Ми всі помремо, а вони — ні. Як меми визначають наші погляди на минуле та проєктують майбутнє

Meme is…

Більшість з нас відповість просто: мем — це картинка з підписом, що викликає сміх і розповсюджується хаотично в мережах. І будуть праві. Але не зовсім. 

Мем — це, насправді, набагато більше. Це одиниця культурної інформації. Тобто — мем є реальним носієм наших реальних практик повсякденності, сприйняття світу, релігійних уподобань, реакцій на навколишні збудники, ностальгій та побажань. 

Але його вбивча сила у простоті та чіткості — формулювань, зображень, «здатностей» схопити найактуальніше, найболючіше, найдражливіше. Найогидніше також. Наприклад, меми про гендерно чутливі теми, про домогосподарок, про котиків, про СРСР, про Сталіна та Бандеру, про Порошенка та Зеленського, про Європу та Америку, навіть — про війну.  

Уявіть собі флешку (хай це буде нашим соціальним простором), в якій багато файлів, і кожний містить інформацію про якусь частину життєвого досвіду, тільки дуже коротку, але вкрай емоційну. Це і є мем.

Саме поняття «мем» прийшло до нас з книжки біолога Річарда Докінза «Егоїстичний мем», де він писав, що в культурі, як і гени в організмі людини, меми здатні відтворюватись. І тут важливе: меми відтворюють реальний зміст світу, який замінений знаками реального. Це ідея симулякрів французького філософа Жана Бодрійяра про копії без оригіналів. 

Мем — це копія нашого оригінального світу, але копія не точна, копія підроблена, «відфотошоплена», а інколи і взагалі — сфальшована. І кожний з компонентів мему — візуальний, текстовий — виконує свої функції: правдивості, створення настрою, нагадування, атмосфери тощо. 

Тому мем дуже легко відтворюється і розповсюджується як вірус. А значить як вірус він може народжуватись, «захоплювати» нашу свідомість і помирати в нетрях інтернету. 

Меми існували до нас, існуватимуть після. Бо люди завжди послуговуватимуться короткими змістовними повідомленнями, які їм пояснюватимуть цей світ і які легко зрозуміти. 

…Культурний тригер

Меми змушують нас через потенцію сміху і свою просту форму бути в «тренді», розуміти культурні контексти або актуальні дебати навколо героїв та антигероїв культурного простору — акторів, митців, діячів, фільмів, пісень. 

Або навпаки — бути начебто поза культурним контекстом, не розуміти мем і відчувати себе ніяково. Це також стратегія. І саме зображуючи певні образи, витворюючи певні смисли, наративи, фрази та слова, меми часто тригерять. 

Вони породжують культурні запити, пропозиції та попит. Виховують смак. Рідко — хороший. Наприклад, «цвет насторения синий», «справжній чоловік», «реальна блондинка», «велика культура» тощо.

Мем — це також гра в культурні тригери. Ось мем із капустою — «Не дивись на мене, я не наквашена» — одночасно відсилає нас до культури взаємодії між чоловіком та жінкою, стереотипами сприйняття жінок. Почуйте інтонацію: «Не дивись на мене, я не накрашена!». 

Але ж одночасно цей мем є дзеркалом української культури споживання, періодом, коли потрібно квасити капусту. В цьому мемі є і різні шари культури, і заклики до дій (час квасити капусту!), і історія про кохання!

…Політична технологія

Мем — це форма комунікації. Тобто хтось чомусь про щось нам говорить і це щось ми сприймаємо. Це «нова нормальність» — комунікувати за допомогою мемів. 

Але тут найскладніше — розібратися не стільки з авторством (хоч це також важливо), а й зі змістом та метою. Адже ми пам’ятаємо, що будь-яке мовлення цілеспрямоване. 

Отже, мем завжди має ціль, в яку хоче влучити, і тому це зброя в політичних кампаніях. Ми часто спостерігаємо, як ворожі політичні табори висміюють один одного, використовуючи меми — це спрацьовує, бо не лише красиво (інколи), але й примітивно. А далеко не всі люблять складне… 

Часто політичні меми виконують функцію зниження пафосу, працюють в просторі низової культури, зменшуючи статус політика, інколи навіть вульгаризуючи.

Ви точно можете згадати хоч один мем про Ківу. Ви сміялись над різними політичними мемами неодноразово, і раптом, в кабінці для голосування згадуєте саме те зображення з тим самим текстом, де конкретний політик виглядає смішно, часто навіть дурнувато — і розумієте, що це не ваш кандидат. 

Та й погляди такі ви уже не поділяєте і проголосуєте за іншого. І, звичайно, навіть не подумаєте, що це через мем.

Ось, наприклад, два найактуальніших меми, які обидва функціонально висміюють останні політичні події, але й свідомо «конструюють» героїв — називають їх, роблять «видимими» та значущими, або навпаки — не довіряють їм, знижують статус владності. 

Одночасно з цим, ми в цих мемах бачимо накладання різних реальностей, різних соціальних історій. Мем про тисячу, де немає жодного політика, жодного прізвища — є і маніфестацією, незгодою з політикою сучасної влади і сарказмом, я б навіть сказав — заперечення політики та влади взагалі. Яскрава історія зі світу метамодерну!

…«Бій за історію»

Історичні меми — це окрема розмова. В них є багато чого: романтизація таборів та Сибіру, «тепла» ностальгія за минулим, приватизація історії, «деду за победу», висміювання трагедій та людського горя, возвеличення якихось імен або подій історії. Історичні меми — це наше антропологічне дзеркало. І, звичайно, поле бою.

Для прикладу, ви можете порівняти ностальгійні радянські меми —  російськомовні та україномовні, різниця буде дуже наочною. І тут якраз пролягає «лінія» конфлікту історичних комеморативних практик. 

Тут постає битва за історію, яку треба пам’ятати або яка має бути запам’ятована, нав’язана, а значить, — відтворена в реальному житті за задумом авторів мемів. І коли нам весело від зображень Сталіна, це значить, що мемна історія працює проти нас.

Ось чудовий мем, який описує розрив поколінь, який є способом боротьби з росьйськими пропагандистськими кліше щодо «фашизму» та по суті виконує функцію освіти, відміни радянського та провокування щодо розуміння дійсної різниці між нацизмом та фашизмом.

І коли ми з вами гучно сміємось над мемами про перший сніг, ми маємо пам’ятати, що це не тільки і не стільки про сніг. І ми помрем, а сніг йтиме якоїсь зими, і над мемами про «перший сніг» і «у всіх є вікна» сміятимуться інші покоління зі своїми культурними тригерами, політичними героями та історичними боями.

Антон Лягуша

кандидат історичних наук, медіааналітик, Research Associate Professor у George Mason University, Вашингтон. Досліджує проблеми теорії та історії тоталітаризмів, теорії та історії медіа, публічної історії та історичної наратології

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.