Головна » «Головна мотивація — очищувати рідну землю». Як працюють експерти з розмінування на Харківщині

«Головна мотивація — очищувати рідну землю». Як працюють експерти з розмінування на Харківщині

20.02.2025

Час прочитання: 7 хв

Харківщина залишається одним із найбільш замінованих регіонів країни. Небезпечні знахідки можна виявити на полях, лісах та посадках. Після деокупації їх знаходили на подвір’ях, вулицях чи у житлових будинках.

Для очищення територій знадобиться не один десяток років. Але гаяти часу теж не можна, адже на боєприпасах продовжують підриватися люди. Деякі з них втрачають здоров’я і навіть життя.

«Люк» поговорив із представниками Організації життєзабезпечення небезпечних територій HALO Trust про те, як проходить гуманітарне розмінування на Харківщині. Також вони розповіли про виклики, труднощі та радощі своєї професії.

«Коли ми знаходимо вибухонебезпечний предмет, це завжди піднімає настрій. Бо рятуємо мінімум одне життя»

У Харківській області близько 1400 гектарів є потенційно небезпечними. Це приблизно як 200 стадіонів «Металіст». Про це розповіла керівниця операційного напрямку HALO Trust Валерія Шумська. В організації вона працює з 2020 року. Спочатку Валерія була перекладачкою, а згодом перейшла до відділу партнерств.

З 2016 року офіс HALO Trust знаходився у Краматорську, проте після повномасштабного вторгнення довелося переїхати на Київщину. Сама Валерія у 2023 році пройшла навчання на польового офіцера в Шрі-Ланці. Туди з’їхалися люди з різних частин світу: Сомалі, Аноголи, Косово. Перебування в країні мало нагадувало курортний відпочинок; то були північні регіони, які сильно постраждали за 26 років громадянської війни. Проблема замінування там стояла особливо гостро.

«Фізично це було дуже нелегко, — згадує Валерія Шумська. — То був найспекотніший період року, повітря було вологим. Плюс треба було засовоювати багато інформації та застосовувати її на практиці.

Попри ці складнощі, більшість з нас знайшла перші міни під час роботи на мінних полях. Це був найяскравіший та найбільш мотивуючий спогад. Мені пощастило знайти дві. У такий момент ти реально розумієш, що знаходячи кожен вибухонебезпечний предмет, ти фактично рятуєш як мінімум одне життя».

Після деокупації Харківщини HALO Trust облаштувала один зі своїх осередків у цьому регіоні. За словами Валерії, зараз вона працює зі своїми досвідченими колегами, багатьох з яких знає ще з краматорських часів. В її команді налічується близько 100 демінерів та демінерок, об’єднаних спільною метою — допомогти країні в такий складний час.

Спеціалісти з нетехнічного обстеження є першими людьми, які виїжджають до деокупованих населених пунктів. Вони збирають всі необхідні дані, а також спілкуються з місцевими: чи чули вони якийсь спонтанний вибух, чи бачили якийсь предмет, який схожий на гранату тощо. Якщо цей предмет опиняється у руках професіоналів, то не зможе нашкодити місцевим. На основі цих даних спеціалісти і визначають поля, на яких працюватимуть демінери.

«Коли ми знаходимо якийсь вибухонебезпечний предмет, це завжди піднімає настрій, — розповідає Валерія. — Але гуманітарне розмінування — це досить повільний процес, бо перевіряється сантиметр за сантиметром.

Я пам’ятаю, як ми працювали на одній із ділянок, де була загроза протитанкових мін. Це була частина сільськогосподарського поля, яку раніше обробляв місцевий фермер. То був його основний дохід. І після деокупації він власноруч заїхав у поле трактором. Наїхав на протитанкову міну, стався вибух. На щастя, обійшлося мінімальними пошкодженнями, чоловік залишився живий. Фермер дякував, коли ми передавали розміновану частину поля в безпечне користування. То була дуже щира подяка».

