За містом
«Внутрішня міграція». 42 історії переселенців в одному тексті

Онлайн-журнал «Люк» завершує проєкт «Внутрішня міграція», присвячений внутрішньо переміщеним особам.

Проєкт складається з 42 історій людей з різних регіонів України, які покинули рідні домівки та міста, щоб перечекати війну, зберегти сили і врятувати себе та близьких.

Це розповіді людей, які змушені були покинути рідні міста після 24 лютого, а також тих, хто зробив це раніше, під час першої хвилі міграції, що почалася в 2014 році.

У фокусі — особистий досвід переселенців, їхні емоції та почуття від радикальних змін у житті через війну, складнощі адаптації на новому місці та життя далеко від рідних домівок.

«‎‎Люк» публікує посилання на всі 42 історії.

Онлайн-журнал «Люк» завершує проєкт «Внутрішня міграція», присвячений внутрішньо переміщеним особам.

Проєкт складається з 42 історій людей з різних регіонів України, які покинули рідні домівки та міста, щоб перечекати війну, зберегти сили і врятувати себе та близьких.

Це розповіді людей, які змушені були покинути рідні міста після 24 лютого, а також тих, хто зробив це раніше, під час першої хвилі міграції, що почалася в 2014 році.

У фокусі — особистий досвід переселенців, їхні емоції та почуття від радикальних змін у житті через війну, складнощі адаптації на новому місці та життя далеко від рідних домівок.

«‎‎Люк» публікує посилання на всі 42 історії.

Богдан Волинський

31 рік

Архітектор, засновник дитячої школи архітектури dash! у Харкові

Харків — Ріпинці — Івано-Франківськ — військова служба

«Бути дорослим — це про те, щоб приймати рішення і потім їх триматися. Служба у ЗСУ для мене — підтвердження цих думок. Це про здатність робити вибір. І я його для себе зробив».

Читати

Олександра Книга

36 років

Дизайнерка і художниця з костюмів

Херсон — Відень — Київ

«Коли я в Києві вперше потрапила в “Сільпо”, почала ридати. Сльози котилися градом, і в мене стискалося серце, бо я розуміла, що в Херсоні у людей цього немає, в них це забрали».

Читати

Олександр Шевченко

51 рік

Підприємець

Київ — Петрушки — Хмельницький — Київ

«Обстріли не зупиняються, виходиш на вулицю — закладає вуха, температура — -8°C… Мені знов телефонує той військовий, щоб домовитись, де нас забирати, і я чую, що в них починається стрільба. Матюки — і зв’язок обривається…».

Читати

Олександр Чудновець

27 років

Адміністратор Promodo Hub, дизайнер Promodo Academy 

Первомайськ (Луганська область) — Крим — Росія — Білорусь — Харків — Львів — Чернівці — смт Берегомет (Чернівецька область)

 «Настав ранок 24 лютого. І коли мою дружину розбудив дзвінком її батько, я лише відчув дежавю — все теж саме вдруге».

Читати

Анна Маяковська

25 років

Майстриня пірсингу та татуювальниця

Вуглегірськ — Харків — Хемніц (Німеччина) — Харків

«За вісім років я жодного разу не їздила в Донецьку область. Для мене Донеччина була домом, доки там була Україна. Повернуся туди тоді, коли це знову буде підконтрольна Україні територія. Інакше не хочу». 

Читати

Муслім Умеров

28 років

Журналіст, продюсер

Сімферополь — Київ — Яготин — Хмельницький — Київ

«Коли бачать мою кримську прописку, іноді питають: “А що по  референдуму, а чому не можна було в 2014-му вам взяти зброю?”. Вам — у сенсі кримським татарам. Мовляв, ви ж мусульмани, Аллах Акбар і все таке».

Читати

Ольга Черкашина

34 роки

Підприємниця, активістка, волонтерка 

Маріуполь — Запоріжжя — Львів — Київ

«Спочатку ми йшли під звуки десь здалеку, потім вже авіація літала безпосередньо над нами. Уважно прислухались, аби зрозуміти, куди винищувач прямує і рахували: «Перший вибух — не в мене, окей. Стоїмо, чекаємо. Другий… біжимо!”».

Читати

Костянтин Капошилін

38 років

Юрист у сфері військового права, поет 

Херсон — Львів

«У чаті ОСББ написали, що в четвертий під’їзд ломляться орки, намагаються винести двері. Я тоді подумав: “Ну, все, це за мною!”. Вдягнувся, став чекати. Виявилося, що росіяни забрали людину з п’ятого поверху. Тоді мені це дуже нагадало події 1933 року, які описував Ремарк: коли німці з гестапо арештовували людей у квартирах». 

Читати

Інна Струмскас

54 роки

Технічна експертка з промислової безпеки, інженерка з охорони праці 

Маріуполь — Хрестівка (Донеччина) — Вільнюс (Литва) — Кам’янське (Дніпропетровщина)

«У Маріуполі залишилася частинка душі та серця. І це болить, як рана. Бо мій Маріуполь — це місто мрії. І я не можу повірити, що з ним відбувся весь цей кошмар».

Читати

Максим Грінченко

18 років

Студент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Покровськ (Донецька область) — Краснодар — Сочі — Покровськ — Харків — Сміла (Черкаська область)

«Коли почалась війна, мені було 10. Навесні 2014-го в моїй області та місті почали з’являтись якісь незрозумілі люди. Вони стали просувати ідеї незалежності від Києва. Мовляв, там відбувся військовий переворот і нам загрожує те саме, що у нас почнуть вбивати за російську мову». 

Читати

Анастасія та Антон Глазунови

22 роки

Анастасія — акторка, викладачка акторської майстерності, сценічної мови та 

вокалу в театральній студії

Антон — актор, художник з освітлення, монтувальник декорацій у театрі 

Харків — Ізюм — с. Залиман — Харків

«В той день ми побачили все, що наробили росіяни: вщент спалену школу, розбиті та розмарадерені крамниці, напівзруйновані будинки із написом “діти”, зрівняні з землею два під’їзди тієї п’ятиповерхівки, під завалами якої згодом знайшли тіла 44 загиблих».

Читати

Наталія Павлова

54 роки

Продавчиня

с. Глибоке (Харківщина) — Бєлгород — Курськ — с. Терехово (Псковська область РФ) — Латвія — Литва — Польща — Чернівці

«Дідусь сидів на подвір’ї розгублений і мовчазний, мій чоловік ходив зовсім приголомшений. А я не розуміла, що робити далі, не могла ні з ким порадитись через поганий зв’язок. Навкруги стояла мертва тиша після обстрілу».

Читати

Ігор Павлов

31 рік 

Ембріолог, тату-майстер, проходить військову службу у воєнному шпіталі 

Харків — Чернівці

«Пам’ятаю, як вийшов на вулицю після того бомбардування і тоді вже реально відчув, що почалася війна: порожнє місто, розтрощені будинки, побите скло, згорілі машини. Ти починаєш розуміти свій страх і то є страх війни». 

Читати

Дмитро Юрченко

27 років

Співробітник Харківської обласної військової адміністрації

Алушта — Харків — Горішні Плавні — Харків

«Розумію, що там, ледь не в епіцентрі вибухів, зараз моя дружина. Мчу до неї. І у цей момент починається обстріл з системи залпового вогню “Град”. Летять віття дерев. За 50-60 метрів від мене рвуться снаряди. Контужені вибухами птахи валяться на землю. Я тоді розумів, що біг назустріч своїй смерті». 

Читати

Наталя Баранник

28 років

Культурна менеджерка, громадська активістка

Бахчисарай — Полтава

«У нас є все, щоб зробити наше місто, країну кращими. Бо ми вміємо думати і робити. Різниця в тому, що тут ініціатива йде знизу, ми розвиваємося, а в Криму — зверху, від держави, люди залишаються пасивними».

Читати

Родіон Христов

20 років

Волонтер, допомагає дітям ВПО та ромським дітям

Харків — Ужгород

«Так, ми — роми. Але паспорт говорить сам за себе. Чому я не українець, якщо народився в Харкові? Якщо жив, навчався в Харкові, знаю закони, люблю своє місто, живу цим. Я хочу допомагати своїй країні, я — такий самий народ, як і всі українці, так само отримав той же стрес, у мене також вмирають мої знайомі та рідні, за яких моє серце турбується». 

Читати

Костянтин Молчанов

21 рік

бариста

Харків — Тернопіль — Романове Село (Тернопільська область)

«Нешвидко вийшло адаптуватися до життя. Стан дивнючий був. Бо весь стрес від війни ми відтягнули працею, з’явилася велика втома. А коли приїхали і змогли видихнути, стрес, як пружина, повернувся назад. Накрило все, що було за три тижні волонтерства, і ми нічого не могли робити. Банально в магазин сходити стало неймовірно важко, а з людьми заговорити — так взагалі». 

Читати

Олександр Манукьянс

29 років

Дизайнер, архітектор

Донецьк — Маріуполь — Київ — Буча — Київ

«Для мене “Що таке дім?” — питання без відповіді. Я не до кінця розумію, чи він у мене є. Потроху розгадую цю таємницю, потім знову плутаюся. Але тоді, в Донецьку, усвідомив, що то не мій дім».

Читати

Іван Джеломанов

24 роки

Засновник культурного блогу Provider, ком’юніті-менеджер у діджітал-фешн-маркетплейсі ARTISANT, контент-менеджер в IT-компанії AMO

Харків — Косів — Буковель — Київ

«Вже в Мангуші тато отримав поранення і був у ненайкращому стані. Здається, це сталось, коли він йшов із пакетом їжі, яку роздобув — сзаду прилетів снаряд, він впав, а потім, коли піднявся, від пакету лишилась тільки ручка».

Читати

Дар’я Заровна

22 роки

Діджейка

Дружківка — Маріуполь — Івано-Франківськ

«Приблизно 1 березня вимкнули світло, а 3-го — газ. Ми намагались евакуюватися, але нас розвернули, сказали, що за містом йдуть бої. Ми навіть не встигли доїхати до якогось блокпосту, люди один одному передавали: “Не випускають, не випускають”». 

Читати

Артем Савченко

31 рік

Харків — с. Яблуниця — Івано-Франківськ — Львів — Київ 

Бізнесмен, соціальний підприємець, організатор культурних заходів, психотерапевт

 «В ті дні мама Ані зі сльозами на глазах часто повторювала: “Дуже дякую, що привіз мою доньку”. То були такі емоції, які, напевне, ми більше ніколи не відчуємо». 

Читати

Руслан Кравцов

20 років

студент Харківської державної академії дизайну і мистецтв (ХДАДМ)

Макіївка — Харків — Львів — Київ

«Телефоную бабусі, і вона така: «Ти не хвилюйся, бо скоро Харків звільнять і все буде добре». Від кого звільнять, від мене?».

Читати

Марина Клімчук 

24 роки

Комунікаційниця

Голубівка (Луганщина) — Черкаси — Київ — Черкаси — Чернівці

 «Я вчуся в десятому класі, ми з однокласниками вже мріємо, як через рік будемо танцювати випускний вальс, уявляємо, як святкуватимемо цей день, навіть вже складаємо плейлист. А потім це все миттєво обривається війною». 

Читати

Стаська Падалка

33 роки

Копірайтерка

Горлівка — Київ — Харків — Кременчук — Київ

«Моя внутрішня матриця ніби накладає на міста — і Харків, і Горлівку — образ того, якими вони були до війни. Тобто продовжую бачити їх нормальними, неушкодженими, без війни».

Читати

Андрій Третьяк

22 роки

Музикант, засновник мистецького об’єднання «Спіч’ки» 

Харків — Ізюм — Дніпро

 «Я не змирився з тим, що мій дім продовжують обстрілювати. Але готовий повернутися до Ізюма. І байдуже, який він матиме вигляд. Мені буде нормально. Провести там кілька років, робити щось. Головне, щоб це була підконтрольна Україні територія. Шлях додому для мене не перекреслений довідкою ВПО». 

Читати

Ілля Будко

21 рік

Музикант, учасник гурту «Мальчик Паж», вчитель музики. Втратив роботу через війну, навчається ІТ

Харків — Горішні Плавні — Львів

 «От зараз пісня нова пишеться, вже зводиться. Вона про Йосипа, може, знаєш таку персону з Біблії? Якщо почитати ту історію, не знаючи кінця, здається, що всьо, Йосипові кінець. Кожний етап — там чотири або п’ять глав — думаєш: “То повна срака”. Але коли знаєш, який кінець, то типу: “Йо, оце цікаво!”».

Читати

Роман Лях

34 роки

Тренер із публічних виступів

Євпаторія — Київ — Андрушівка (Житомирська область)

«Начебто забрали те, що завжди було моє, і сказали: “Все, ти не маєш права, не чіпай”. А я не можу просто відсторонитися від Криму: це рідний дім, моє дитинство, половина мого життя».

Читати

Ольга Тішевська

42 роки

Психотерапевтка

Донецьк — с. Княжичі — с. Требухів

«Зараз відчуваю, що Україну ми відстоїмо, хоча в Донецьку не відчувала. На Київщині ми нарешті знайшли свій дім і цього разу точно не хочемо починати життя знов. Це моя земля, якого хріна я маю їхати?». 

Читати

Катерина Герасечкіна

32 роки

Архітекторка, викладачка Харківської школи архітектури

Харків — Львів

«Коли зрозуміла, що втратила Маріуполь, відчула, що не сумую за Харковом. І зрозуміла, що значить коріння. Ти можеш не любити місто, в якому народився, але корінь дає свої імпульси. І ти ніколи не сплутаєш, що втратив, коли втратив це». 

Читати

Ольга Маклякова

46 років

Засновниця та режисерка театра-студії «Старт-Арт»

Харків — Чернівці

«Виїжджали ми в той день, коли бомбили центр: “У дзеркалі заднього виду винищувач, — сказав він нам. — Якщо зараз почуєте якийсь звук, вистрибуйте з машини та лягайте на землю”».

Читати

Луїза Рижкова

33 роки

Маркетологиня, підприємниця

Харків — Горішні Плавні — Кременчук

 «Що вдарило боляче — це відчуття біженства. У тебе був дім, було рідне місто, було життя, в якому ти чогось досяг. А зараз ти ніхто. Біжиш у соціальні служби і просиш: “Допоможіть, мені ніде жити”. Тобто ми їдемо з новонародженим сином, і розуміємо, що є ймовірність, що ми ночуватимемо в полі». 

Читати

Владислав Мирний

25 років

лікар ветеринарної медицини, завідуючий відділенням лікування екзотичних тварин клініки «ЦентрВет»

Слов’янськ — Харків — Городенка — Харків

«Зі Слов’янська до Харкова я віз 20 морських свинок. Тоді транспорт ніякий не ходив, мости були зруйновані. Тато відвіз нас до Барвінкового, звідти йшла маршрутка на Харків. Я тоді взяв коробку від плазми, зробив свинкам полички і вони як шпроти там їхали — іншого варіанту не було. Потім ще вилізли і їх треба було ловити по автобусу». 

Читати

Андрій Скрипка

34 роки

художник, дизайнер

Харків — Львів

«Я відчув, що війна виявляє найцінніше, бо тепер кожен день мав величезне значення — те, на що ти витрачаєш свій час і чому саме присвячуєш своє мистецтво».

Читати

Ольга Іванова

41 рік

Харків — Тернопіль

докторка економічних наук, доцентка, завідувачка сектора проблем регіонального розвитку Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України, професорка кафедри менеджменту, публічного управління та персоналу ЗУНУ

«Мені далося важким рішення виїхати, бо в бомбосховищі було багато дітей, багато людей, які були налякані. І саме Патрік — собака-психолог, собака-антистрес — їх заспокоював. Тому, коли я його забирала, розуміла, що позбавляю дітей, людей, які психологічно потребують допомоги, цього насправді цілющого контакту з твариною».

Читати

Олександр Онацький

35 років

арт-директор

Київ — Віта-Поштова — Київ — Тернопіль — Нововолинськ — Київ

«Завжди — особливо під час тривоги — я уявляю, що ракета прямо пропадає в квартиру, що розлітаються меблі, що мене це вбиває. Проживаю ці моменти постійно — упокорююсь факту, що помру, і мені стає легше».

Читати

Дар’я Спасова

34 роки

HR в IT-компанії,  журналістка онлайн-журналу «Люк», гастроентузіастка

Харків — Христинівка — Умань

 «Горизонт планування був один день або навіть кілька годин. Було відчуття, немов десь за моєю спиною, десь за машиною йде ґодзилла, яка зараз нас просто розчавить або витягне нашу машину з черги на блокпосту».

Читати

Микита Деменков

35 років

спізасновник ГО Some People, порталу rap.ua та мережі хімчисток Sneaker Mate

Харків — Київ — Харків — Дніпро

 «Я пожив декілька днів у Києві і… повернувся до Харкова. Не зміг не бути там — особливо через батьків в Куп’янську. Сварився з кожним із друзів. Намагався пояснити їм, чому повернувся. Казав навіть: “В Харкові дешевше — є де жити”. А мені відповідали: “Старий, протези та похорони дорожче ніж знімати квартиру”».

Читати

Дар’я Зоріна

33 роки

поетка, мисткиня, фрілансерка

Донецьк — Харків — Краматорськ — Львів — Київ

«Тоді я сподівалася, що виїжджаю тимчасово, але вже взимку 2014-го стало зрозуміло, що це не так. Необхідність все полишити у Донецьку зумовлювалася ще й тим, що я працювала там у бібліотеці для дітей, і цілком розуміла, що від мене вимагалося б пропагування дітям проросійської ідеології. Для мене це було неприпустимим». 

Читати

Маргарита Попова

62 роки

пенсіонерка

Дергачі — Ужгород

«Кожного дня, як тільки я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах, читаю новини, переживаю за рідних, близьких. Кожного дня телефоную додому. У мене там залишився чоловік, він досі навідріз відмовляється переїжджати. А там дуже гучно і кожного дня не стає тихіше». 

Читати

Максим Коваль

25 років

саунд-дизайнер/звукорежисер

Харків — Дніпро — Львів

 «У тисняві моїй дівчині на руки дали тримісячну дитину, щоб вона не задихнулася. Лєна віднесла її кудись подалі у вагон. В якийсь момент людей вже неможливо було стримувати, натовп завалився у вагон. Коли я зайшов, то побачив, що Лєна плаче — думала, що я не зміг сісти у поїзд і залишився».

Читати

Світлана Колодій

35 років

фахівчиня з залучення приватного сектору та стійкості у Програмі сприяння громадській активності «Долучайся!»

Донецьк — Київ — Харків — Харківська область — Івано-Франківськ

«Мене всі вісім років питали: “Чому ти не вивезла батьків?”. І я їм казала: “Вони ж не чемодан, щоб їх вивозити”. Батько завжди казав: “Якщо ми поїдемо звідси, то хто залишиться? Ти ж віриш, що це Україна? Тоді тут мають жити українці”».

Читати

Сергій Бойченко

37 років

виробник меблів

Донецьк — Запоріжжя — Дніпро — Харків — Чернівці

«Після того, як виїхав з Донецька, мене часто питають, звідки я. З Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Донецька, Тореза. Зараз можу, напевно, сказати, що мій дім — Харків».

Читати


Над проєктом працювали:

Журналісти

Ольга Васіна

Олена Високолян

Альона Воробйова

Дмитро Кузубов

Лєра Меренкова 

Надія Миколаєнко

Софія Панасюк

Міша Правильний

Редактор

Дмитро Кузубов

Арт-директорка

Катерина Переверзева

Менеджерка проєкту

Ліна Плуженко

Перекладачки

Ольга Мiхнович

Катерина Хiневич

Фотографи

Анна Бобирєва

Арсен Дзодзаєв

Владислав Євдокимов

Ігор Майхеркевич

Олександр Осіпов

Іван Пандікідіс

Катерина Переверзева

Олексій Тишевський

PR та SMM

Ксенія Левадна

Проєкт фінансувався спільно з бюджету програми трансформаційної співпраці Чеської Республіки.


«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.