Головна » За містом » Орки з Мордора та фольклор під час війни. Колонка Андрія Корнєва
…

Орки з Мордора та фольклор під час війни. Колонка Андрія Корнєва

Час прочитання: 4 хв

Викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат мистецтвознавства Андрій Корнєв розмірковує над темою фольклору під час війни та аналізує, чому росіян стали ототожнювати з персонажами з творів Толкіна.

Я не «дитина війни», всього лише онук Другої світової. Тим не менш, у ранньому дитинстві я ще вловив залишки «карнавального» фольклору воєнної пори.

Ось улюблена дитяча приповідка: «Внимание, внимание! Говорит Германия! Сегодня под мостом поймали Гитлера с хвостом. Гитлера убили, хвост похоронили».

У цій короткій приповідці чимало різних сенсів. 

Це й алюзія-перевертень на знамениті вступні слова радянського диктора Левітана, що він їх промовляв по радіо протягом усієї війни, і які стали майже мемом тієї епохи: «Внимание, внимание! Говорит Москва!». 

Це й бажання лютої відплати Гітлеру, бо своїм самогубством він ніби втік від публічного покарання, про яке тоді мріяли мільйони людей. 

Це й тема «хвосту», як звірине в людині і як порівняння сатани з мавпою, що залишилося чи не з часів середньовіччя. 

Нарешті цікаво передана «низовою культурою» тема відплати, коли недостойно навіть по-людські поховати того сатану Гітлера, наша земля його не прийме, бо він проклятий. Проте можна поховати його сороміцьку звірину частку, отой хвіст, який росте з дупи.

Низова культура взагалі любить тілесні теми людського низу. Перший в житті анекдот, який мені розповіли у першому класі школи, був про «трьох пузатих німців». Він був побудований, зокрема, на давньому фольклорному принципі, між іншим, відомому і в німецьких казках. Це коли «дурень Ганс» говорить підказані йому фрази у зовсім невідповідних ситуаціях. Так сталося і з «трьома пузатими німцями» в анекдоті.

Одна з таких невідповідних фраз стосувалася вбивства тварини (кішки), яку німці застосували, коли їх стали звинувачувати у вбивстві людини. Ця фраза й становила сіль дитячої нецензурної лексики: «Голой жопой об забор».

Усе це спливло в пам’яті, коли ми розмовляли онлайн з дітьми й онуками, які нині через війну були вимушені покинути свої домівки і податися до Польщі.

Розмовляли-то ми в цій момент із донькою, але тут і старша восьмирічна онука втрутилася і додала своє бачення схибленого російського президента: «Да этот Путин сидит у себя в бункере на унитазе и командует, чтобы нас бомбили». 

Ось вона, велика традиція низової народної культури. 

Війна і Толкін

Замислився я і над масовим, аж до офіційних органів мовлення (ЗМІ) застосувань назв «орки» та «Мордор». 

Спочатку, знов таки, історична алюзія. У якихось військових мемуарах я звернув увагу на наступну деталь. Оповідач знаходився у військовому загоні, який з тяжкими боями спочатку відступав, а потім взагалі продирався з оточення.

На деякий час ці солдати були ізольовані від регулярних радянських військ, але нарешті пробилися до своїх. І почули слово, яке вже почалося масово приживатися у війську, але яке вони спочатку навіть не зрозуміли — «фріци». 

Тобто відбувалося застосування розповсюдженого німецького імені Фріц до усіх німців-нападників, виведення його з одного лінгвістичного стану і переведення в інший. У неофіційному спілкуванні воно використовувалося не менше, якщо не більше ніж «фашисти». І, знов таки, дожило аж до мого дитинства із загальною образливою конотацією.   

Застосування літературних означень «орків» та «Мордору» по відношенню до сепаратистських військових формувань та квазіреспублік, утворених за вказівкою Росії на окупованій частині Донбасу, почалося ще з 2014 року. Чому так сталося? 

Версій пояснення може бути кілька.

Звісно є спокуса провести паралелі між нинішньою російсько-українською війною і військовим досвідом та алюзіями Толкіна, задіяних ним при написанні першого «Хоббіта» і наступного «Володаря перстнів», який взагалі-то писався під час чергового змагання Світла й Темряви, а саме Другої світової війни.  Літературно привабливо але навряд чи вірно. Скоріш за все, справа в іншому.

Твори Толкіна стали дуже популярними в Україні ще в 1990-ті. Виник потужний рух рольових ігор, які на початках орієнтувалися саме на персонажів «світу Толкіна». Потужні екранізації стали причиною вже насправді масового знайомства української спільноти із хоббітами й гномами, тролями й орками, Гендальфом і Сауроном, Морією та Мордором. 

Однак, не тільки на мою думку, важливим моментом у використанні британського фентезі навіть у українських ЗМІ, стала ще й співзвучність — як лінгвістична, так і змістовна. 

Як відомо, російські квазіанклави в Донбасі отримали абревіатуру ОРДЛО, що перегукнулося з назвою Мордор. У характеристиці ж орків у самого Толкіна, важливою була їх ненависть до будь-якої цивілізації і відсутність здібності вибудовувати нормальні соціальні зв’язки без силового керівництва зверху. 

Ось такі подібності й стали причиною того, що російські та підросійські воєнізовані структури стали найменувати орками, причому без лапок. І саме нинішня Росія, а не захоплена нею частина Донбасу, отримала означення Мордору. 

Відповідно, українські сили та їх союзники ототожнюються  з силами Світла, які протистоять Мордору і, згідно сенсу цієї епічної боротьби, повинні обов’язково перемогти.   

Що стосується теми утворення новітнього фольклору, то вона повинна продовжуватися. 

Андрій Корнєв, ілюстрації — з архіву автора та малюнки Софії Русіної, його онуки, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png
Поділитись в соц мережах
Підтримати люк