За містом
«Погляд на дві тисячі ярдів». Як «гарелея неотодрешь» створила зін із рефлексіями митців про війну

У публічному просторі чи не щодня виникають рефлексії на тему війни і особистих трагедій. 

«гарелея неотодрешь» — проєкт, який створювався для митців із Луганської і Донецької областей — вирішила зібрати їх і оформити в одну збірку. Зін «Погляд на дві тисячі ярдів» вже доступний в онлайн-форматі, а незабаром вийде друком.

«Люк» розпитав співзасновника проєкту Віталія Матухно про концепт збірки і роботу з травматичним досвідом війни.

У публічному просторі чи не щодня виникають рефлексії на тему війни і особистих трагедій. 

«гарелея неотодрешь» — проєкт, який створювався для митців із Луганської і Донецької областей — вирішила зібрати їх і оформити в одну збірку. Зін «Погляд на дві тисячі ярдів» вже доступний в онлайн-форматі, а незабаром вийде друком.

«Люк» розпитав співзасновника проєкту Віталія Матухно про концепт збірки і роботу з травматичним досвідом війни.

Як з’явилася «гарелея неотодрешь»?

До повномасштабного вторгнення Віталій Матухно жив у Лисичанську. На власному досвіді він переконався, що у Луганській і Донецькій областях митцям не вистачає простору, де вони могли б показувати свої роботи. Відповідно — і зв’язку з подібними місцями в інших містах України. 

Як протест проти цього Віталій заснував «гарелею неотодрешь» — проєкт для художників та фотографів із цього регіону.

Зазвичай роботи митців виставляли в закинутих будівлях і недобудовах, бо їх у Лисичанську було багато. З часом проєкт розширив географію і почав організувати виставки в інших містах сходу. Наприклад, у 2021 році «гарелея» влаштувала «турне» містами України, щоб відкривати локальних авторів широкому загалу. Тоді «Люк» встиг побачити кілька виставок «гарелеї» — на фестивалі The Most Fest у Костянтинівці, а також на рейві та в будівлі закинутого боулингу в Маріуполі.

Однією з форм роботи для «гарелеї неотодрешь» було створення зінів — збірок із роботами митців, які вони представляли на виставках. 

«Ми ще минулого року вирішили, що було б непогано раз на рік робити якусь книгу, зін або каталог, — розповідає Матухно. — Перший створений зін Neotodresh був такою собі друкованою версією наших виставок і репрезентацією мистецької спільноти Луганської і Донецької областей». 

Звідки взялася ідея другої збірки?

2022 рік команда «гарелеї» починала із чітким планом зробити щось подібне до першого зіну. До проєкту долучилися дизайнерка Анна Самарська, асистентка проєкту Юлія Сидорченко, редактори Слава Бондаренко і Мар’яна Ліщинська, SMM-фахівець Олександр Кучинський та фінансовий менеджер Максим Попов. 

Проте, як тільки почалася повномасштабна війна, учасники команди стали ВПО. Віталій тимчасово переїхав до Львова, а сама ідея друкувати щось в Україні здавалася нереальною. Невдовзі стало зрозуміло, що робити мистецькі проєкти все ж можливо, але з урахуванням масштабу російської агресії фокусуватися виключно на Луганській і Донецькій було б неправильно. 

«Коли я подумав, що ми можемо зробити новий номер, то зрозумів, що буде некоректно говорити тільки про Луганську і Донецьку області. Тому ми вирішили робити це без географії. Насправді без будь-яких конкретних обмежень», — пояснює Віталій. 

Щоб попасти на сторінки зіну, митець повинен показати рефлексію на події, які пережив, а не враження від новин в інформаційному просторі. 

«Зараз інфополе дуже перенасичене різного роду болем, — ділиться Віталий. — Для декого мистецтво стало інструментом для збереження розуму або емоційного стану. Зараз ці рефлексії дуже імпульсивні, дуже точечні. Для мене було важливо, щоб у цьому каталозі митці говорили про те, що вони самі пережили. Це і евакуація, і депортація, і досвід знаходження в зоні активних бойових дій, в міграції. Ми намагалися створити такий собі зріз мистецтва 2022 року. Настільки широко, наскільки це можливо». 

Роботи шукали і відбирали в межах open call. Загалом «гарелея неотодрешь» отримала 255 заявок від митців з усієї України, але в фінальну версію зіну потрапили 64 роботи. Найскладнішим етапом була оцінка всіх творів.

«Оцінювати митців за ступенем травматичності їхнього досвіду дуже некоректно, — розповідає Віталій. — Я би сказав, що все ж таки відбір був досить суб’єктивним і це не те, від чого можливо втекти. Ми відбирали проєкти, які нам найбільше сподобалися. Інакше якось ніколи і не виходить. Я думаю, це не тільки наша проблема. Загалом це так і працює». 

Чому «Погляд на дві тисячі ярдів»?

Новий зін отримав назву «Погляд на дві тисячі ярдів». За словами Віталія, ідея назви потроху приходила у процесі. Погляд на дві тисячі ярдів — це несфокусований погляд у порожнечу, який часто є ознакою ПТСР. 

«Я думаю, що можливо всі вже бачили, як цей погляд виглядає. Як мінімум, на фотографіях військових або в когось зі знайомих, — пояснює Матухно. — Наприклад, у мене є друг із Маріуполя, з яким близько місяця на початку повномасштабного вторгення не було зв’язку, він взагалі вийшов з міста пішки. Коли я його вперше побачив, він дуже довго сидів і дивився просто в нікуди».

В цій назві втілений травматичний досвід всіх українців, бо, на думку Віталія, повномасштабна війна для багатьох стала синонімом втрати: 

«Перший рік повномасштабної війни для більшості людей, я думаю, асоціюється саме з травматичним досвідом втрати. Втрати чогось. Це може бути або зона комфорту, свій дім або що завгодно. 

Русня забрала в нас багато чого. Для мене — це моє місто, бо Лисичанськ вже не буде таким, як я його пам’ятаю. І коли я зможу повернутися, ніхто не знає. І я не один такий. Тому саме цей погляд в нікуди — отакий несфокусований погляд у безодню — характеризує перший рік повномасштабної війни»

Багато робіт доповнюють ідею порожнечі, бо, за словами Віталія, митці все частіше відмовляються від використання кольору і працюють лише з чорно-білими відтінками.

А що далі?

25 грудня «гарелея неотодерешь» презентувала онлайн-версію зіну у Львові і тепер чекає на друкований варіант. Випустити його виявилося складніше через проблеми зі світлом. 

Зараз проєкт тільки починає будувати плани на цей рік. Команді хочеться створити нове друковане видання, але про що воно буде — поки невідомо.

«Є ідеї, що робити далі і хотілося б зробити книжку і цьогоріч. Але про що вона буде, я не знаю, — розповідає Віталій. — Точно не про повномасштабну війну. Звісно, хотілося б зробити про повернення додому, але буде як буде». 

Софія Панасюк, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.