«Бідняк плаче, багач скаче». Чому в соцмережах процвітає «обурливий контент»?

Гучна вечірка з нестримними веселощами, натовп лижників на дорогому курорті чи нарядна ялинка в центрі міста — у соцмережах такий контент не залишиться без уваги. Він збиратиме чимало переглядів, коментарів та репостів. Обурені користувачі напишуть, що подібні розваги абсолютно неприйнятні зараз («не на часі»). Багато хто пройдеться по моральним якостям веселунів, для яких «війни більше немає», а хтось побажає скорішого приходу ТЦК. Або навіть «прильоту».

Контент про чиїсь розваги може нерідко супроводжуватись тезою про «дві країни». Мовляв, коли одна частина країни зараз потерпає від обстрілів та мерзне в окопах, інша без кінця розважається та насолоджується життям. Поки одні захищають свою землю зі зброєю в руках, інші насолоджуються привілеями та ні в чому собі не відмовляють.

Також можна пригадати тезу про «безнадійну» молодь, яка поширилась після відео українського блогера і журналіста Дениса Кошельника. Він питав перехожих, що ті знають про оборону Маріуполя та захисників «Азовсталі». Більшість молодих людей, які потрапили на відео, не змогли дати відповідь, переплутали факти, а деякі, зокрема, продемонстрували байдужість до подій нинішньої війни. «Біомаса!», «Ганьба!», «За таких гинуть найкращі» — ось типові коментарі під цими відео. Деякі глядачі нарікали, що з такою молоддю майбутнього у нас немає.

Взагалі, чому такий контент зачіпає так багато користувачів? Чи може він якось нашкодити? Хто стоїть його розповсюдженням? З цим допоможуть розібратися експерти з інформаційної безпеки, які свого часу мали справу з різноманітними фейками та маніпуляціями.

На інформаційні атаки ведуться звичайні користувачі

За словами засновниці фактчекінгових проєктів «НотаЄнота» і «По той бік путінської брехні» Альони Романюк, Росія змінила тактику пропаганди. Одна з її цілей в цій війні — підірвати нас зсередини. 

«Раніше для розпалювання ворожнечі використовувалися фейки, які оперативно спростовували. І частина людей вже вміє їх відслідковувати та відрізняти нісенітницю від правди, — каже Альона Романюк.

А зараз Росія використовує певні тенденції, які можуть бути властиві невеличкій групі людей, і подає їх як загальнонаціональний тренд. Наприклад, якась жінка сказала, що хоче зустрічалася з хлопцем, який заробляє від ста тисяч гривень. Чи всі жінки так думають? Ні. Тобто слова кількох дівчат вирізали із загальної вибірки та подали це як тренд всього суспільства. І перше, що викликають подібні відео — це емоції. Гнів, злість, незгоду. І відповідно, люди починають висловлювати свою думку. Хоча цю думку їм вже нав’язали».

Історії про «поганих переселенців» — це також поширена тема для фейків та маніпуляцій. Російська пропаганда зображає українців, які покинули дім і переїхали через повномасштабне вторгнення, як невдячних, лінивих та нахабних осіб, які створюють проблеми приймаючим громадам.

Як каже Альона Романюк, Росія спекулює цією темою ще з 2014 року. Наприклад, коли одна неприємна історія, яка сталася з кимось із переселенців, подавалася як репрезентативна для всіх мешканців регіону. Зокрема, нині цей прийом використовується для дискредитації українців за кордоном.

«Це робиться для того, щоб показати, що всі українці погані, що з ними взагалі не варто вибудовувати будь-яку комунікацію, — зазначила Романюк. — І, таким чином, дискредитують не тільки українців, а й державу Україну. А також її підтримку на міжнародній арені».

Зокрема експертка згадала скандальний випуск «95 кварталу», приурочений до Нового року. Там переселенка з окупованого Скадовська намагається говорити українською. І виходить це в неї доволі кепсько. На питання, чому жінка не робила цього до війни, вона відповідає: «Тому шо я сіСькадовська». Загалом, весь «гумор» того епізоду будується саме на таких жартах.

«В цьому контексті ви можете побачити, як ці наративи підхоплюють різні групи, різні соціальні верстви, — зазначає Альона Романюк. — Історія “сіСькадовська” — це якраз приклад того, як наратив дискредитації потрапляє через такі-от історії в шоу-бізнес, в розважальну сферу. Дуже важливо, коли ми бачимо такі вкиди, зупиняти їх. І казати, що це ненормально, що не всі переселенці такі. Що не всі українські біженці не такі».

Хоча зовсім не обов’язково, що за «обурливим контентом» стоїть саме Росія. Це можуть бути пересічні українці, які не мають мети посіяти ворожнечу чи викликати зневіру. Просто такий контент привертає багато уваги і дає можливість «розкрутити» власну сторінку, канал чи групу. Також для когось це спосіб поділитися власними думками та емоціями.

«Фактично, це хайп на темі, — погоджується Альона Романюк. — І це хайпування дійсно шкодить країні, шкодить українцям. Під вплив підпадають фактично всі. 

Для кожного буде своя тема. Наприклад, львів’янам болітимуть згадки про Львів, киянам — про Київ, одеситам — про Одесу. Знову ж таки, чому Одесу згадують більше? Через те, що це частково російськомовне місто. І російська пропаганда багато років працювала саме для Одеси: цей “рускій мір”, “Єкатєріна вторая” тощо. На одеситів спрямовано дуже багато інформаційних атак. На превеликий жаль, на подібні випадки ведуться звичайні користувачі».

---

Читайте також:

• Катерина Переверзева: про концерт Лободи і наратив про «ватний» Харків
• «Харків, де твоє обличчя?». Інтерв’ю з історикинею мистецтв Оксаною Семенік про деколонізацію української культури та харківську ідентичність

---

Несправедливість чи не найбільше обурює людей

Редактор інформаційної кампанії «По той бік новин» Сергій Одаренко каже, що найбільшу увагу привертає емоційна лексика, різкі вислови:

«Якщо якесь твердження образило людей або вони з ним категорично не згодні, їм кортить висловитися або заперечити сказане. Інколи навіть написати образу. 

Але соціальні мережі так влаштовані, що їм байдуже, ставите ви під таким дописом “серденько” чи злий смайл, пишете схвальний відгук чи прокляття. У кожному випадку ваша реакція збільшить охоплення посту, його популярність. Саме цього й добиваються недоброчесні дописувачі — заради шахрайства, заробітку, залучення нової авдиторії чи просування потрібного наративу. Тому я раджу з такими дописами жодним чином не взаємодіяти. Хіба що поскаржитися або приховати — в соцмережах для цього передбачена опція», — радить Одаренко.

Болючі теми стають підґрунтям для фейків та маніпуляцій. Наприклад, в грудні у соцмережах почало ширитися відео з автомобільним затором, який нібито утворився на в’їзді до курорту «Буковель». За словами Сергія Одаренка, це сталося з подачі журналіста Костянтина Андріюка, який повівся на «вкид» та згодом визнав свою помилку. 

Аналогічний фейк про «Буковель» — тепер вже з натовпом лижників — почали репостити напередодні Нового року. Як зазначає Одаренко, в обидвох випадках в хід пішло відео карантинних часів. Тоді воно поширювалися з посилом, що «правила ізоляції писані не всім». Тепер же посил інший: «Поки простих чоловіків відловлюють на вулицях міст та виправляють на фронт, мажори відпочивають на гірськолижному курорті, де ТЦК за кілька годин міг би виконати план з мобілізації».

«За такими дописами можуть стояти як блогери або власники телеграм-каналів, які прагнуть збільшити свою авдиторію і рекламний заробіток, — розповідає Сергій Одаренко, — так і (про)російські пропагандисти — щоб зірвати або ускладнити мобілізацію в Україні. Або ж просто стравити між собою людей, викликати недовіру до влади. 

Така тема вибрана не випадково. Несправедливість чи не найбільше обурює людей, спонукає їх так чи інакше провзаємодіяти з фейком. І, відповідно, збільшити його популярність. Тим паче, що на тлі корупційних скандалів, про які періодично пишуть журналісти-розслідувачі, у подібну брехню не складно повірити. Відтак пропагандистам навіть не потрібно напружуватися — обурені несправедливістю українці все зроблять за них».

