Грудень 2025-го — це місяць, який перевіряє нас на міцність. Поки за вікном гудуть генератори, а Харків живе у своєму фірмовому ритмі «всупереч усьому», в українському кіно розгортається драма, гідна окремого сценарію.

Битва за космос: чому український sci-fi потребує твого захисту

Почнемо з головного нерва місяця. Фільм Павла Острікова «Ти — Космос» («U Are the Universe»), про який ми вже писали як про прорив, зіткнувся з суворою реальністю українського кінопрокату. 

Старт був потужним: за перший вікенд стрічка зібрала 47 тисяч глядачів та 8,7 мільйонів гривень. Для авторської фантастики, де немає «кварталівського» гумору, це дуже солідний показник.

Але вже на другому тижні фільму почали, м’яко кажучи, «перекривати кисень». Продюсер стрічки Володимир Яценко публічно висловив занепокоєння: кінотеатри різко зменшують кількість сеансів, віддаючи зали під голлівудські блокбастери, які саме зараз заходять у «високий сезон».

Ситуацію прокоментував співвласник мережі «Планета Кіно» Дмитро Деркач. За його словами, грудень — це час жорсткої бійки дистриб’юторів за екрани. Голлівудські мейджори ставлять ультимативні вимоги щодо розпису сеансів для своїх релізів, і вітчизняному продукту в цій тисняві стає важко дихати.

«Ти — Космос» — не просто кіно; це прецедент. Вперше в історії нашого незалежного кінематографа ми маємо повноцінну sci-fi трагікомедію про космічного далекобійника Андрія, який після вибуху Землі залишається останньою людиною у Всесвіті.

Чому це важливо?

Це тест на нашу глядацьку зрілість. 

«Ти — Космос» ламає стереотип про те, що українське кіно — це завжди «село і сльози». Це стильна, іронічна і водночас щемка історія про самотність, яку ми всі так чи інакше відчуваємо. Якщо ми хочемо, щоб український жанровий кінематограф жив, на нього треба йти саме зараз. Поки він ще є в розкладі — хапайте квитки.

Фестивальний десант: наші в Амстердамі, Таллінні та Берліні

Поки вдома точаться бої за екрани, українське кіно продовжує свою експансію на Захід. І це не просто участь «для галочки», це реальні перемоги.

Справжнім тріумфатором став документальний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Тиха повінь». На престижному фестивалі IDFA в Амстердамі (це як Канни, але для документалістів) стрічка отримала нагороду за найкращу операторську роботу. 

Журі було вражене візуальною мовою фільму, над якою працювала ціла команда операторів (Іван Морараш, Олександр Коротун, В’ячеслав Цвєтков) разом із самим режисером. Це історія про життя, яке пробивається крізь руїни та воду, і вона звучить неймовірно потужно саме завдяки візуальному рішенню.

Тим часом у Таллінні, на фестивалі Black Nights (PÖFF), українські продюсери теж не пасли задніх. Проєкт «Alice wants to live» від Ganza Film отримав приз у 20 000 євро на розвиток. А ще одна копродукційна стрічка «Vesna» отримала нагороду Producers Network Prize. Журі відзначило її як «автентичну драму з глибоким емоційним виміром, що досліджує тему виживання під окупацією».

І ще одна велика новина: «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Ольги Журби номіновано на премію Європейської кіноакадемії (European Film Awards) одразу в двох категоріях — «Найкращий документальний фільм» та «Найкращий фільм». Це безпрецедентний випадок. Тримаємо кулачки до 17 січня, коли в Берліні оголосять переможців.

Авангард повертається додому: київська прописка світового кіно

«Довженко-Центр» у грудні робить розкішний подарунок усім естетам та інтелектуалам. З 4 по 18 грудня там проходить масштабна ретроспектива раннього американського кіноавангарду.

Чому це в нашому кіногіді? Тому що центральна фігура цієї події — Майя Дерен. Народжена в Києві як Елеонора Деренковська, вона емігрувала до США і стала матір’ю американського кіноавангарду. Її «Полудневі тенета» («Meshes of the Afternoon») — це та сама класика, яку цитують усі: від Девіда Лінча до авторів сучасних фешн-фільмів.

Кадри з фільму «Полудневі тенета» («Meshes of the Afternoon») Майї Дерен

Це унікальна можливість побачити на великому екрані експерименти, які змінили кіномову XX століття. Програма включає добірки коротких метрів, дискусії про тілесність та сексуальність (зокрема за участі Марини Степанської та Катерини Горностай), а також покази фільмів Йонаса Мекаса. Для тих, хто хоче втекти від сірості за вікном у світ чистих візуальних смислів, це ідеальний варіант.

Також зверніть увагу на альманах «Українська нова хвиля. Ми є», який виходить у прокат з 11 грудня. Це вісім коротких метрів 2023-2024 років, що фіксують нашу реальність тут і зараз. Це голоси молодих, які звучать найгучніше.

