За містом
«Триндець приходить поступово, але ми вперті»: як у Києві спільнота об’єдналась проти поліцейського свавілля

На початку липня в Києві запустилась нова ініціатива Це Вільний Поділ

Її мета — стати координаційним майданчиком громади у боротьбі проти поліцейського свавілля. А також — стати комунікаційним вузлом, довкола якого збиралися б різні середовища й говорили про спільні проблеми.

Харкову дуже часто бракує протестної культури та рішучості боротися за свої права. Через що кожний знесений у Києві паркан незаконного забудовника сприймається як дія з паралельної реальності.

«Люк» поговорив із Анастасією Пустовою, експерткою зі стратегічних комунікацій й однією з організаторок «Вільного Подолу» про те, як організовувати акції та завдяки чому в Києві вони мають успіх. 

На початку липня в Києві запустилась нова ініціатива Це Вільний Поділ

Її мета — стати координаційним майданчиком громади у боротьбі проти поліцейського свавілля. А також — стати комунікаційним вузлом, довкола якого збиралися б різні середовища й говорили про спільні проблеми.

Харкову дуже часто бракує протестної культури та рішучості боротися за свої права. Через що кожний знесений у Києві паркан незаконного забудовника сприймається як дія з паралельної реальності.

«Люк» поговорив із Анастасією Пустовою, експерткою зі стратегічних комунікацій й однією з організаторок «Вільного Подолу» про те, як організовувати акції та завдяки чому в Києві вони мають успіх. 

«Дуже важко передати відчуття, коли бачиш калюжу крові знайомої людини»

Історія з «Вільним Подолом» почалася для Насті з того, що в подільських чатах почали писати про те, що в ніч на 19 травня б’ють людину і потрібне підкріплення. 

Дмитро (Мітя) Бугайчук — митець, побитий до крові поліціянтом — один із її знайомих. Ситуація, коли б’ють знайому людину, викликала у неї більший рівень залучення.

«Я просто не змогла всидіти вдома, — згадує про ті події Настя. — Заснути було неможливо: знайомі писали, що ситуація ніяк не вирішується, що більше людей приходить, то більше спецпризначенців викликають. 

Ми приїхали на місце, коли там вже було десятки людей. І саме тоді я зрозуміла, що не можу залишити цю ситуацію просто так».

Мітя Бугайчук. Фото: Yuriy Milchak

Хлопці й дівчата, які працюють на Кирилівській 47-б (де й побили Мітю) того ж ранку зробили подію на фейсбуці. Багато активних спільнот Подолу долучилася до акції.

«Я би сказала, що поліцейське свавілля — це колективна травма всього Подолу, — вважає Настя. І від цієї травми треба лікуватися — наприклад, акціями».

Майже одразу на співорганізаторів акції з арт-кластеру К47B почали литися запити від медіа і питання «чим допомогти?». Саме тоді вони звернулися до Насті, яка часто виконує роль місцевого стратега-консультанта з приводу комунікацій.

«Потім до акції долучилися інші осередки і все так понеслося, хаотично і прикольно. В результаті акція, створена за два дні, вийшла яскравою і гучною, й розлетілася по всій країні, згадує Настя.

Я допомагала координувати роботу з медіа: разом з ініціативною групою ми писали пресрелізи, формували меседж-бокси та збирали фото- та відео базу з акції та побиття, аби ЗМІ могли висвітлювати цю подію більш яскраво.

Після завершення акції я зрозуміла, що бачу в ній хороше поле для організації людей». 

Хроніки поліцейського «сафарі» на Подолі

Очільник Подільської районної поліції Павло Василенко, якого активіст/ки вважають одним із винуватцев «сафарі» [раніше очолював поліцію Солом’янського району, звідки його зняли через звинувачення у хабарництві — «Люк»] працює на Подолі з 2019-го року. 

Втім, подібні рейди і тиск на спільноту довкола клубу Closer, за словами Насті, датуються ще 2015-м.

