, щоб виникла іскра і почалась, наприклад, якась стрілянина.

Ви переживали відчуття такого собі месіанства – я тут написав класну і дуже важливу пісню, і тепер цей меседж послухає, умовно кажучи, півміста, і зробить правильні висновки?

Ні, я просто усвідомлюю, що є якийсь відсоток людей, які можуть сприйняти пісню, але те, що вона принесе глобальні зміни – цього немає. Це просто такий матеріал, як, наприклад, в щілини у вікнах засовують поролон. Тобто взимку це буде корисно, не буде задувати, а потім він забрудниться, зогниє або його замінять. Ось приблизно так і з піснею – вона дуже швидко втрачає актуальність.

 

Фото слайд 3 Фото слайд 3 Фото слайд 3

П.С. Не сподівайтесь що ми повідомлятимемо результат гри. Можливо, це не зовсім справедливо, проте досить завбачливо. 

П.П.С. Особлива подяка «Fabrika.space» за надання місця та допомогу в організації фотозйомки

Фотографії - Катерина Переверзева

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены