Музика і суміш самотності з гумором. Яким був спецпоказ стрічки «Ти — Космос» у Харкові

Кінозал. Вечір. Перший збій автопілота

Світло вперто не вимикається.

На екрані вже йде вступна 2D-анімація «Ти – Космос»: у ній глядачу пояснюють правила міжпланетної безпеки й вводять у побут космічного далекобійника. Та замість темряви — напівзасвічений зал, розсип світлових плям і легке збентеження у повітрі.

Глядачі мружаться, намагаючись не втратити жодної деталі першої сцени. Я піднімаюсь зі свого місця, йду шукати працівника кінотеатру, але на пів дорозі бачу силует у проході. 

Це режисер фільму Павло Остріков. Він дивиться на екран із подивом і легкою усмішкою. І раптом кидає у зал, майже по-дружньому:

— Не дивіться!

Це міг би бути жарт його ж персонажа. На мить здається, що ми всі потрапили у нову сцену фільму — з певною дозою абсурду, але тепла й домашності.

Нарешті знаходиться співробітник зали. Я повертаюся на місце, світло поволі гасне, і в тиші лунає:

— Приємного перегляду!
— Дякуємо! — відповідає зал.

Щойно остання лампа відступає, ми разом вирушаємо у подорож із українським космічним далекобійником Андрієм Мельником.

Fade In: Космос. Українці на космічній траєкторії

З перших хвилин стає очевидно: «Ти – Космос» — не просто фантастика. Це перша настільки масштабна і авторська космічна історія, знята в Україні. І те, що ми бачимо на екрані, виглядає не як «українська версія жанру», а як повноцінний внесок у нову історію українського кіно.

«Ти — Космос» з перших хвилин робить те, чого в українському кіно ще не робив ніхто: показує космічного героя, який говорить цілком нашою інтонацією. З жартами, з рефлексіями, з побутовими вигуками, з чітким відчуттям: він звідси.

Андрій Мельник з Хмельницького — перший українець у великому космічному кіно, що звучить не штучно, а правдиво.

Зал реагує миттєво. Сміх посипається при кожній розмові головного героя з роботом Максом, при кожному його життєвому коментарі, при кожній фразі, яку складно перекласти, але легко зрозуміти, якщо ти жив тут, між Салтівкою й Тернополем, між «шо там?» і «та ти шо!».

Є, втім, одна деталь, яка особисто мене трохи бентежила. Від початку повномасштабного вторгнення наш лексикон став сміливішим — той самий «руський корабель» з його маршрутом таки вплинув на мовну демократизацію. Але у фільмі головний герой іноді настільки щиро «підсолює» мову міцними словами, що я ловив себе на думці: космос, звісно, все витримає, але ж йому теж хотілося б трохи тиші. 

Я розумію задум — показати простого земного чоловіка, який працює між зірками так само, як інші працюють у рейсовому автобусі. Це органічно і по-своєму смішно. Просто моє внутрішнє відчуття всесвіту більше тягнеться до безмежної тиші й чистоти космосу, ніж до лайливої інтонації. Не мінус фільму — скоріше моя особиста примітка до власних космічних естетичних уподобань.

Сміх у залі не заважає фільму бути серйозним. Навпаки: гумор тут працює як ще один спосіб вимірювання дистанції між людиною і безкінечністю. Кожен жарт повертає глядача до дуже земних координат — навіть тоді, коли за ілюмінатором уже зовсім не Земля.

І коли сміх вщухає, на екран виходить інше — велике, тремке, холодне. Те, що ми ще ніколи не бачили в українському кінематографі на такому рівні.

Космічна краса й український фанк

Між жартами відкривається інший бік історії: неймовірної краси космічні пейзажі, уламки космічних кораблів, світло далеких зірок, спалахи, які змінюють правила гри.

Кожен кадр космосу — це величезна робота: дешевої фантастики тут немає навіть у натяку.

Вражає все:

• Операторські рішення, де ракурси та «об’єм» кабіни змінюються залежно від психологічного стану героя;
• Художня постановка Влада Одуденка — одна з найкращих, що бачив український глядач;
• аніматроніка робота Макса, створена українським інженером;
• візуальні ефекти, виконані в Україні та Південній Кореї;
• музика Микити Моісеєва;
• продумана до дрібниць атмосфера майбутнього, що прожите по-українськи.

І все це — під аудіосупровід українського «вусатого фанку» 70-х і ретро-треків, які герой слухає на своїх платівках. 

Космічна фура потроху перетворюється на квартиру меломана: та замість вікна тут ілюмінатор, а замість двору — траєкторія між планетами.

Про фінал тут ми не говоритимо — так просив режисер. І він має рацію.

Це та частина фільму, яку не можна переказати. Її можна тільки пережити. Самому. У темному залі. У той єдиний момент, коли космос і людяність сходяться в одній точці.

---

Читайте також:

• Андрій Терентьєв: про жовтневі кінофестивалі та нові стрічки. Твій щомісячний кіногід
• У фіналі премії «ГРА» — харківські режисерки. Що про це відомо
• Фестиваль «Миколайчук OPEN» оголосив опенкол для режисерів

---

Q&A. Післяпольотна зустріч

Під титри і джаз у стилі «Ой у вишневому саду» світло знову повертається. На фоні продовжує звучати музика, а до глядачів виходять режисер Павло Остріков та виконавець головної ролі Володимир Кравчук.

Павло одразу ж перепрошує за технічні неполадки на початку і ніби грає пролог вдруге: тільки тепер ми слухаємо не анімацію про професію космічного далекобійника, а коротку історію про те, як взагалі з’явився цей фільм. 

Режисер згадує, як у 2015-му вперше показав сценарій продюсеру Юрію Мінзянову (одній із присвят у титрах), як проєкт довго шукав гроші, як двічі подавався на пітчинг Держкіно й вдруге таки виграв.

«20 мільйонів гривень — це багато, але для фантастики малувато, — каже Остріков. — Якщо знімати без держави, у вас або буде кіно про чиюсь дачу, або продакт-плейсмент у кожному кадрі».

Глядачі сміються, але питання далі йдуть дуже конкретні:

• «Чому саме французька мова у героїні?»
• «Чому Андрій родом саме з Хмельницького?»
• «Де знімали Землю?»
• «Чому в кораблі немає невагомості?»
• «Скільки це все коштувало?»

Французька, як пояснює режисер, тут не як туристичний гачок, а як спосіб показати випадковість двох людей, що зустрілися на краю світу. «Могла бути будь-яка країна, але є трішки любові до французької мови й культури», — визнає Павло. Важливіше інше: герої говорять різними мовами, живуть у різних культурних контекстах, але їх об’єднує один спільний «мовний пакет» — музика і суміш самотності з гумором.

Сцени на Землі, які в фільмі виглядають як постапокаліптичний сон, знімали в Подільських Карпатах. До повномасштабного вторгнення планували чорний пляж в Ісландії, потім — берег біля Одеси, потім — Київське море. Реальність внесла корективи: заміновані пляжі, війна, логістика. В результаті команда знайшла урвища під Києвом, які раптом виявилися ідеальною декорацією.

«Ми [режисер і головний герой стрічки, — «Люк»] обидва з Поділля, — каже Остріков. — Для нас це не “фантастичний пейзаж”, а майже рідні краєвиди. Просто дивишся на них тепер з іншої висоти».

Черга на фото. «Космічна» любов глядачів

Після обговорення вся ця енергія перетікає у фойє. І там стається те, що найкраще говорить про реакцію харківської публіки. Там гуділи голоси — було відчуття, що ми всі стали свідками появи чогось нового.

Вишикується довга черга — справжній космічний «хвіст» людей, які хочуть сфотографуватися між Павлом Остріковим і Володимиром Кравчуком.

Черга рухається повільно: люди дякують, обіймаються, розповідають про свої враження, роблять фото, іноді навіть по два-три.

Остріков і Кравчук — максимально відкриті, спокійні, усміхнені. Вони фотографуються з кожним, не втомлюючись. І це виглядає як продовження фільму: людяне, тепле, взагалі не зіркове.

Це той рідкісний момент, коли глядач не просто аплодує — він точно знає: він став свідком появи важливого українського фільму.

«Ти — космос» як важлива сторінка українського кіно

Особисто я переконаний: цей фільм — одна з найсуттєвіших подій в українському кіно останніх років.

Можливо, це перша повноцінна космічна фантастика такого рівня, створена в Україні.
Перша, де:

• космос виглядає переконливо;
• сюжет тримається на сильній драмі;
• технічна команда робить неможливе за доступні кошти;
• війна не завадила завершити виробництво;
• українська культура звучить так, ніби саме вона й має підкорювати Всесвіт.

І так, я вважаю абсолютно доречним порівняння, яке давно крутилося в голові:

«Ти — Космос» — це наша українська «Космічна одіссея».

Не через схожість стилів. І не через бюджет. 

А через сміливість. Через жанрове відкриття. Через внутрішній масштаб історії. Через ту нову оптику, яку фільм дає українському кінематографу. Це фільм, який відкриває двері в жанр, де нас, українців, ніхто не чекав — але ми прийшли.

Український космос уже тут

Нарешті в українському кіно з’явилася велика фантастична історія — рідна, близька, емоційно чесна і технічно амбітна.

Фільм, який сміливо бере українську мову, гумор і наш культурний досвід та виносить їх на космічну траєкторію.

У темряві харківського кінотеатру ми прожили історію про самотність, кохання, віру, людяність і гумор — ті речі, які не вмирають навіть між зірками.

У «Ти — Космос» українське кіно не просто зробило крок. Воно зробило стрибок.

І хочеться вірити, що це тільки початок нашої великої кіно Одіссеї.

Текст — Андрій Терентьєв, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️