Стримінг: кіно вдома, коли не хочеться нікуди йти

Якщо до кінотеатру йти немає сил або погода шепоче «залишся під ковдрою», українські онлайн-платформи та Netflix підготували потужний десант наших фільмів.

«Океан Ельзи: Спостереження Шторму»

Документальна сага про 30 років легендарного гурту вийшла онлайн. У кінопрокаті стрічка мала непросту долю: за даними Forbes, збори склали 6,73 мільйонів гривень, що не покрило виробничий бюджет у понад 10 мільйонів. Але перегляд онлайн може дати їй друге життя. Це не просто біографія Святослава Вакарчука і команди, це зріз цілої епохи через призму музики.

Дивитись онлайн — за цим посиланням.

«2000 метрів до Андріївки»

Фільм, який важко дивитися, але неможливо ігнорувати. Робота Мстислава Чернова тепер доступна легально онлайн. Це жорстка, чесна документалістика про ціну кожного відвойованого метра української землі, що вже встановила прокатний рекорд року, завоювала прихильність міжнародної аудиторії і потрапила у довгий список на «Оскар».

Дивитись онлайн — за цим посиланням.

«Каховський об’єкт»

На Netflix з’явився український… зомбі-горор! Так, ви все правильно прочитали. Стрічка розповідає про військових, які стикаються з потворами минулого. Це цікавий приклад того, як жанрове кіно намагається переосмислити травми війни через метафори.

Дивитись онлайн — за цим посиланням.

«Вітя»

Серіал, що виріс зі студентського проєкту Української Кіношколи, тепер теж на Netflix. Це історія про автослюсаря, який стає психологом мимоволі. Легке, життєве драмеді.

Дивитись онлайн — за цим посиланням.

Харківський акцент: швидкість і драйв

Не можу не згадати про рідний Харків, який навіть під обстрілами продовжує залишатися кінематографічним майданчиком. Стартували зйомки фільму «На драйві» — першого українського екшну про автоперегони.

Це історія про молодь прифронтового міста, яка знаходить свій спосіб жити і відчувати момент. Зйомки проходять на реальних локаціях Харкова, що додає стрічці особливої ваги. 

До промо-кампанії долучився відомий фотограф Костянтин Ліберов (LIBKOS), який зафіксував залаштунки цього сміливого проєкту.

А ще — не забуваймо про команду меда «Люк». Нещодавно відбулася прем’єра їх першого документального фільму «Чому ми такі вперті». Це історія про те, як живе мистецтво у прифронтовому місті, оповідане представниками різних культурних течій: мисткинею Валею Гук, директоркою Харківського ЛітМузею Тетяною Пилипчук та актором театру «Нафта», який став військовим Дмитром Третяком. 

Фільм доступний на YouTube-каналі медіа «Люк» і вартий кожного перегляду. А почитати рецензію після першого показу можна тут.

---

Читайте також:

• Андрій Терентьєв: тепле кіно холодного листопаду. Твій щомісячний кіногід
• Фестиваль нового німецького кіно пройде у Харкові
• «Ти — космос» та «2000 метрів до Андріївки» стали переможцями премії «Кіноколо»

---

Що почитати: Біблія сценариста українською мовою

У нашій постійній літературній рубриці цього місяця справжня подія. Видавництво ArtHuss випустило українською мовою книгу Сіда Філда «Кіносценарій. Основи сценарної майстерності».

Чому я раджу цю книгу всім, а не тільки тим, хто мріє про Голлівуд? Сід Філд — це людина, яка фактично «хакнула» код успішного фільму. Саме він систематизував поняття трьохактної структури, яку сьогодні використовують майже всі: від авторів Marvel до творців незалежних драм.

Ця книга вчить розуміти механіку історії. Чому одні фільми тримають нас у напрузі до останнього кадру, а на інших хочеться скролити стрічку Instagram? Філд пояснює це на молекулярному рівні. 

«Кіносценарій» — це не нудний підручник, а захоплива розмова про структуру, персонажів і сюжетні повороти. Для української індустрії, яка зараз активно шукає нові сенси, вихід цієї бази українською — добрий знак. Нам потрібно вчитися розповідати свої історії так, щоб їх хотів чути весь світ.

Фінал: Кіно як доказ життя

Грудень — це завжди про підсумки. 2025 рік був надважким для індустрії, але він довів головне: українське кіно — живий організм, а не музейний експонат. Ми знімаємо драми про окупацію, екшн про перегони і навіть зомбі-горори.

Світ дивиться на нас з повагою (привіт нагородам IDFA та Європейської кіноакадемії), але найважливіший глядач — тут, в Україні. Тому закликаю: підтримуйте своє. Купуйте квитки на «Ти — Космос», поки він ще в прокаті. Дивіться легально на стрімінгах. Кожен ваш перегляд — це інвестиція в те, щоб наступного року на екранах було ще більше наших історій.

До зустрічі в темряві кінозалу!

Текст — Андрій Терентьєв, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, Юрій Каплюченко, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️