Колись чорнобривці були просто «тими помаранчевими квітами біля під’їзду». Ніхто не думав, що з них можна зробити бізнес, їх можна їсти і вони здатні витримати війну, посуху й безкінечні відключення світла.

Але Наталія Зозуля з села Безруки подумала. І тепер у маленьких баночках з написом «Рідні квіти» заховане не просто варення. Там запах українського літа, яке не змогли вбити ні ракети, ні морози в травні, ні триденні блекаути.

До війни: від банківських виписок до ветеринарних пресрелізів

Наталія Зозуля — випускниця Харківського банківського інституту. Десять років працювала в банку, потім ще десять — у пресслужбі великої ветеринарної компанії. Об’їздила всю Україну, включно з нині окупованими територіями: Сіверськодонецьк, Енергодар, Олешки, Попасна, Авдіївка…  

«Я не ветеринар, я писала пресрелізи, — сміється Наталія. — Але з кожного міста привозила не магнітики, а квіти. З Попасної — насіння чорнобривців, з Тернівки — іриси, викопані біля під’їзду, з Кремінної — молодило з Серебрянського лісу».

Повномасштабне вторгнення одним днем обнулило всю попередню кар’єру. Клієнти ветклінік думали вже не про стерилізацію, а про те, як вижити. 

Наталія з сім’єю виїхала до Харкова, але будинок у Безруках не покинула — бабусі з дідусем по 89 років, треба возити хліб, цукерки, ліки. Дорога туди-сюди під обстрілами, прильоти по даху, розбиті вікна, двері. Але навіть тоді вона продовжувала возити звідти не лише продукти, а й насіння та саджанці.

Осяяння у потязі Львів-Харків

У грудні 2023-го Наталію запросили на форум «Бізнес-мережа сільських жінок». 

 «Бачу — дівчата роблять сири, чаї з лаванди, варення з троянди, з іван-чаю. Думаю: круто! — згадує Наталія. — Їду назад у потязі й питаю себе: “Чому лаванда? Чому троянда?” Лаванда — це Франція, ми ніколи не будемо першими. Троянда — Болгарія, у них традиції століттями. А що наше? Сонях і чорнобривці. 

І тут мене ніби блискавкою — чорнобривці ж під кожним під’їздом ростуть! На кожній сільській клумбі! Це наша квітка, яка об’єднує всю країну».

Наталія пригадала, як у декреті сушили з бабусею пелюстки і додавали їх у їжу — виявляється, це був імеретинський шафран, тільки український. З потяга Наталія вийшла вже з бізнес-планом на клаптику паперу.

Перші помилки й 10 баночок варення в день для подруг

Грудень дав безцінний подарунок — час. До посіву ще три-чотири місяці.  

За цей час Наталія:

• написала бізнес-план;
• виграла кілька грантів на обладнання (котли, сушарки, столи);
• зареєструвала ФОП;
• посіяла 23 сорти харчових чорнобривців.

«Я ж все життя працювала в наймі, — зізнається вона. — Ніколи не мала своєї справи. Працювала навіть на свого тата. А тут — сама собі господиня».

За словами Наталії, перші три місяці роботи на себе — суцільні помилки. 

«Вариш для себе — одне, вариш на продаж — інше. Має зберігатися, має бути безпечним. Щодня по 10 варіантів — і подругам: “Голосуйте, який смачніший!” Вивела рецепт, який подобається більшості», — запевняє Наталія.

Головний помічник Наталії — дідусь, 86 років. Коли сусіди сміялися: «Наташка, ти тряпкою [агротканина, — «Люк»] картоплю накриваєш?», він мовчки допомагав. Тепер знімає для неї TikTok і гордо відкриває кран на полив, коли приїжджають журналісти.

@ridni.kvitu Збір врожаю квітів на варення! Придбати можна тут https://www.instagram.com/ridni_kvitu?igsh=d3I5cDI4czJxbGJm #рідніквіти ♬ оригінальний звук – 🟨🟦 Діана Соха 🟦🟨

Кліматичні виклики і бізнес у селі за 15 км від лінії фронту

«Я люблю своє село. Бачу пусті хати, зарослі городи. Розумію: якщо поїдемо всі — це все пропаде. Хочеться залишити щось і для себе, і для людей», — визнає Наталія.

Село Безруки, що у Дергачівській громаді на Харківщині, так само у небезпечній зоні ворожих ракет. «Все, що летить на Харків, пролітає над нами. Електрики немає по три дні», — каже Наталія.

Також не сприяють і погодні умови:

«Я ніколи не бачила таких вітрів, як останні два літа. Просто скажені. Дме так, що високі харчові чорнобривці лягають, ламаються, або й вириває з коренем. Раніше такого не було», — ділиться Наталія.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Наталія Зозуля (@natzozulya)

Вона живе в низині, яку місцеві колись називали «лоханка»: навколо ліси, колись болота, канави, у кожного третього — ставок.

«Наша сусідка, якій 90 років, пам’ятає, як у їхньому сараї свині плавали, — сміється Наталія. — Будинки будували на високих фундаментах, бо вода стояла всюди. А зараз? У мене колодязь на сім кілець — водички на пів відра. Скважина рятує, і то не завжди».

Вода пішла не тільки в Безруках — по всій Харківській області те саме. Дощі стали іншими.  

«Раніше дощ миє листя. А тепер після дощу треба мити листя, — пояснює Наталія. — Вся ця хімія, що вилітає в повітря від безкінечних “бахів”, пісок, пил — все осідає на квітах. Пелюстки потім треба промивати ретельніше, ніж раніше».

Морози теж подужчали. Тепер доводиться ягоди та фрукти возити з міста в село.

«Минулого року я з Харкова в село абрикоси возила, бо в нас у області майже нічого не вродило. Пройшов мороз саме коли цвіли фруктові дерева. Такого раніше не пам’ятаю», — зазначає Наталія.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Рідні квіти/Ridni kvitu/Ukraine (@ridni_kvitu)

Вона розповідає, що з самого початку взяла грант на крапельне зрошення — без такої системи працювати було б нереально. П’ять соток накрила щільною агротканиною, щоб не боротися з бур’янами й зберігати вологу. Збір дощової води з дахів теж удосконалила — на екологічних курсах підказали, як зробити, щоб вода не підмивала фундамент. 

«Природа змінюється на очах, — підсумовує Наталія. — І ми змінюємося разом з нею. Бо чорнобривці мають бути чистими. Це ж не просто квіти. Це тепер їжа».

---

Читайте також:

• Праця на своїй землі та солідарність від містян. Як «Лавка деокупації» підтримує мешканців звільненого села
• Як ветерани розвивають Харків: добірка локальних бізнесів від «Люк»
• «Друзі називають це “турне”». Як волонтер дядя Гріша їздить містами України заради допомоги війську

---

Мрія розміром з Канаду

Зараз Наталія розбудовує перший в Україні цех переробки чорнобривців. Хоче взяти  місцевих жінок на постійну роботу — у селі з роботою важко, електричка то ходить, то ні.

«Мій орієнтир — кленовий сироп Канади. Його варять два місяці, а їдять увесь рік. 

У мене сезон чотири місяці — є фора. Хочу, щоб весь світ знав: є така штука — варення з українських чорнобривців» — пишається Наталія.

Що в баночках «Рідні квіти»?

• Класичне варення (маленькі подарункові баночки, які вже їздять по всьому світу);
• Імеретинський шафран з чорнобривців (яскраво-помаранчевий, дешевший аналог дорогого шафрану);
• Варення з м’яти, чебрецю, хризантеми, календули, соняшника (з серединки, де сидить бджілка — колір червоного вина);
• Варення з лісової фіалки — 30 баночок за сезон («Три дні праці, руки фіолетові, зате колір космічний!»)

Як підтримати Наталію та її «Рідні квіти»?

Найпростіший і водночас найефективніший спосіб підтримати бізнес — купувати варення. Можна і для себе, і в подарунок іншим.

«Зараз логістика в селі складна: “Нова Пошта” приїжджає мобільним відділенням, “Укрпошта” — два рази на тиждень, але я відправляю [варення] всім [покупцям]. Навіть якщо треба почекати день-два», — запевняє Наталія.

Замовити баночку і підтримати бізнес можна напряму в Instagram «Рідні квіти».

---

Це партнерський матеріал із проєктом «EmpowerHer – Climate Resilience for Women», що реалізується ГО «Плато» за підтримки Global Project Partners e.V. та Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії надані героїнею матеріалу, Юрій Каплюченко, обкладинки — Анастасія Юращенко