За словами Валерії, українські мінні поля відрізняються від тих, що були на Шрі-Ланці. Наприклад, у нас зустрічається багато вибухонебезпечних предметів, встановлених на «розтяжки». Виявлення таких вибухівок вимагає високої сконцентрованості. Взагалі, демінери мають дотримуватися суворих вимог і діяти строго по протоколу.

«Для нас кожен відгук детектора є потенційно небезпечним, — зазначає Валерія. — Дуже часто люди довго працюють, але знаходять там, скажімо, шматочок заліза, який не є небезпечним. Вони обстежують, ловлять кожен відгук детектора, кожний сигнал. І в якийсь момент думають: “Там ми нічого не знайдемо”. А буває, знаходять “розтяжку”. Вона така тоненька-тоненька. А поряд на дереві примотана граната. І от це такий переломний момент в кар’єрі кожного демінера. Коли він справді усвідомлює, наскільки ця робота важлива, адже вона рятує життя».

«Головна задача — знайти снаряд до того, як це зробить дитина»

«Вивантажились, стоїмо, — згадує картографиня Єлизавета Борискіна. — Наче на навчанні все пояснили. Але ми всі розуміємо, що навчання і робота — це абсолютно різні речі. Тобто все, що зрозуміло на навчальному полі, на справжньому різко стає абсолютно незрозумілим.

Наші керівники швидко нас усіх зібрали, провели додатковий інструктаж по загрозам цієї ділянки, по тому, як ми маємо себе поводити і чого очікувати. Тобто, у нас одразу намагаються вибудовувати роботу на ділянці таким чином, аби все було спокійно, дисципліновано».

Єлизавета родом з Ізюмщини. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона пів року провела в окупації. Її робота в HALO Trust почалася з посади демінерки. Дівчина знала, що це фізично важка робота, проте вирішила спробувати, а додатково Єлизавету мотивував той факт, що її домівка була сильно засмічена вибухонебезпечними предметами.

Робота демінерів полягає у пошуку та маркуванні всіх небезпечних знахідок, далі вони передають роботу іншим спеціалістам. Для цього є підрозділ EOD, який займається знищенням вибухонебезпечних предметів — до нього входять люди, які вже отримали на це міжнародні дозволи. Або керівництво групи могло викликати ДСНС чи військових.

«Я особисто знаходила “емельки”, — каже Єлизавета. — Це запальні елементи ракети. Їх часто ще називають “шестикутниками” чи “шестигранниками”.

Я працювала у Чугуївському районі, де була безпосередня загроза по [протипіхотній міні натискної дії радянського виробництва] ПФМ-1, що в народі ми називаємо “пелюстками”. Ми всі розуміли, що найголовніша задача — знайти цю мерзоту. І зробити все, щоб її виявили саме ми, безпечно і обережно, а не якась дитина, яка просто гуляла там, де не слід.

І, звісно, попри все розуміння технічного процесу, десь всередині завжди є побоювання, що от чогось воно має здетонувати просто зараз. Навіть якщо на це немає жодних причин».

Головні принципи HALO Trust — це безпека і дисципліна. Тому їх дотримання мінімізує ризики того, що під час роботи станеться щось неприємне та непередбачуване. До того ж, не всі знахідки на мінному полі є небезпечними. Єлизавета згадувала, як одного дня знайшла підвіску скіфських часів та віднесла її експертам, які підтвердили походження. Підвіска була виготовлена з олов’яної бронзи, проте для Єлизавети стала дуже цінною.

«Була ще цікава ситуація у тому ж Чугуївському районі, — згадує Єлизавета. — Це було вже навесні. Як ми знаємо, дуже багато фермерів очищують свої поля не екологічним, але звичним для них способом — підпалом трави. І ми працюємо на полі, бачимо, що грунтовою дорогою проїжджає джип фермера. І ми не звертали на це увагу рівно до того, поки в нашу сторону не почала рухатися стіна вогню. Вітер тоді працював абсолютно не на нашу користь. Ми розуміємо, що стоїмо на землі без трав’яного покриву (його раніше зрізала спеціальна машина, готуючи ділянку до ручного розмінування). Тож вогонь не дійшов би впритул, але довкола нас — купа сухої трави. І відчули себе так, знаєте, як курка гриль у духовці. То наше керівництво, звісно, нас одразу зняло з поля. І ми організовано відступили на безпечну відстань».