Часто поліція подає це як «війну з наркопритонами». Однак, при цьому «пресує» клуби вибірково.

«Скоріш за все, мова йде про банальний рекет», — вважає Настя. 

Ту саму думку висловлювали й учасники/ці акції «Зупинимо сафарі на Подолі». Хоча доказів цьому наразі немає.

«Коли почався локдаун і наша дуже добре профінансована на ковідні гроші поліція чомусь вирішила, що їй мало, вона почала пресувати заклади», — розповідає Настя.

За останній рік у Києві сталася ціла низка резонансних подій, які активісти вважають перевищенням службових повноважень. Це, зокрема, зрив лекції у барі «Хвильовий», «влам» у Keller Bar, зрив концертів у Closer та Mezzanine. 

«Після побиття художників у клубі Otel’ [наприкінці 2020-го], хлопці та дівчата створили чат закладів Подолу, у якому обмінювалися повідомленнями про поліцейське свавілля та організовували допомогу під час найсильнішого пресингу, — згадує Настя.

Адже якщо до твоїх сусідів вломилися, варто підійти і допомогти».

Одним із таких каналів є «Вісник подільського пиздецю», створений безпосередньо після побиття Міті біля Closer’а. 

Тоді ж відбулася неформальна зустріч між культурними організаціями Подолу. На ній обговорювали способи протидії поліцейському свавіллю в інформаційному полі.

«Тоді був дуже сильний порив щось змінювати. Але зрештою, у закладів просто не вистачило ресурсів на правозахисну діяльність після того, як вони довгий час працювали у збиток», — згадує  Настя.

Відповідно, ця ситуація не отримала продовження.

«Наступний сплеск стався після побиття Міті. Але, як це часто буває, після акції ця проблема перестала бути в центрі уваги й до людей стало важко “достукуватись”, — розповідає Настя.

Саме над цим і хоче працювати “Вільний поділ”. Наша задача — зробити громадську активність більш системною, аби вона не згасала і не провисала».

«Ми зрозуміли, що для системних дій гучних рейвів замало»

Після акції Настя з ініціативними людьми з подільських чатів створили такий собі «організаційний юніт», який є ядром ініціативи «Це Вільний Поділ».

«Під час акції я спостерігала в чатах нескінченні словесні баталії по 700 повідомлень на день, — згадує Настя. Їх доводилося прочитати для того, аби зрозуміти, з ким маєш справу і чи є там ті самі “ініціативні люди”.

Зрозуміло, що рано чи пізно ці 700 повідомлень просто перестають читати. Це негуманно.

Люди повинні не мучитися від громадської активності, а отримувати власні внутрішні “плюшки”».

Зараз у організаційному юніті ініціативи 10 людей, які «готові брати на себе відповідальність, а не просто “пропонувати” щось робити». З них кілька залучені на постійній основі, інші час від часу виконують певні задачі.

За словами Насті, у «Вільного Подолу» є дві задачі. Перша — тактична: громадський контроль за поліцією та відставка тих, хто винен у побитті. Друга —  стратегічна: спробувати створити самодостатню горизонтальну структуру, яка би працювала на довірі й була своєрідним «комунікаційним центром» спільноти.

Зараз ініціатива налагоджує контактну базу: намагатається залучати власників бізнесу, громадських активістів, правозахисні організації та «дружні ГО-шки» на зразок Cedos’а.

Наприклад, ініціатива «Збережемо Протасів Яр», яка тривалий час протистоїть забудовникам та нечесним діям поліції в Солом’янському районі (зокрема, свого часу, і — Василенку), допомагає «Вільному Подолу» порадами і контактами.

Також «Вільний Поділ» збирає докази поліцейського свавілля та досьє на правоохоронців-правопорушників. Наразі найбільше досьє — на поліцейського Владислава Іоанно, кривдника Міті.

«Поділ — це грибниця невеликих осередків довкола закладів, клубів, арт-просторів. Нам хочеться зібрати людей із різних осередків бодай для того, аби вони поговорили й познайомилися між собою й загладили “тертя”», — ділиться планами Настя.

Саме для цього і створена сторінка «Це Вільний Поділ».

Вільні та вперті

Фактично, вимоги акції «Зупинимо сафарі на Подолі» стали першочерговими задачами «Вільного Подолу». На протесті було висунуто кілька вимог, зокрема –- звільнення голови подільської поліції Василенка та притягнення до відповідальності спецпризначенця Іоанно.

Національна поліція не відповідала на запити громадськості щодо результатів внутрішнього розслідування. Відреагували лише на депутатський запит. Однак, внаслідок службової перевірки поліція не виявила суттєвих порушень під час побиття Міті. Єдине зауваження — неувімкнуті камери співробітників поліції.

Крім того, після акції спільнота Подолу зробила прес-брифінг, на який обіцяла прийти представниця національної поліції. На ранок перед брифінгом вона пропала зі зв’язку, чим, на думку організатор/-ок, висловила свою неповагу до громади.

Громада Подолу не задоволена такими висновками. Зараз юристки «Вільного Подолу» вивчають питання про можливість оскарження цього рішення.

«Наскільки я розумію, механізму громадського оскарження внутрішніх розслідувань немає, — каже Настя. Єдина можливість робити це через представницькі органи влади. Зараз ми ведемо комунікацію з міською радою, намагаючись знайти депутатів/ок, які можуть нас підтримати».

Фото: Дмитро Кузубов

Щодо звільнення Василенка, то організація розглядає два механізми. Згідно зі ст. 87 Закону про Національну поліцію, для звільнення керівника підрозділу поліції потрібна резолюція міської ради, підтримана 2/3 депутатського складу. Цей процес можна запустити або через депутатську ініціативу, або через петицію до міськради.

Цікаво, що такий механізм, за даними «Вільного Подолу», ніколи не був застосований.

«Але ми вперті й ми хочемо спробувати!» — каже Настя.

Зараз «Вільний Поділ» планує наступну акцію, аби нагадати, що спільнота досі невдоволена комунікацією національної поліції та розслідуванням.

«Роби, що мусиш, і буде, що буде»

Саме таке гасло надихає Настю на боротьбу. 

«Для мене це гасло означало встати вночі з ліжка й піти захищати приятеля від екс-беркутів, які його місили. Було відчуття, ніби ти просто мусиш це зробити якими б не були шанси на успіх, — розповідає Настя про джерела своєї віри в результат.

З “Вільним Подолом” та сама ситуація. Так, можливо, ми мрійники. Але якщо ти чітко формулюєш своє бажання, мозок починає автоматично шукати шляхи, як туди дійти. Починає бачити можливості та ресурси, аби щось відбулося».

На думку Насті, імовірне звільнення з поліції Василенка стане важливим прецедентом, історією про те, що громадській низовій ініціативі «вдалося». 

«Це може дати модель, яка буде “експортована” на інші райони так, як ми “імпортуємо” досвід Солом’янки, — рефлексує Настя. У них не вийшло змістити його з району, але не звільнити з поліціїйого повністю. І якщо ми дотиснемо цю історію до його остаточного звільнення, то створимо цим прецедент».

Ілюстрація: Олександр Грехов

Зрештою, цей досвід може додати сили іншим громадам Києва та інших міст, які борються проти несправедливості. 

«Якщо в нас виходитиме хоч щось, ми готові цим ділитися. Наприклад, просто зараз ми можемо розповісти, як досягти медійного розголосу акції і як, не знаючи нікого в обличчя, зробити акцію в телеграм-чатах, — посміхається Настя.

Наша сторінка створена саме для того, щоб ділитися цим досвідом і бути підтримкою і натхненням для інших акцій.

Бо якщо Поділ може знести Василенка, значить і Україна може знести Авакова».

Настя розуміє, що живе не в казковому світі. Й свідомо називає себе «міською божевільною». 

«Мені здається, що куди прикута увага людей, те і відбувається, стверджує Настя. 

І якщо достатня кількість людей повірить, що Василенка можна знести ми його знесем. І тоді ще більша кількість людей повірить, що ми можемо знести Авакова. 

Бо суб’єктивно для мене, Аваков зараз це найбільша проблема України. Більша, ніж Зеленський».

За словами Насті, знайомі білоруські активіст/ки діляться своїм досвідом боротьби з силовиками.

«В Білорусії зараз все жорсткіше з переслідуваннями активіст/ок і тому вони з одного боку, здається, що сіють паранойю, а з іншого — попереджають про те, в що ми можемо перетворитись якщо не діяти, — розповідає вона.

Вони попереджають нас, що “триндець як в Білорусі не приходить зненацька; він наступає поступово”. 

В нас потрошку то там, то там відбирають права, і ось ти обертаєшся і країна поступово перетворюється на Білорусь. Впевнена, що такого повороту не хоче ніхто».

Суспільна довіра як причина збирати «міських божевільних» разом

Рівень громадянської залученості в міські процеси в Києві один із найвищих. Не в кожному місці тебе прийдуть «відбивати» у поліції після повідомлення у чаті посеред ночі.

«Справа в тому, що Київ має дуже сильний досвід Майдану. У 2013-14-му році ми пройшли своєрідний вишкіл, — стверджує Настя.

Київ всімяк містом годував, лікував і забезпечував увесь той двіж, який тут відбувався місяцями. Для мене це була велика організаційна школа».

На її думку, Майдан був передовсім колективним досвідом того, що щось можна змінити. І основна вимога Майдану — відставка Януковича — була досягнута.

«Можна дискутувати про подальший розвиток ситуації та зміну політичних еліт. Але Януковича “знесли”. І цей досвід, що спільною дією можна досягати поставлених цілей, в нас вже не відібрати, — вважає Настя.

Також це досвід того, що ти можеш об’єднуватися з людьми, яких ти не знаєш. В 2013-14-му році мені в нереальній кількості жертвували гроші незнайомці, і я в такій же нереальній кількості роздавала їх іншим незнайомцям на закупівлі ліків, їжі, бронежилетів. Без звітів, на довірі.

Особисто для мене це дуже важливий досвід, але можна говорити також і про колективний досвід міста. Тоді люди роззнайомилися, вийшовши на Майдан і подивившись одне одному в очі. І зрозуміли, що вони такі не самі».

Настя вважає, що в нашому суспільстві дуже велика проблема з довірою одне до одного. Але завдяки Майдану цієї довіри стало більше.

«Це означає, що стало простіше написати про свою ідею — захистити історичну пам’ятку чи зробити сквер на місці пустиря, який намагаються захопити забудовники і отримати підтримку, вважає Настя.

Такі штуки стало не страшно пропонувати, бо ти вже знаєш, що такі люди як ти є.

Можливо, якщо в Харкові не було настільки великого колективного досвіду довіри, то його шлях інакший. Шлях “штучного” творення ініціативи, довкола якої збереться спільнота».

Головний секрет Насті у розбудові успішного двіжу — це «збирати “міських божевільних”  і “брейнштормити” разом щодо того, що ми хочемо змінити в цьому місті. Виробити спільні задачі й підтримувати одне одного».

«Важливо працювати над цим, а не чекати, поки лихо збере всіх разом, — підкреслює Настя. — Бо на жаль, в Україні часто щось відбувається, тільки якщо когось побили або щось зруйнували».

***

Під час нашої розмови забудовник починає руйнувати модерністську будівлю «Квіти України» в Києві. Настя пише пост, а активіст(к)и намагаються засквотувати будівлю, розібравши паркан та зупинивши знесення.

А вже у вівторок, 13 липня, суд накладає арешт на будівлю.

Але найбільш неочікувано — наступного дня Аваков подає у відставку, у що ще за день до того ніхто не вірив. Більше ніж рік акцій проти поліцейського свавілля приніс свої результати. 

Антон Григоров, фотографії надані Анастасією Пустовою, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png