Від мультфільмів до особистих розмов. Як розмовляти з дітьми на тему смерті та втрати 

Дитинство — прекрасний і водночас непростий період життя. В дитячому віці є багато як добрих, казкових фантазій про світ, так і лякаючих та злих. 

«Ще сто років тому до дитини ставилися, як до дорослої людини. І майже не враховували її психічні та психологічні особливості. — каже психологиня, гештальт-терапевтка Ірина Скова. — З розвитком науки стало зрозуміло, що дитина відрізняється від дорослого. І від того, як вона проживе дитинство, багато в чому залежить її доросле життя».

Якщо розглядати вікову психологію, то період дитинства є найголовнішим у формуванні багатьох особистісних якостей. Це, наприклад, здатність до емпатії та розуміння, відстороненість чи демонстративність, скритність чи доброзичливість. Дитина пізнає світ через експерименти, власний інтерес та реакції оточуючих. Саме завдяки реакціям дорослих вона формує особистісний портрет.

«У віці 5-6 років дитина починає ставити питання про смерть, — зазначає Ірина Скова. — Тема смерті важка і глибока, одна з найскладніших і для дорослої людини. Дитині все ж доведеться жити у соціумі, де вона неминуче зустрінеться з життям у всіх його проявах. 

Хочемо ми цього чи ні, але в житті є місце війнам, печалі, інвалідності, старості, сльозам і смерті. Тому діти часто реагують на події смерті так само, як реагують їхні близькі. Тому добре, коли опікуючий дорослий не лякається подібних тем і може їх проговорити. При чому робить це з розумінням власних почуттів».

Сьогодні насильство і смерть мають інший підтекст

Згадайте казки Шарля Перро, братів Грімм, Ганса Христіана Андерсена, українського «Івасика-Телесика» тощо. У всіх цих казках є елементи насильства, смерті, ув’язнення та інших асоціальних проявів. Страшні казки вчать нас і боятися, і витримувати цей страх, щоб у дорослому віці усвідомлювати його і вміти з ним впоратись. 

«Сьогодні насильство і смерть мають інший підтекст: з’явилися права людини, повага до кожного життя, усвідомлення його сенсу, гуманність і технології . Мабуть, людське життя у контексті цивілізації ніколи не мало такої цінності, як сьогодні. — розповідає Ірина Скова. — Можливо, тому тему людської смерті подають більш м’яко. “Душа”, “Коко”, “Труп нареченої”, “Книга життя”, “9” та багато інших сучасних мультфільмів дають нам можливість зіткнутися з цією непростою темою, поговорити зі своїми дітьми про це і поділитися почуттям страху».

Коли тема смерті піднімається в авторській мультиплікації — це не дивина. Тим більше, коли стрічка з самого початку не призначалася для дитячої аудиторії. Куди цікавіше, коли це роблять більш «мейнстрімні» студії. 

Яскравий приклад — «Король Лев» від Disney. Для багатьох людей, які дивились мультфільм в дитинстві, то був перший момент справжнього катарсису через сцену трагічної загибелі Муфаси, батька головного героя. Це не просто один сумний епізод, який невдовзі забувається. 

Мотив переживання втрати та прийняття відповідальності за своє майбутнє відіграє в мультфільмі не останню роль. В стрічці показаний момент смерті, переживання горя, роздуми над тим, що померлі не покидають тих, кого вони любили. Доволі сміливо для студії, яка звикла робити відомі казки більш м’якими та дружніми для дітей.

Тягар безсмертя та сила людяності 

Є режисери, які не тільки не уникають похмурих моментів оригінальної казки, а й роблять історію більш серйозною та глибокою. Яскравий приклад — «Піноккіо» Гільєрмо Дель Торо, знятий в жанрі темного фентезі. Це доволі нестандартна та смілива інтерпретація казки Карло Коллоді. Зокрема, режисер відступає від деяких ідей на кшталт «треба слухатись старших» або «старанно вчись і буде щастя». Натомість Дель Торо піднімає теми втрати, смерті та справжньої людяності. 

