Чого не знайдеш на Барабашово: купити ліру в Україні
Зробимо стрибок в минуле: Харків, 2009 рік. В одному з найбільших клубів міста грає гурт «Йорий Клоц», львів’яни. Музикант з цього гурту через день повернеться на рідний кінець країни і почне робити свою першу ліру.
Зараз на рахунку майстра вже понад 30 лір, але та перша, роблена два з половиною роки, знаходиться тут. Ми у майстерні Гордія Старуха, лютника, лір-майстра. Гордію 29 років, і він зовсім не дідуган, який робить ліри. Старожитнє тут лише приміщення, в якому працював ще його дід скульптор.
В мене і жінка скульптор, і діти скульпторята. Я теж скульптор за професією, вчився в коледжі Труша (Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша — прим. ред.). В академію не пішов, забив. Хотілося, звичайно, поїхати вчитися в якусь Кремону (Італія), на батьківщину Страдіварі. Але я знайшов себе у поєднанні скульптури і музики
Свої перші ліри Гордій майстрував наче скульптури – видовбував з цілісного шматка дерева, як робили у давнину.
У довбанок є така фішка. Видно, рожеве? Це світить через волокна, 3 мм деревини
Але коли я почав серйозніше над тим працювати, виявилося, що довбані інструменти звучать гірше, коли всихають.Їх і робити набагато важче, то я почав майструвати клеєні
Як він це робить?
Щоб зробити такі заготовки вигнуті, треба дерево гріти жилізком і вигинати. Я змочую дерево, щоб воно не згоріло при високій температурі, і так воно гнеться. Форму, навколо якої склеюють ліру, скрипкові майстри називають патрон
Цей станок, ця гаргара чорна, він ще австро-угорський. Йому вже більше 100 років, колись був на паровій тязі. А потім вже за совка його переробили, поставили здоровенний мотор і після того він перекочовує з одної майстерні в другу. Я його купив пару років тому. Головне, що він мені не дуже виявився потрібний, але стоїть у мене як експонат з музею. І ще для роботи з колесом. У лірі вся запара саме у ньому. Коли колесо хоч на долю міліметра криве, то звук виходить кривий. То вгору, то вниз. Так само, як у ровері. Візуально, ніби, нічого, але ще мушу з тим возитися
Цю ліру Гордій робить для замовниці з Вінниці, але його географія сягає від Канади, через Німеччину і Польщу, до Південної Кореї, звідки вони з жінкою щойно повернулися. Представляли на виставці культуру України.
Тут ще мені залишилося поставити клавіші, які почали ламатися у найвідповідальніший момент, зробити ручку фірмову. Це така спіраль, слугує моїм логотипом. Не повірите, але вона мені приснилась. Я їх не замовляю, «будь-ласка, зробіть мені таких сто ручок». В мене є кум, коваль, і кожен раз до нього йду за ручкою. Це все як ритуальне дійство: кування ручки
Я займаюся не реконструкцією, а осучасненням, враховуючи технології, ті старі традиції, плюс вимоги сьогоднішніх музикантів.Стараюся так, щоб людям було приємно на тому грати
Гордій намагається розвивати інструмент, робити його більш практичним: використовує сучасні матеріали, де це можливо, адже дерев’яний інструмент дуже примхливий до вологості, температури.
Більшість часу майстра займають ліри, але він також грає у музичних гуртах. Зокрема впроваджує ліру в електронну музику. Як це виглядає і чується – дивіться у короткому відео.
Народ приходить зі словами: «Ми думали, ту старий чоловік бородатий». Не дарма, адже у лірництві поки пройдеш всі етапи посвяти, вже можна посивіти.
Кобзарі, бандуристи і лірники – це все була одна туса. Старцівство, або ж кобзарство було розповсюджене на всіх етнічних територіях України, а також у Білорусії та Польщі. У них була своя ієрархія, свої звичаї. Ти просто так не мав права вийти з лірою, ти мусив пройти науку, мусив здати своєрідний екзамен, визвілку, і тоді ти тільки маєш право піти по району, який тобі визначає керівництво зверху
Отже, ліра не така древня, як здавалося. Хоча має свою історію, традицію, і навіть таємну мову (арґо). До прикладу, слово «лох» походить саме з неї. Тож, наостанок, жаргон лірників:
Киряти – пиячити, випивати.
Лох – це просто чоловік, проста людина, мужик, не лірник.
Лабухи – музиканти.
Лабушниця – скрипка.