Читайте також:

«Дуже важливо мати класну атмосферу всередині команди»

Микита Ткаченко під час повномасштабного вторгнення поринув у волонтерство. Він неодноразово бував на деокупованих районах, бачив чимало замінованих територій. Подекуди такі ділянки знаходилися просто в центрі селищ.

У якийсь момент Микита вирішив змінити роботу. Він хотів обрати ту спеціальність, яка б давала можливість наближати Перемогу та покращувати життя людей.Так він відгукнувся на вакансію демінера. Тоді Микита побачив, як багато людей на Харківщині працює в напрямку гуманітарного розмінування, скільки машин і техніки до цього залучено. Це все змусило його замислитись над тим, скільки часу знадобиться для очищення області. Сам Микита схиляється до думки, що на це піде не один десяток років.

«Перші робочі дні вони були трішки хвилюючими, — розповідає Микита. — Я не скажу, що було страшно працювати. Все-таки, масив інформації, який надається під час навчання, він доволі такий обширний. Моє навчання закінчилося десь наприкінці жовтня. Погода вже була не досить приємна для роботи із землею, тому це також додало своїх труднощів як для новачка.

Дуже допомагали досвідчені колеги у групі. І мій керівник, власне, дуже допоміг увійти у робочий процес. Перша робоча вахта, яка складає десять днів, пройшла доволі швидко».

Варто сказати, що демінери не так часто знаходять боєприпаси. Це трапляється не щодня і навіть не кожної вахти. За словами Микити, є ділянки, де справді можна знайти багато вибухонебезпечних предметів. Проте він сам працював на таких, де такі знахідки траплялися нечасто. Поки Микита знаходив лише частини від вибухонебезпечних предметів, якісь підкрилки та оболонки. Але перевірка таких «безпечних» знахідок теж важлива. Адже передача тих земель місцевим мешканцям із гарантією того, що там немає нічого вибухонебезпечного, дозволяє людям спокійно повернутися додому та займатися звичними справами: засівати поля, збирати гриби чи ходити на пікніки.

«Це доволі рутинна робота, — зізнається Микита, — І через це накладається певна втома — не стільки фізична, скільки психологічна. І через це дуже важливо мати класну атмосферу всередині команди. Задля того, щоб ці моменти проходити разом.

Власне, через рівень концентрації, напевно, не дуже часто стаються такі моменти, які можна назвати неробочими чи розбалансованими. Наприклад, взимку, коли випадав сніжок, ми у перервах гуртувалися біля вогнища і підтримували один одного морально. От це, дійсно, дуже цікавий досвід. Це те, як можна впоратися з побутовими, робочими навантаженнями разом із колективом».

Яким має бути хороший демінер? За словами Микити, в цій професії чималу роль грає дисциплінованість. Адже це робота зовсім не творча, вона не передбачає власного самовираження. Людина має діяти чітко за комнадою і працювати строго по інструкції. Друге — стресостійкість. Адже під час роботи можуть статися різні непередбачувані ситуації, наприклад, коли сторонні заходять на територію. І на такі виклики варто реагувати спокійно.

«А на третьому місці — розуміння того, чому ти прийшов сюди працювати, — каже Микита. — Для багатьох мотивацією є непогана зарплатня (як для людини, яка може прийти і працювати без досвіду). Для когось — це кар’єрне зростання, а для когось це, власне, мотивація працювати і очищувати землю рідного краю. Бо багато моїх колег — це люди з деокупованих територій. І для них ті локації, в яких вони працюють, не порожнє місце».

Текст — Юлія Гуш, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️

Разовий платіж

Місячна підписка

100 грн

250 грн

500 грн

Своя сума