Дії мультфільму відбуваються в фашиській Італії. Старий Джепетто заробляє на життя різьбою по дереву, а у вільний час заливається алкоголем. Під час Першої світової війни він втратив свого єдиного сина Карло — хлопчик загинув від скиду авіабомби. Одного дня в пориві відчаю чоловік вирізблює дерев’яну ляльку, і Фея дарує їй життя. Щоправда, вийшла не мила жива іграшка, а химерне створіння. Спочатку воно лякає «батька», а потім дратує його своєю поведінкою, а також нездатністю замінити сина Карло.

Але, незважаючи на все, Піноккіо любить «батька» та охоче йде на жертви заради нього. Щоб погасити борги, він погоджується працювати в цирку жорстокого та аморального Вольпе. Під час конфлікту між батьком та шефом Піноккіо гине і потрапляє до світу мертвих. Від сестри тієї самої Феї  він дізнається, що є безсмертним — скільки б він не вмирав, все одно повернеться до життя. Спочатку Піноккіо бачить в цьому веселу перспективу, проте йому кажуть, що безсмертя — це тягар. Саме життя може бути переповнене стражданнями, тоді що казати про вічне життя? 

Одного разу після своєї чергової «смерті» Піноккіо опиняється… ні, не на Острові задоволень. У Дель Торо ми бачимо фашистський табір, де дітей готують до справжньої війни, вчать підкорятися та беззаперечно ненавидіти ворога. На жаль, це цілком реальна ситуація, коли тоталітарні режими використовували дітей в своїх інтересах (згадайте той же Гітлер’югенд часів нацистської Німеччини або російську Юнармію та інші парамілітарні організації). 

Ще одне нестандартне рішення Дель Торо полягає в тому, що Піноккіо так і залишається дерев’яною лялькою. Саме на прикладі головного героя режисер піднімає тему людяності, і вона не в тому, щоб мати людську оболонку, а у вмінні проявляти доброту та турботу, пробачати та бути готовим до самопожертви. 

Померлих треба відпустити 

Хто не ще боїться таких гострих тем, так це студія Pixar. Так, у 2009 році студія випустила трагікомедійний мультфільм «Вперед і вгору». У центрі сюжету — літній чоловік на ім’я Карл з непростим характером. Не так давно він втратив дружину, любов всього життя. З тих пір його дні плинуть сумно та безрадісно, і мало було власного горя, так життя кидає ще одне випробування: на будинок Карла кладе око власник новобудови. Подальше виселення пенсіонера стає питанням часу. 

З подібною перспективою старий не мириться і за допомогою кульок піднімає будинок у повітря. Він збирається здійснити спільну з дружною мрію — відвідати Райські води в Південній Америці. До іншого континенту Карл таки зміг добратися і ненароком захопити надокучливого бойскаута Рассела. Так, власне, і починається подорож головного героя, причому одна суто зовнішня, з пригодами та небезпеками. Інша — внутрішня, завдяки якій Карл змінюється та росте над собою.

На початку історії ми бачимо непривітного та вічно незадоволеного чоловіка, який закрився від світу і живе виключно минулим. Але згодом Карл повертає смак до життя та жагу до пригод, а також дозволяє собі знов відчути прив’язаність до іншої людини. Він поступово приймає смерть дружини, здійснивши їх спільну мрію, і, нарешті, відпускає її. Чи можна сказати, що герой став іншою людиною? Мабуть, ні. Скоріш за все, він повернувся до себе справжнього.

Пам’ятайте померлих та не забувайте про живих 

Ще одним мультфільмом, який піднімає тему втрати близької людини, стала стрічка «Уперед» від того ж Pixar. Дія розгортається в чарівному світі, населеному ельфами, тролями, кентаврами та феями. Але, незважаючи на антураж міського фентезі, магія у цьому світі відсутня тому, що її витіснили сучасні технології. Про магію залишилися хіба що спогади, а вивчення заклинань стало прерогативою гіків. Але якось двоє ельфів, старшокласник Ієн та його брат Барлі, отримують магічний посох, який належав покійному батьку. Згідно заповіту, артефакт здатний повернути чоловіка до життя — хоча всього на одну добу.

Цей дарунок неабияк радує обох братів, особливо Ієна, який батька взагалі не запам’ятав, тому вони з ентузіазмом приступають до ритуалу. Але ж не могло все піти так, як планувалося, вірно? Хлопці хоча й спробували повернути батька, але чоловік «завантажився» тільки до половини. Верхня частина так і залишилась в потойбічні, тому брати вирушають у подорож, аби завершити квест та «завантажити» батька повністю. 