Реакцію обурення викликав і допис про мобілізацію підлітків. Відповідне відео вперше з’явилося в мережі ТіkТоk. На ньому хлопці у військовому строю стоять на плацу, схиливши голови. На тлі лунає «Плине кача», а все це супроводжується текстом «Українські військові вирушають на фронт. Це діти» та наріканням «А ти сидиш удома і чекаєш на перемогу такою ціною». Насправді, це вихованці Державного ліцею-інтернату «Кадетський корпус» вшановують пам’ять жертв Голодоморів.

«На перший погляд може здатися, що такі дописи заохочують людей добровільно прийти в ТЦК, — зазначив Сергій Одаренко. — Але це не так. Ці фейки нав’язують думку про те, що “Захід воює проти Росії до останнього українця”. І що українці вже закінчуються, тому влада, за прикладом Гітлер’югенду, вимушена відправляти на війну підлітків. Конкретно цей фейк мав значний вплив на західну авдиторію, а численні корисні ідіоти ставили під сумнів доцільність західної допомоги Україні. Мовляв, чим більше українці чинять опір, тим більше страждають».

Російська пропаганда чудово розуміє людську психологію

Основою для фейку може бути не тільки фото чи відео, а навіть поезія. Так, минулого року соцмережами ширився «пророчий» вірш Тараса Шевченка «Бідняк плаче, багач скаче».

Присвячений він проблемі соціальної нерівності — поки бідні люди гинуть на війні, багатії насолоджуються життям та обкрадають простий народ. Як зазначають в «По той бік новин», найбільш активно цей вірш поширювали через спільноту «Соломія Українець», в якій, поміж патріотичних постів та кривих пейзажів, розповсюджується дезінформація.

«Це, власне, той феномен постправди, коли людина, яка розділяє якісь слова, якусь емоцію, готова це поширювати і в це вірити. Навіть якщо це не відповідає дійсності, — зазначає Альона Романюк.

Цим прийомом користуються росіяни, чудово маніпулюючи за допомогою емоцій. І найгірше те, що переконати людей в тому, що вони помилилися, дуже складно. Люди не люблять помилятися. А російська пропаганда чудово розуміє психологію і використовує психологічні прийоми для просування своїх наративів. І виявлення українців, які вразливі до дезінформації».

За словами експертки, фейки сіють розбрат у суспільстві та підривають його зсередини. Зокрема, пропагандисти охоче використовують вже наявні тріщини між українцями і поширюють конфлікти, ворожнечу та деморалізацію суспільства.

«Бо якщо всі навколо зрадники, то виграти війну стає значно складніше, — додає Альона Романюк. — Навіть якщо навколо не зрадники, але людина в це щиро вірить. Це підготовка суспільства до наступних інформаційних впливів. Поширення таких повідомлень показує вразливість конкретних людей та груп, а також сприяє формуванню стереотипів у суспільстві. Потім це все чудово використовує Росія в інформаційній війні».

Симпатія та співчуття також сприяють поширенню фейків. Сергій Одаренко розповів про таку практику: береться світлина військового, реального чи фейкового, та супроводжується текстом на кшталт «йому сьогодні виповнюється 30 років, а його ніхто не вітає». Люди масово пишуть жалісливі коментарі та слова подяки, охоче лайкають на поширюють той пост. І коли допис збирає достатньо реакцій, його повністю редагують. І замість привітання там з’являється посилання на сайт-сміттярку, а точніше — на публікацію з потрібним комусь наративом. За словами Одаренка, авторами таких постів може керувати як банальна жага наживи (наприклад, за рахунок реклами, більша аудиторія цьому якраз сприяє), так і просування ворожого ІПСО.

«Останні кілька місяців Facebook активно рекомендує підписатися на найрізноманітніші сторінки та групи, — зазначає Сергій Одаренко. — З якими ні ви, ні ваші друзі жодним чином не взаємодіяли. Це не обов’язково щось політичне. Це може бути якийсь примітивний гумор, краєвиди природи, фотографії міст (нерідко Москви й Петербурга), щось із історії або архітектури. Деякі пости навіть англійською мовою. Але якщо трішечки глибше копнути, з’ясується, що, так чи інакше, всі вони пов’язані з так званою Росією. Таким чином Росія намагається повернути українців у свої інформаційне болото, створити спільний культурний та суспільно-політичний простір. І ось ця тематична нейтральність — чи не найбільша проблема. Важко це оскаржити. Раніше я вказував на мову ворожнечі, зараз раджу маркувати такі дописи за “невідповідність контенту”».

Пікові переживання виснажують людину

Ми вже розглянули «обурливий контент» з точки зору інформаційної безпеки. Але як бути з його впливом на саму людину, на її ментальне здоров’я? За словами коуча і консультантки в методі позитивної психотерапії Ольги Щербакової, людина щодня переживатиме як мінімум п’ять базових емоцій: радість, страх, гнів, печаль та відразу. Не можна сказати, що якісь емоції хороші, а якісь — ні. Всі вони колись дозволили нам вижити. Особливо це актуально зараз, під час війни.

«Але одна справа, коли ми ці емоції переживаємо, стикаючись з викликами нашого життя, — каже Ольга Щербакова. — Інша — коли хтось використовує цю емоційну людську природу і провокує проживання цих емоцій там, де це зовсім не потрібно, не обов’язково і навіть може нашкодити. Тому що переживання емоцій на потужному рівні — це спосіб утримання уваги. Це найменше і найбільш безневинне. А далі це може бути керування цією увагою. Якщо людина в емоційному стані, на піку переживання емоцій, в неї менше працює раціональна частина мозку. І тому керувати нею легше». 

Про сором експертка говорить окремо. За її словами, це не базова людська емоція. Її природа цілком соціальна. Коли людина переживає сором, у неї завжди знижується самооцінка, вона стає невпевненою в собі, їй важче приймати якісь рішення. Тому якщо людина сумнівається в своїх діях, якщо вона зависає перед прийняттям якогось рішення, вона стає більш вразливою до різного роду маніпуляцій.

«Будь-які емоції не існують окремо від фізіології людини. Тому під час їх переживання задіяна не тільки психіка, а й різні системи нашого організму. Наприклад, нервова система. І пікові переживання — постійні, регулярні або тривалі — виснажують людину психологічно, інтелектуальної і фізично. Ми стаємо піддатливими, втрачаємо ресрусність. І на фоні цього може скоріше розвиватися якісь патологічні стани, неврози, депресивні розлади. Це може бути щось серйозніше — наприклад, клінічна депресія чи клінічна тривожність», — зазначає Ольга.

Якщо якийсь контент виводить зі стану збалансованості, якщо емоції вирують — то це перша ознака того, що потрібно зупинитися. Відкласти фото чи статтю, вимкнути відео і задати собі питання: «що відбувається?», «яку емоцію я переживаю», «що в тому контенті мене збудило?». Це дає змогу увімкнути раціональну частину мозку і вирішити, чи взагалі потрібно взаємодіяти з таким контентом. 

Як зазначає Ольга Щербакова, якщо матеріал надто збурює емоції — це ознака не дуже якісного контенту. Це не стосується творів мистецтва, адже ідучи, наприклад, в театр чи на концерт, людина налаштована отримати певні емоції. Це її вибір. А якщо такі емоції недоречні, то цілком можливо, що людину хочуть до чогось підбурити або виснажити психологічно.

Бувають випадки, коли такого контенту просто не уникнути. Наприклад, його перегляду вимагає робота чи волонтерство. За словами Щербакової, тут можна також подбати про себе. Наприклад, переглядати такі матеріали в робочий час, а не, скажімо, перед сном чи під час обіду. Якщо доводиться працювати з чутливим контентом, то також можна знизити його вплив. Наприклад, поставити відео на перемотку чи робити перерву після перегляду коротких відрізків. А якщо це фото, то відкривати його не повністю.

«Це вже відповідальність кожного професіонала перед самим собою, — каже Ольга Щербакова. — Бо він розуміє, що має зберегтися в професії, зберегти свою ресурсність».

Юлія Гуш, обкладинка — Катя Дрозд