Головна - Барабашовка - «Нє отморозились та приїхали». Як пройшла прем’єра кінострічки Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» у селищі Близнюки
…

«Нє отморозились та приїхали». Як пройшла прем’єра кінострічки Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» у селищі Близнюки

Час прочитання: 6 хв

Цієї середи, 5 квітня, відбулась прем’єра повнометражного фільму Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», який представили на початку вересня 2022 року на 79-ому Венеційському кінофестивалі.

Двіж проходив у смт Близнюки — рідному селищі главних героїв Аміла та Раміла Насірових. Таке собитіє «Люк» не міг проїбать, тому зібрався та пригнав. Росказуєм шо там було та хто, та шо ж там за фільм такий. Погналі!

Так як всьо починалось о 18:00, прийшлось добряче поднажати газку шоб добратись до іншого краю області за дві години. 

По дорозі бачили різне: колись легендарний в тих краях клубєшнік «Тутанхамон» в новом образє будинку юнацької творчості у Тарановкє, та кірпічну сцену метрів десять заввишки серед дев’яти поверхівок у Панютіно, де виступи проводять, походу, тільки мєсні пацани, але можем ошибаться. Поки їхали — викупили, шо у області творчість цвіте і пахне, та шось здається, й до неї колись доберемось, бо несеться інтєрєсно! 

Промчавши Лозову за дві хвилини, робимо зупиночку на сєкундний пєрєкур, та, вдруг откуда нє возьмісь, трусцой догоняє мєстний житєль с сєдой бородой на голом торсє, але у професійних та дуже фреш бігових кросівках Nike цвєта фуксія. Але спортивне взуття та бєг трусцой, як оказалось, це просто для стілька, бо після «прівєт» залетіло питання про дєвочку та коньячок. 

Дєвочка була — не дали, а налити не було шо, як й часу на побалакать, тому швиденько потушили беники об асфальт, закинули у пачку, бо «Люк» за чисту область, та запригнули у тачку провожаючись грустним та трєзвим, а може й не дуже, взглядом мєстного спортсмєна. 

Нє понять де несьотся було нє сложно, бо толпа людей встрєчає прям в’єхавши в селище — ага, нам туда! Парканувшись біль селищної ради навпроти мєста встрєчі, підходим до толпи і бачим, шо всі уже тут: селищний голова з символічним призвищем Король Геннадій Степанович, мєсні житєлі, кореспондентки СТБ та інших телевізійних каналів, кінокритикині та ютуб блогери тіпа Віталія Гордієнко, тікток фейс «Монобанку» та «Дії»Саша Кузнєцов, знімальна група фільму та кєнти головних героїв — в общєй сложності чєловєк 300-400.

Дрес-код івента соотвєтсвуєт естетікє, но не обязатєлєн к соблюдєнію — парадно-вихідний. Поетому деякі гості сєго мєропріятія наконєц поймали момєнт та накрахмалили випускні сріблясті костюмчики та лакові гостроносі туфлі саме сьогодні.

Пока богемність поглинає мєстность, вєсєнній близнюківський вєтєр почєму-то не приймає ідєю с красной дорожкой та разів п’ять переворачює весь антураж куборєм, але благодаря нєсколькім актівним рукам все мігом повертається к ізначальной формє. Нє обошлось і бєз пилєсоса з вєніком. 

«Чому я вирішив приїхать? Тому шо ніхуя собі — прем’єра у будинку культури у Близнюках! Це не могло бути погано, але я не уявляв що це настільки ахуєнно! Це, я не знаю, якщо порівнювати, то краще ніж в дитинстві в Діснейленд приїхать!» — говорить Слава Кєдр, актор театру «Воробушек».

Слєва от красной дорожкі стоіть чорне Volvo, яке як ніяке друге блізстояще так не вписується у мєсний колоріт. І не зря: це машина на якій розсікали Аміл з Рамілем у фільмі, а опєратор Міша Любарский купив його після зйомок — ось настільки сподобалась. Ми б і сами купили, бо тачка клас та ще й пряміком з кінца!

«Ця машина для мене в першу чергу — важливий артефакт зі зйомок фільму. Коли я вперше її побачив, мене зачарувало те, наскільки пропорційно і розумно вона побудована. — згадує Міша.

В той момент я не міг собі уявити, що по закінченню зйомок вона дістанеться мені. Зараз ця машина для мене і друг, і заспокійливе, і об‘єкт вагомих витрат, про які я поки що не жалкую. Вона звозила мене на кінофестиваль в Гетеборзі, в його програмі був наш фільм і я не міг уявити іншого варіанту, окрім як поїхати туди на цій Volvo кольору Blackberry Pearl. В місто, де ця машина була створена, і там, в музеї, є майже така ж точно машина, але набагато простішої комплектації».

Слєва от входа стоїти товпа воїнів ЗСУ. Саме їм сьогодні буде задоначено 100% з проданих квитків. Постєпєнно народ вистраюється в живу очєрєдь, бо дєло двіжется к началу сєанса. Білєти бронювались по телефону сільської ради та отримувались возлє входа.

«А може, обслужітє дєвочєк сначала?» — каже місцева літня жителька за себе та за таку ж сестру в возрастє. [Їх зрештою обслужили позачергово — «Люк»]. А на вопрос чи знає вона пацанів Насірових, та дєвочка відповіла: «Ні, але не проти познайомитись!».