Ієн складає список речей, які хотів би зробити з батьком. Цілком прості бажання, на кшталт посміятися разом, пограти в м’яча чи повчитися водити авто. 

Проте не все просто. На шляху Ієн та Барлі стикаються з все новими та новими випробуваннями. Так, для глядачів це все яскраві пригоди. Але вони все більше віддаляють героїв від бажаної мети. До заходу сонця все менше часу. Напруга наростає. Разом із тим Барлі ділиться спогадом про батька, який раніше приховував. І він не був… приємним. Востаннє Барлі бачив чоловіка в лікарні, незадовго до смерті. Тоді він не зміг попрощатися, про що сильно шкодує.  

Дійшовши до фіналу квесту, брати опиняються на початку свого шляху. Втративши надію поговорити з батьком, Ієн починає закреслювати останні пункти. Але з кожним він згадує, що ці речі вже були в його житті, тільки замість батька був брат, який завжди підтримував та надихав. У цей момент Ієн перестає думати про себе і дає можливість Барлі побачитись з батьком. 

Мотив зрозумілий: плекаючи пам’ять про померлих, не варто забувати живих. А також про їх внесок, які ті роблять в наше життя. 

Люди, яких ми любимо, рано чи пізно помруть 

Але не Pixar’ом єдиним. У 2015-му вийшов «Маленький принц». Стрічка має дві сюжетні лінії, які перетинаються тільки у фіналі. Одна з них є, власне, є екранізацією однойменної казки Антуана де Сент-Екзюпері. Інша — історія звичайної французької школярки з дуже амбітною мамою. Вона старанно готує дитину до вступу до престижної академії, кожен день розписаний по годинам. Там немає місця ані розвагам, ані спілкуванню з однолітками. Проте, одного разу дівчинка знайомиться з дивакуватим сусідом, колишнім авіатором. Він і розповідає героїні історію Маленького Принца. Виявляється, що авіатор з казки та літній чоловік — це одна й та сама людина.

Якось сусід каже, що збирається невдовзі вирушити до Маленького Принца. Можливо, він має на увазі переїзд? На жаль, ні. Авіатор розповідає дівчинці фінал казки — той, де Маленький Принц помирає, щоб повернутися додому. Дівчинка все правильно розуміє. У відчаї вона грубить чоловіку і заявляє, що краще б не чула цю історію. Тільки після того, як старого забирають до лікарні, вона усвідомлює свою помилку.

До речі, тут можна побачити втілення концепції про п’ять етапів скорботи: заперечення, гнів, компроміс, депресію та прийняття. Коли героїня усвідомлює правду, вона не хоче її приймати. Потім вибухає емоціями та ображає сусіда. Після чого сумує, але згодом починає діяти. Вже потім до неї приходить прийняття — дівчинка вибачається перед сусідом. У фіналі вона милується зорями, чує веселий сміх Маленького Принца і того самого авіатора. Схоже, сусід добрався до місця свого призначення.

Тема смерті в «Маленькому принці» подана досить цікаво. Адже тут мова йде про прийняття втрати, яка тільки має статися. Бо така правда життя: люди, до яких ми прив’язуємось, не безсмертні. Рано чи пізно вони помруть. Хтось, можливо, в силу свого віку, зробить це раніше. Ми не можемо скасувати цей факт. Але можемо його прийняти і бути добрими до цих людей.

В погоні за мрією варто не забувати про саме життя  

А як вам ідея замислитися… над власною смертю? Таким є мультфільм «Душа» від вже згаданого Pixar. Головний герой Джо працює вчителем музики і мріє стати професійним джазовим музикантом. Одного дня у нього з’являється можливість приєднатися до відомого гурту. Після вдало пройденого кастингу Джо вертається додому. На радощах чоловік взагалі не розбирає дороги. І дарма — герой падає в люк і опиняється в потойбічному світі. Але Джо, який отримав шанс втілити мрію, не збирається вмирати. Він намагається втекти і потрапляє до Світу До, де душі готуються до свого втілення.Там Джо ставлять перед вибором: або він остаточно помирає, або стає ментором для того, хто ще має народитись.

Так, йому в підопічні дістається вельми проблематична Душа 22, яка навідріз не хоче втілюватися. Інші ментори так і не змогли її переконати. І тепер Джо має допомогти їй відшукати власну Іскру, життєве покликання. 

