Шевченко, Стус і Леся Українка відповідають на питання про Харків і культуру

Як, на вашу думку, сьогодні міська влада Харкова опікується питаннями культури?   

Тарас Шевченко: Я ввечері посумую, 

А вранці поплачу. 

Зійде сонце — утру сльози, — 

Ніхто й не побачить.   

Леся Українка: Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Чому ви всі плачете? Що саме вас не влаштовує в стосунках посадовців із культурою?   

Л.У.: Сум не має дна. 

Т.Ш.: Та й нащо те знати, 

Що сльозами перед вами 

Буду виливати? 

Зрозуміло, тобто загальні питання про культуру та владу дуже стресують вас. Тоді давайте розглянемо на конкретних прикладах. Як ви ставитесь до святкових «народних гулянь» з поп-зірками та шашликами на площі Свободи?  

Л.У.:  У грудях серце з туги, з жалю гине. 

Т.Ш.: Ой надіну я сережки 

І добре намисто, 

Та піду я на ярмарок 

В неділю на місто. 

Скажу йому: «Сватай мене 

Або одчепися!..» 

Відчуваємо, Тарасе Григоровичу, що ви зараз глузуєте. А якщо серйозно?    

Т.Ш.: Усміхнися, подивися, 

Хіба ти не бачиш, 

Що й я плачу?

(До розмови приєднується Василь Стус) 

Василь Стус: Всі жували, пиячили, удавали з себе веселих, 

I я жував, пиячив, удавав з себе веселого, 

але так було гірко на душі, 

так несподівано пронизливо гірко. 

Чи не здається вам, що радянське минуле досі міцно сидить у головах посадовців й негативно впливає на культурний розвиток міста? 

В.С.: I поблизу — радянський сад,

будова й роздуми в маруді

про довгу чергу самозрад. 

Л.У.: О горе тим, що вроджені в темниці!

Що глянули на світ в тюремнеє вікно.

Тюрма — се коло злої чарівниці,

Ніколи не розіб’ється воно.

Як ви оцінюєте роботу департаменту культури?  

Л.У. Невже ті голоси несміливі, слабкії,

Квиління немовлят — належать справді вам?

Невже на всі великії події,

На все у вас одна відповідь є —

Мовчання, сльози та дитячі мрії?

Більш ні на що вам сили не стає?

Які проєкти, на вашу думку, сьогодні є пріоритетними для міської влади? 

Т.Ш.: Храми, каплиці, і ікони, 

І ставники, і мірри дим, 

І перед образом твоїм 

Неутомленниє поклони.  

А як щодо культури взаємодії з міським простором? Багато хто зараз каже, що влада без належної поваги ставиться до історичних будівель. Одні з них десятиріччями не реставрують. Інші — такі, як унікальний театр Муссурі — взагалі постановили знести… 

В.С.:  Я блукав містом своєї юності, 

марно відшукуючи в нових кварталах 

вчорашні споруди, сквери, стежки, 

знайому ліпку на фронтонах будинків — 

географія втрачена.  

Л.У.: Полум’ям вічним на жах всім нащадкам

Дантове пекло палає;

пекло страшніше горить в нашім краю, —

чом же в нас Данта немає?

А як вам новітні харківські винаходи в галузі благоустрою? Що ви думаєте про фонтан із мавпами, який коштував місту 51 млн грн?  

В.С.: Цей біль — як алкоголь агоній, 

як вимерзлий до хрусту жаль. 

Передруковуйте прокльони 

і переписуйте печаль.  

Л.У.: «Що, болить?» — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась. 

Яку пораду з висоти вашого авторитету ви можете дати харківським посадовцям?  

Т.Ш.: Якби ви вчились так, як треба, 

То й мудрість би була своя. 

А то залізите на небо: 

«І ми не ми, і я не я». 

«Три скелети сидять за кавою і провадять про філософію Ніцше» 

Давайте хоч трохи поговоримо про позитивне. Що ви думаєте про умовного ентузіаста, який намагається покращити ситуацію, організовує в місті важливі культурні події? 

Т.Ш.: Цькують його собаками, 

Крутять назад руки 

І завдають козакові 

Смертельної муки.

І як у таких реаліях розвивати місто в контексті культури? Можливо, у вас є власний рецепт успіху для організаторів івентів?  

Л.У.: Ох, довгий шлях сей, тяжко йти по йому,

Найтяжчий для того, хто одинокий!

Та не сама я на шляху тяжкому,

Я не сама мандрую в світ широкий.

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті».

А як щодо культурних менеджерів і менеджерок… 

Л.У.: Коли я погляд свій на небо зводжу, —

Нових зірок на йому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, —

Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі.

Здається, що в Харкові, як і в інших містах України, батаго представників покоління нових 20-річних — так званих зумерів — мають гідний культурний бекграунд. Як ви думаєте, чи здатні вони втілювати в життя позитивні зміни? 

В.С.:  Три скелети сидять за кавою

I провадять про філософію Ніцше

до них присідає рудава бестія

і починає з одного кпити

що той недоладно грає

справжню людину. 

Отакої! Якщо вже згадали про молодь, поговоримо про клубну культуру. Чи чули ви про клуб «Живот», який вже 22 роки пропагандує техно? Чому, на вашу думку, тутешня молодь стільки років поспіль знаходить втіху в рейвах?  

В.С.: Раз на тиждень

Вони викопуються з землі,

з нірки, сизої од самотності,

і збираються разом.  

Л.У.: Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці

А як щодо культури вбрання? Часи змінюються, на Москальовці молодь вже носить підвороти й вже мало кого здивуєш епатажним костюмом. Пам’ятаєте свій останній лук на тусовці? 

В.С.: Треба було чимось прикрити

свою голомозу голову,

але не було нічого підхожого,

довелося задовольнитися

шапкою з молодого оленя.

Оленя жалко…  І що далі було? 

В.С.:  Випив, закусив

і блаженно полежавши горілиць

подався на урочистості.

«Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя!» 

Давайте підіб’ємо підсумки. Що ви думаєте про перспективи розвитку культури в харківському контексті? Які ваші прогнози на майбутнє?  

Т.Ш.: І забудеться срамотня 

Давняя година, 

І оживе добра слава, 

Слава України. 

В.С.: Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,

сталить твій дух — тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб’є з власної тропи.  

Л.У. Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!

Дмитро Кузубов, Катерина Переверзева, обкладинка — Ілля Зубков