Зайшли внутрь, але з колорита не виходили, бо він тут х10 — всьо в лучших традіціях будинків культури та офіціальних мєропріятій с фотозоной, шампанскім Fragolino у жовто-блакитних стаканчіках, фруктовими шпажками і канапешками. Такий мікс можна побачити тільки сьогодні та тільки тут.

Так як редакція «Люка» благородно пропускала очєрєдь гостей, скушать канапешку нє удалось, а вот хряпнуть пару стакашек шампуня получілось. 

«Я вообщє не очікував шо буде прям настільки разйоб! І дуже приятно, шо рідня тут, вчителі, плюс дуже приятно шо військові прийшли!»

— радісно каже Аміл.

Залітаєм в кінозал і бачим, шо зал на 400 людей повністю повний, нєсколько рядів займають воїни ЗСУ, а зліва від сцени гордо висить великий банер «Слава Україні! Героям Слава!». Сидіння неловких двіженієм прєвращається в горку, але нам похуй, бо ми сюди не за удобствами приїхали, а за впєчатлєніями. Починається долгожданне мєропріятіє. Звучать торжественні фанфари, на сценє з’являється ведуча та запрошує до слова селищного голову Геннадія Степановича Короля. 

«Я вже не вперше на цій сцені, але все одно дуже хвилююсь та хочу сказати щиросердечно важливі речі, — з гордістю каже Король.

І не скільки їх донести, а акцентувати вашу увагу на одній речі, а особливо для молоді: на прикладі наших ріднесеньких хлопців, котрі зараз з’являться на екрані, знайте – все можливо! Вони завжди були собою ще зі школи, були кумедні та цікаві! Те, що вони в цій стрічці головні герої — це не випадково, бо вони десь більше терпіли, працювали та намагались. Чому вони це робили? Тому що вони з Близнюків — це наша марка, це наш знак якості на всю Україну і світ!».Нєожиданно послє селищного голови з’являться дівочий вокальний ансамбль «Журавка» та акапельно співає пісню по словам Вадима Крищенка «Українська душа». Вся зала уважно слухає. Співали класно — зайшло.

На сценє появляються головні герої фільма Аміл та Раміл:

«Добрий вечір! Дякуєм шо не отморозились та приїхали! Я тут минулого разу стояв у 2012 році трошки растроєний шо мені не дали грамоту за нормальне навчання і бачите як: життя — цікава штука!» — згадує Раміл. 

Відступаючи від шуток, пацани переходять до подяки декільком рядам у залі — воїнам ЗСУ.

«В першу чергу хотілось би подякувати нашим захисникам! Як би не ви, то ми б тут не стояли і не презентували вам цей фільм і вообщє було б не понятно шо б з нами було! Дякуємо!»

— у відповідь звучать підтримуючі аплодісмєнти подяки.

На сцені появляється режисер Антоніо Лукіч та говорить наклонівшись у низький мікрофон: 

«Так, світова прем’єра була у Венеції та у Торонто, — його прериває Раміл щоб підняти мікрофон — зала добро рже, — а сьогодні в Близнюках! Але, мабуть, я ніколи так не хвилювався перед вступним словом як тут. Одне діло — осоромитись в Венеції чи Торонто, інше діло соромити хлопців перед рідним селищем, чого я сподіваюсь не відбудеться. 

Ця стрічка — особиста історія про пошуки втраченого батька. І я запрошую вас поставитись до цього фільму як до книжки: тобто, десь він вас може розважити, а десь напрягти щоб зрозуміти якісь моменти. Тому так, ось нарешті наш фільм приїхав з нашим суржиком до Близнюків. Приємного перегляду!» — каже Антоніо. 

На сцену опять виходять дівчата з ансамблю «Журавка» та вручають презент режисеру у вигляді великої корзини у целофановій обьортці з бантом. Через декілька мінут зі сцени всі удаляються та починається фільм. Зала уважно дивиться та періодично регоче під час смішних моментів з матюками та під час абсурдних моментів, майстерськи зрежисованих Лукічем та сценаристами.

По закінченню фільма зала гучно та стоячи аплодує всій знімальній группє та мєсним зіркам. 

По словах Лукіча, зйомки проводились ще до повномасштабного вторгнення орків. Процес був «не зовсім простим» та потрібно було доснімати деякі сцени, а якісь сцени в ітогє взагалі прішлось вирізать.

«Сложностей ніяких не було та мнє кажется шо це наоборот нам плюсом зиграло шо у нас нема досвіду актьорського, та ми не замарачувались і нам Антоніо не казав “Отак надо!”» — згадує Аміл.

Те, шо вийшло в рєзультатє — нове для українського кіно та залишає цілий букєт положітельних емоцій і впечатлєній. Саме з цим букєтом Люк запригнув в машину, та швиденько погнав додомцю шоб встигнуть до комєнди та зная, шо не зря потратив врємя на оце путєшєствіє [До комєнди встигли, на блокпостах не перевіряли, хочемо знов у Близнюки — «Люк»].

Брати Насірови пока не знають, чи можна їх буде знов побачить на великому екрані у новому кіно, тому чекають на нові цікаві прєдложенія.

По результатам збору з білетів зібрали 68 000 гривень. Це сообщіл Аміл у своєму інстаграмі, а трохи згодом, шо вже почав з Рамілом тратить бабки та купили дрон для воїнів з Близнюківщини. 

Alex Xepaces, фотографії — Дмитро Кузубов, обкладинка — Катерина Дрозд

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа, яке знайомить харківців із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку на Buy me a coffee або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк