Рейв у мерії: як клубна організація перетворила музичну анархію 90-х на політичну силу
За містом
Берлінська клубна сцена вже багато десятиліть є прикладом толерантності, відкритості, соціальної пластичності та налагодження діалогу з місцевою владою. Але за фасадом «вічного рейву» стоїть комплексна та конкретна робота, яку вже понад двадцять років веде Clubcommission Berlin — організація, що перетворила хаотичний андеграунд на повноцінний культурний сектор із політичною вагою.
У межах освітньої програми «Майстерня», створеною спілкою нічних клубів UNight та брендом Jägermeister, відбувається серія відкритих подій. Одна з них пройшла 10 вересня — «Від танцполів до мерії: історія адвокації клубної культури Берліна» зі спікерами Каєм Заксе та Катарін Аренд, директорами Clubcommission Berlin.
Alex Xepaces послухав лекцію та отримав коментарі від Алекса Перери, представника «Майстерні» та бренд-менеджера «Jägermeister Україна», щодо українського контексту.
Це партнерський матеріал, підготовлений за підтримки «Jägermeister Україна».
Матеріал підготовлено за підтримки бренду Jägermeister. Мета тексту — розповісти про розвиток і становлення клубної культури в Україні, важливість музики, спільнот і нічного життя для культурного середовища міста. У публікації немає реклами чи закликів до споживання алкогольних напоїв. Матеріал призначено виключно для повнолітньої аудиторії (18+), відповідно до Закону України «Про рекламу».
Столиця нічного життя: як усе починалося
Історія клубної культури Берліна базується на боротьбі творчої спільноти за право бути вільними після Другої світової війни. Саме з цього відчуття народилася унікальна нічна екосистема, яка перетворила місто на глобальний осередок клубного туризму і до сьогодні.
«Берлін понад 75 років живе без комендантської години. Це здається дрібницею, але вона визначила, ким ми є», — розповідає Кай Заксе.
Відсутність обмежень на нічну діяльність стала передумовою для формування нового соціального коду. У 50-60-х роках минулого століття, коли Німеччина ще жила в тіні війни, Берлін перетворився на притулок для всіх, хто не хотів «бути як усі»: музикантів, художників, анархістів. Тих, хто відмовлявся служити в армії.
«У Західному Берліні не було обов’язкової військової служби, — пояснив Заксе. — Тож усі з Західного Берліна, хто хотів жити інакше, приїжджали сюди».
Місто, розділене стіною, стало лабораторією альтернатив. А коли стіна впала, з’явилося те, що сьогодні називають «епохою порожніх просторів». Влада не встигала реагувати: безліч закинутих фабрик, складів та казарм. Ніхто не знав, кому вони належать. Люди просто заходили й робили там клуби, бари або галереї: «Це був момент, коли схід і захід вперше зустрілися не в політиці, а на танцполі».
У цій анархії народилася техно-сцена — енергія після падіння через спробу зібрати з уламків щось нове. Але разом із популярністю прийшло й інше: контроль, рейди, тиск поліції та перші конфлікти із забудовниками.
Від хаосу до структури
На початку 2000-х років влада вимагала «порядку». Клуби, які виникли стихійно, опинилися під загрозою. Саме тоді в 2001 році народилася організація Clubcommission — як відповідь і спроба говорити з владою «спільним голосом».
«Політики казали засновникам клубів: ви не можете приходити по одному. Створіть об’єднання, щоб ми могли вас чути», — розповідає Кай.
Так анархічна сцена вперше отримала інституційну форму. Спочатку це було об’єднання кількох клубів і промоутерів, які просто хотіли зменшити кількість рейдів. Згодом воно перетворилося на цілу екосистему: раду, виборне правління, команду менеджерів, юристів, консультантів і продюсерів.
Тоді клубна спільнота почала досліджувати місто як живий організм — вчитися вести діалог із мерією, міряти рівень шуму, рахувати відвідувачів, аналізувати економічний ефект.
«Коли ми створювали Clubcommission, це було не про владу чи гранти, — пояснює Кай, — це було про довіру. Ми зрозуміли, що або самі захищаємо свою сцену, або її просто не буде. Ми мусили навчитися мові політики, не втрачаючи мови культури».
Clubcommission сьогодні — це найбільша у світі асоціація клубної культури з 20-річним досвідом, що об’єднує понад 300 клубів, організаторів, фестивалів та культурних просторів Берліна. Clubcommission налічує близько 20 співробітників, десятки партнерів і сотні учасників.
Організація виступає посередником між клубами, ЗМІ, політиками та міською адміністрацією, просуваючи політику та проєкти з питань звукоізоляції, боротьби з дискримінацією, психічного здоров’я та професіоналізації сцени.
Як нічне життя стає політикою
Організація виступає посередником між клубами, ЗМІ, політиками та міською адміністрацією, просуваючи політику та проєкти з питань звукоізоляції, боротьби з дискримінацією, психічного здоров’я та професіоналізації сцени.
Кай Заксе описує три головні інструменти, які змінили статус клубної культури:
1. Дослідження і факти
2019 року Clubcommission довела, що клубний туризм приносить Берліну понад 1,48 мільярдів євро щороку. Ця цифра відкрила двері до парламенту.
2. Політична присутність
Сьогодні кожна демократична партія в Берліні має свого «спікера з клубної культури» — вперше у світі нічне життя отримало політичне представництво. Чотири рази на рік Clubcommission проводить форум із членами парламенту («Парламентський форум з питань клубної культури, культурних просторів та нічного життя»).
3. Мобілізація
Коли діалог не працює, Clubcommission виходить на вулиці, організовує масові протести — такі як проти запланованої автомагістралі A100, яка мала б знищити десятки клубів.
Паралельно організація підтримує технічні програми: фінансування звукоізоляції, консультації щодо ліцензій, допомогу молодим промоутерам. Також веде міжнародну роботу з Києвом, Варшавою, Тбілісі та Віднем.
Що загрожує клубній культурі
Після пандемії й війни Берлін зіткнувся з новою кризою — клуби втратили частину відвідувачів, особливо людей із доходом нижче середнього. Ціни зросли, простори зникають через джентрифікацію, а молодим промоутерам складно знайти легальні майданчики.
«У 90-х порожніх будівель було море, тепер усе забудовано. Молоді організатори не мають шансів без підтримки», — зазначає Кай.
Ще один виклик — диджиталізація. Артисти можуть стати зірками завдяки стрімінгу, повністю оминаючи клубну сцену. Це загрожує невеликим закладам, які традиційно слугували лабораторіями для нової музики.
З історії, яку розповів Кай Заксе, вимальовується проста, але універсальна формула:
дані + структура + мобілізація + довіра
Клубна культура виживає не тому, що її «люблять», а тому що вона навчилася говорити з владою, мати власні дослідження, інституції та план дій на випадок будь-якої кризи.
Читайте також:
- Otruta Guide: як три гурти формували харківський андеграунд наприкінці «нульових»
- Антон Малиновський: про низову культуру, «Живот» і вплив Харкова на електронних музикантів
- «Це весело. І цього вже має бути достатньо». Інтерв’ю зі Славою Кедром
СOVID-19 та велика війна в Україні
Пандемія зупинила нічне життя, і клуби в Берліні опинилися під загрозою. В якості одного з рішень Clubcommission запустив проект United We Stream — щоденні онлайн-трансляції, які збирали кошти для клубів і підтримували зв’язок між членами спільноти.
«Нас спершу бачили як проблему. Але згодом, ми показали, що можемо бути частиною рішення», — згадує Кай.
2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Clubcommission стала однією з перших культурних структур, що підтримала Україну. Організація допомагала з житлом і працевлаштуванням для біженців, підтримувала шоукейси, а згодом приїхала до України. Особливе враження, за словами Кая, справив Харків:
«У Харкові клубні простори, як-от Some People, спершу стали укриттями, а потім — центрами допомоги. Це доводить: клубна культура може виживати навіть під бомбардуваннями», — впевнений Кай.
Український контекст: інтерв’ю з Алексом Перера
Для української сцени досвід Clubcommission може стати точкою відліку. Програма «Майстерня» від «Jägermeister Україна» та UNight, що навчає майбутніх менеджерів, технічних продюсерів, кураторів і промоутерів, уже формує нову спільноту професіоналів, які мислять не лише категоріями подій, а й політикою культури.
Їхні відповіді на питання, як збудувати власну інфраструктуру, стануть логічним продовженням історії, у якій нічне життя перестає бути просто «ніччю», а стає частиною суспільного денного порядку.
Про український контекст «Люк» запитав у бренд-менеджера «Jägermeister Україна» Алекса Перери.
— У Берліні Clubcommission наголошує на необхідності легальних і доступних просторів для молодих промоутерів. Чи відчуваєте ви подібну проблему в Україні?
Так, брак просторів та майданчиків є однією з найгостріших проблем. У нас є функціонуючі клуби та бари, але цих просторів недостатньо для промо груп різного рівня і масштабу. Молоді команди мають ідеї, але не мають доступу до безпечних і легальних майданчиків.
Вирішення — у співпраці з місцевими громадами, ревіталізації занедбаних просторів, а також у розробці прозорих правил оренди від муніципалітетів. Так, як це працює у Берліні.
— Берлінська сцена під час COVID-19 і великої війни в Україні демонструвала, що культура може мобілізувати ресурси та підтримати спільноту. Чи є подібний потенціал у «Майстерні» на українській сцені?
Так, і це вже відбувається. До прикладу, окрім того, що студенти «Майстерні» в межах випускних проєктів змогли створити унікальні культурні продукти, деякі з яких продовжили своє життя після закінчення курсу, вони змогли акумулювати 200 тисяч гривень у вигляді донатів.
«Майстерня» — це платформа взаємодії, де клуби, фестивалі та незалежні менеджери обмінюються досвідом, створюють мережі підтримки й формують колективний голос. У цьому — її справжній потенціал.
— Які інструменти адвокації з існуючих є найбільш релевантними для українського контексту?
Дослідження — це основа адвокації. Нам потрібні актуальні дані про економічний, соціальний і туристичний вплив культури подій. Коли ми можемо показати цифри — кількість робочих місць, залученість молоді, внесок у креативну економіку — влада й бізнес починають сприймати сцену серйозно.
В українському контексті до цих цифр додаються донати як показник того, що клубна культура — це не просто вечірки, а й реальна допомога тим, хто потребує цього найбільше.
Мобілізація або внутрішні зв’язки — це єдність усередині сцени та солідарність між клубами, промогрупами, артистами. Коли вони діють як спільний сектор та мають спільний голос. Коли культурні ініціативи об’єднані в асоціації, як UNight, можуть брати участь у міських політиках, створювати рекомендації для влади, залучати гранти та захищати інтереси сцени.
Міжнародні зв’язки — обмін досвідом і колаборації з європейськими інституціями, які допомагають інтегрувати українську сцену у глобальний культурний діалог. Системна присутність на міжнародній арені — можливість для України бути побаченою не лише як країна де відбувається війна, а й як країна живої культури.
— У Берліні багато говорять про виклики цифровізації: артисти стають зірками онлайн, минаючи клуби. Наскільки це актуально для України?
Україна переживає той самий процес: TikTok-артисти, bedroom-продюсери, діджеї-інфлюенсери. Але клуб залишається місцем, де формується спільнота. Онлайн може дати охоплення, але офлайн створює довіру, контекст і реальну сцену.
З іншої сторони, онлайн для України є важливим інструментом підтримки присутності на міжнародній арені у час воєнної ізоляції і ускладненої логістики та, відповідно, обмеженим обміном з міжнародними представниками культури.
— Яку роль може відігравати «Майстерня» у формуванні професійної спільноти і нової культури подій?
Після перемоги ми отримаємо вибух нових форматів: фестивалів, креативних просторів тощо. Але щоб ця хвиля не розчинилася, потрібна професійна спільнота. «Майстерня» може стати середовищем, де виростають майбутні менеджери, які мислять стратегічно, етично й глобально.
— Чого, на вашу думку, найбільше бракує українським організаторам у порівнянні з берлінським досвідом?
Бракує системності й підтримки на інституційному рівні.
У Берліні клубна культура має політичне визнання та власні механізми представництва — як Clubcommission. В Україні ж індустрія часто тримається на ентузіазмі, без чіткої структури взаємодії з містом, державою чи бізнесом.
Але наразі UNight — це та організація, яка може стати цим мостом між культурою та державою. І ми у Jägermeister готові всіляко це підтримати зі сторони бізнесу.
— Які навички сьогодні є найважливішими для молодих промоутерів і менеджерів, які хочуть працювати у сфері івентів та клубної культури в Україні?
Найважливіше — вміти працювати комплексно: від стратегічного мислення та бюджетування до продакшену й комунікацій. Сьогоднішній промоутер — не тільки організатор подій, це й культурний менеджер, який також формує цінності спільноти. Гнучкість, етична комунікація, кризовий менеджмент і розуміння контексту — ключові навички нової генерації.
Берлін довів: нічна культура може бути не загрозою, а інструментом розвитку міста.
Вона здатна створювати робочі місця, зшивати громади, підтримувати людей у кризі — і при цьому залишатися вільною.
«Майстерня» сьогодні формує перше покоління менеджерів, які дивляться на клуб не як на бізнес, а як на незалежну екосистему, що з’єднує культуру та суспільство.
Коли Україна знову відчує ніч без тривог, клуби стануть тими просторами свободи, що колись назавжди змінили Берлін.
23 жовтня в просторі Concert Hall на Кирилівській, 41 відбудеться публічна подія «Бізнес як партнер культури: як будувати сенсові і довготривалі стосунки з брендом» від «Майстерні» та «Jägermeister Україна».
Спікер Алекс Перера розповість, як культурні ініціативи можуть вибудовувати взаємини з бізнесом на основі спільних цінностей, а не лише фінансових домовленостей. На лекції обговорюватимуть, що означає «партнерство» у культурному контексті, як знаходити бренд, який розділяє етику та бачення вашого проєкту, і як будувати сталі зв’язки, що працюють на обидві сторони.
Реєстрація — за посиланням.
Матеріал підготовлено за підтримки бренду Jägermeister. Мета тексту — розповісти про розвиток і становлення клубної культури в Україні, важливість музики, спільнот і нічного життя для культурного середовища міста. У публікації немає реклами чи закликів до споживання алкогольних напоїв. Матеріал призначено виключно для повнолітньої аудиторії (18+), відповідно до Закону України «Про рекламу».
Текст — Alex Xepases, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, обкладинка — Анастасія Юращенко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
