Як долучатися до хвилини мовчання? Покроковий гайд
За містом
«Люк» поспілкувався з Маргаритою Васильєвою, головою відділу комунікацій ГО «Вшануй». З її коментарями ми склали короткий гайд, як можна долучитися до хвилини вшанування пам’яті загиблих.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
Ми часто говоримо про важливість меморіалізації й формування культури пам’яті в українському суспільстві. Та якщо подивитися на зміст таких обговорень в середньому по палаті, враження може скластися невтішне.
Справді, Харкову є чого вчитися. Ми свого часу вже говорили і про наявний прогрес щодо впровадження хвилини мовчання о 9:00 на загальноміському рівні, і про заходи, які місто реалізує (десь успішно, а десь поки з явними перекосами).
Втім, як щодо кожного з нас і наших конкретних дій? В місті, де поки відсутня колективна культура пам’яті, і о 9:00 мало хто зупиняється, — що конкретно може зробити окремо взята людина?
«Я вічно десь на бігу пропускаю цю хвилину»
Поставте будильник на 8:55 чи 8:59 — як вам зручно. Це справді помічне.
За словами Марго Васильєвої, той-таки застосунок «Київ цифровий» надсилає автоматичне сповіщення о 8:55, що дуже зручно. Ми не в Києві, але маємо будильники в своїх телефонах. Можна додати до нього підпис із нагадуванням про хвилину мовчання, аби точно не пропустити.
«Цей момент легко загубити, ми всі живі люди. Але головне тут — не закидати спроби, не зважати на такі дні, коли чомусь ви хвилину мовчання пропустили. Натомість, старатись виховати в собі цю звичку — адже саме на таких дрібницях культура пам’яті і будується», — ділиться Марго.
«Я виглядатиму дурником»
Формулювання різкувате, але, якщо відверто, саме ця думка зупиняє багатьох. Багато кого лякає, що єдиному зупинитись посеред парку чи вулиці, поки всі довкола біжать у своїх справах, — це виглядатиме дивно. Мовляв, люди можуть коситись на тебе чи навіть відверто агресувати.
Марго Васильєва з власного досвіду радить, як варіант, закинути в сумку чи рюкзак невелику табличку з написом «9:00», «Зупинись, вшануй», «9:00 Хвилина мовчання» тощо. Частково вона сама повідомлятиме перехожими про хвилину мовчання.
Таким чином, ви не лише долучаєтеся самостійно, а й нагадаєте за цю ініціативу іншим — можливо, хтось і сам вирішить долучитися.
«Якщо я знаю, що о 9:00 я буду десь їхати чи рухатися містом, я це використовую як зайвий інфопривід нагадати людям про хвилину мовчання. Тут важливо робити це без зайвого тиску чи, не дай боже, агресії — наша мета лагідно закликати, а не соромити перехожого.
Важливо наголошувати, що ця ініціатива — вона не про зверхність чи якийсь негатив, а про гуртування спільноти», — розповідає Марго.
Якщо ж ви не маєте місця для таблички, можна використати тканину з написом — вона займає в кишені чи сумці набагато менше місця.
«Стояти одному з табличкою — це вже ніби якийсь активізм, мені страшно в це лізти»
Коли ми говоримо про спроби долучитися до хвилини мовчання в місті, де культура пам’яті не є загальнопопулярною — справді, треба мати сміливість бути тією самою людиною з картонкою (або без неї, кому як зручніше).
Коли ти впрягаєшся в поки що непопулярну ініціативу, аби вона жила і поширювалася в громаді — це автоматично стає активізмом. Але активізм — це не страшно. Він не завжди про протест. Іноді він про думку і позицію, котрою хочеш поділитися, бо вважаєш то за важливе.
ГО «Вшануй» проводить організовані акції до хвилини мовчання о 9:00 в різних містах України. У Харкові так само можна долучитися до подібних акцій — там ви можете почуватися більш захищено і комфортно, бо вже не самі, а в оточенні спільноти однодумців.
Марго наголошує, що сміливість бути «білою вороною» дається взнаки, коли біля тебе затримуються люди і так само обирають зупинитися. Це відчуття єдності і почутості, на 100% варте докладених зусиль.
«Мене затопчуть, 9:00 — це година-пік»
Якщо ви пішохід — відійдіть на узбіччя вулиці чи зони активного руху людей.
Якщо ви за кермом — можна стати на «аварійку» і, якщо бачите, що запинятися серед дороги небезпечно, так само від’їдьте на узбіччя.
Можна вийти з автівки, стати поруч. Під час хвилини мовчання треба дбати про власну безпеку, і при цьому за можливості так, аби вас все одно було видно іншим учасникам руху, і вони змогли б долучитися.
«Якщо у мене є з собою колонка і я знаю, що тут зараз не буде сповіщення про хвилину мовчання — я вмикаю з телефона відповідний звук сама, — розповідає Марго. — Також ми маємо наліпки на авто. Ви можете наклеїти одну з таких на заднє скло своєї автівки, аби інші учасники дорожнього руху бачили, чому ви зупиняєтесь, і загалом ваша долученість до цієї ініціативи була видима спільноті».
Також Марго наголошує, що в загальному доступі існує гайд для бізнесів, що бажають долучитися до хвилини мовчання на корпоративному рівні. В папці можна знайти всі необхідні графічні й аудіофайли, а також детальні пояснення, як комунікувати цю ініціативу в колективі. В тих же папках можна знайти і записи з оголошенням хвилини мовчання, про які ми згадували в попередньому абзаці.
«Як мені поводитись?»
Багато хто почувається некомфортно в хвилину мовчання, бо не знає, що саме робити. Схиляти голову чи не схиляти? Куди подіти руки? Класти руку на серце чи не класти? А якщо мені зараз не сумно?
Тут нема єдиної методички. Кожен робить так, як комфортніше.
«Хтось схиляє голову донизу, хтось дивиться в небо в цей момент. Хтось прикладає до серця руку, хтось прикладає стиснутий кулак, хтось просто опускає руки. Це така суто особиста історія, — пояснює Марго.
Але що хочеться відзначити окремо — вам не обов’язково має бути сумно в цей момент. Так, хвилина мовчання — це про вшанування пам’яті загиблих, перш за все. Але це не лише про втрату. Це про єднання спільноти, про пам’ятування подвигу і сміливості тих, хто нас захищає. Ти стоїш і знаєш, що сотні, тисячі людей по всій країні зараз стоять разом з тобою. І ваша задача — не лише пам’ятати загиблих, а й дякувати живим».
Дуже важливо ходити на прощання і похорони навіть до тих, кого ти не знав особисто. У Харкові наразі немає церемоній прощання, але вже працюють над їх впровадженням, і важливо приходити на них, віддати шану і підтримати близьких полеглого, аби показати, що місто пам’ятає і дякує.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марго Васильєва, обкладинки — Анастасія Юращенко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