Під час менторства із Джо стається цікава подія. Головний герой бачить своє життя в ретроспективі. Там тільки щоденна рутина, нецікава робота та сидіння перед телевізором. Хіба що музика трохи прикрашає всю цю нудьгу. «Моє життя не мало сенсу», — робить висновок Джо. Тому вирішує зробити все, щоб якось виправити ситуацію.

Але навчання в якийсь момент йде не за планом. Обидва персонажі потрапляють в реальний світ. Так 22-гій доведеться зрозуміти, що означає бути людиною, відчути смак життя і віднайти ту саму Іскру. У Джо в той же час інші задачі, зокрема, здійснити свою заповітну мрію. Той самий зоряний час не викликає очікуваної ейфорії. Ці відчуття більше нагадує спустошення. 

Як виявляється, щастя — воно не тільки в моментах трімфу. Воно може ховатися у звичайних речах: в прогулянці, смачній їжі, спілкуванні з дорогими людьми та улюбленій справі. І головне в гонитві за великими цілями — не забувати жити. 

---

Читайте також:

• «Моя мотивація — бачити як діти змінюються на краще». Інтерв’ю із керівницею фонду «Волонтери: Дорослі-Дітям» Вікторією Тищенко
• «Обережно, двері зачиняються. Наступна станція — Війна». Як діти разом зі студією Aza Nizi Maza перетворюють харківську підземку на мистецький хаб
• «Це не “я художник, я так віжу”». Арттерапевт та хореограф Віктор Рубан про методи відновлення творчістю

---

Люди залишаються, поки їх пам’ятають 

Мексиканский День мертвих — свято яскраве і для більшості народів світу дуже незвичайне. У цей день мексиканці вшановують своїх померлих родичів, які, згідно їх віруванням, повертаються в світ живих, щоб зустрітися з близькими. Але тут немає місця ні суму, ні скороботі. Це яскраве свято з веселощами, частуваннями та яскравими карнавалами. Тому не дивно, що такі самобутні традиції були втілені в кінематографі. 

Зокрема, є два мультфільми на честь цього світа. Один із них — це «Книга життя». У стрічці представлені аж два світи мертвих: яскраве Царство незабутих (місце вічних веселощів та карнавалів), яким править Ла Муерте і Царство забутих, вельми нудне та сере місце, що дісталося Шибальбі. 

Останньому такий розклад справ не подобається і він хоче помінятися місцями. Тому нав’язує своїй колезі парі, призом за яке стане Царство незабутих. Крутиться воно навколо друзів Марії, Маноло та Хоакіна. Якщо на дівчині одружитися Маноло — переможицею стане Ла Муерте. А якщо це зробить Хоакін, то їй доведеться поступитися Шибальбі Царством забутих. 

Через роки герої зустрічаються та поновлюють свої стосунки. Здається, що пропозицію має зробити Маноло, і це не подобається Шибальбі, тому той вирішує змахлювати. Він підслає отруйну змію, щоб вбити фаворита суперниці. Його рятує Марія ціною власного життя. Оточуючі звинувачують Маноло в смерті дівчини. І він готовий на все, аби якось виправити ситуацію. Герой погоджується на пропозицію Шибальби померти, аби побачити Марію. Так він спускається до світу мертвих, де йому належить зустрітися з померлими родичами, викрити підлість Шибальби та встати на захист дорогих людей. 

Більш глибоко мотив Дня мертвих був розкритий в мультфільмі «Коко». Головний герой стрічки, 12-річний Міґель, мріє стати музикантом. Але от біда — в його великій родині музика вважається справжнім прокляттям. Все тому, що прапрабацю Імельду кинув чоловік заради музичної кар’єри. Розчарована жінка викрислила з життя все, що пов’язано музикою, а заодно започаткувала сімейний бізнес з виготовлення взуття. 

З тих пір пройшли десятки років. Всі наступні покоління старанно, аж до фанатизму, слідували забороні. Дійшло до того, що напередодні Дня мертвих бабуся Міґеля розтрощила гітару онука. 

Цей вчинок стає каталізатором подій: ображений хлопчик тікає з дому, щоб всупереч бажанням родичів взяти участь в пісенному конкурсі. Але от незадача — гітари у нього немає. Тому Міґель «позичає» інструмент в склепі відомого співака, якого вважав своїм предкам. Але неочікувано для себе хлопець опиняється в світі мертвих. Його мешканці готуються відвідати своїх родичів, проте у деяких з цим виникають проблеми.

Імельда, прапрабабуся головного героя, не може повернутись через пошкоджене фото з вівтаря. Ну а в Ектора, її старого «знайомого», ситуація ще гірша. Після смерті чоловік жодного разу не побував в світі живих. Все через те, що його ніхто не вшанував. Через це він може померти, на цей раз — назавжди. Адже в тому світі важливо, щоб про людину пам’ятали та розповідали про неї історії. 

Як і варто очікувати, саме Міґелю належить допомогти Ектору не зникнути остаточно. Ну і заодно розібратися з проблемами власної родини, які продовжують переходити з покоління в покоління.

Це гарний момент поговорити про цінність людського життя

Як піднімати тему смерті, власне, під час розмови з дитиною? Як зазначила Ірина Скова, на будь-які питання про смерть потрібно відповідати. Але перед цим необхідно підготуватись до розмови. Це має бути відповідний момент, наприклад, коли дитина сита і не зайнята своїми іграми. Також тут важливо контролювати свої емоції та залишатися спокійними, делікатними та щирими.

«Використовуйте просту і зрозумілу мову, — радить Ірина Скова. — Скажіть: “Люди, проживши довге життя, помирають”. Або “Перш ніж померти, люди живуть довгим і цікавим життям”. Не порівнюйте смерть зі сном або хворобою. Не кажіть дитині, що смерть — це як сон, не порівнюйте її з засинанням, від’їздом або хворобою. Це може викликати у дитини страхи і вона почне боятися засинати, від’їжджати або, захворівши, почне думати, що помирає. Відзначте початок життя вашої дитини: скажіть, що у вас життя тільки починається і багато ще попереду».

За її словами, найважливішими людьми в житті дитини є її власні батьки. Тому не дивно, що вона може запитати і про їх смерть. У цьому випадку експертка радить сказати, що ви плануєте довго жити, що маєте якісь плани на рік, п’ять чи десять. І що ви завжди її будете любити. Також варто відмітити, що люди зазвичай доживають до старості. І що смерть в молодому віці — це скоріше виняток. 

«Уникання цього питання, відволікання або неприродна поведінка можуть викликати у дитини підозри і змусити її шукати відповіді у однолітків, — зазначила Ірина Скова. — Або, що гірше, домислювати самій у похмурих тонах. Це гарний момент поговорити про цінність людського життя, донести до дитини, що поки людина жива, у неї є можливість виправляти помилки і почати заново. У майбутньому це допоможе дитині пережити підліткову кризу, де виникає багато екзистенційних переживань і тоді смерть може набувати особливої привабливості».

Як говорити про смерть близької людини, яка вже сталася? Тут експертка дає такі поради: 

• Повідомте дитині про смерть близького.
• Дозвольте собі відчувати біль втрати, скажіть про це дитині і плачте разом з нею.
• Повідомте, що необхідно зайнятися підготовкою похорону. По можливості залучіть її до допомоги.
• Якщо дитина маленька, то необхідно виділити час для гри і пограти з нею.
• На питання, які задає дитина, відповідайте чесно і спокійно.
• Візьміть дитину на похорон, якщо вона хоче. Поясніть, що і як буде відбуватися. Нехай з дитиною буде близька людина, можливо, їй захочеться залишити процес.
• Згадуйте про померлого. Розповідайте дитині історії з його життя.

«Факт приховування від дитини смерті близької людини наповнює її підвищеною тривогою і погіршує внутрішньоособистісний конфлікт, — каже психологиня. — Пояснення і розмови з шестирічною дитиною будуть абсолютно іншими, ніж із підлітком. Тому необхідно враховувати вік. 

Головне — не залишати дитину з її страхом, не приховувати факт смерті близького, поговорити про це відкрито і дозволити почуттям бути. Єдина правильна і дозволяюча фраза, яка універсально підходить для людей усіх вікових категорій — це: “Так, ти боїшся смерті і я боюся смерті, всі люди бояться смерті. Тому що всі люди люблять життя. І я люблю життя, і ти любиш життя. Життя прекрасне”».

Текст — Юлія Гуш, колажі та обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко