Соціальна апропріація. Що не так зі спробами цивільних «закосити» під військових?

Думка військових. «Коли ти воював по-справжньому, тобі ригати хочеться від мілітарі стилю»

Ставленням до такого явища, коли цивільний вдягається як військовий, поділився солдат ЗСУ Олександр Портнов. Свого часу він був учасником АТО, а з початком повномасштабного вторгнення — в лавах ЗСУ. 

«Носити форму ЗСУ можуть тільки мобілізовані солдати, це сприймається як належне, — зазначає Олександр. — І це законно. Якщо людина носить військову форму, затверджену в армії, але не належить до неї, то до неї будуть питання. 

Як ми визначаємо воювала людина чи ні? Це видно по поведінці, розмові. Цивільну особу можна відрізнити від військового під час першого спілкування. Тут більше моральний фактор: людина, яка одягла військову форму та приписує собі участь в бойових діях — аморальна. І це сприймається дуже погано. Але це якщо ми не говоримо про стиль мілітарі». 

Бойова медикиня Надія Біла також погоджується, що для неї завжди було неприпустимим використовувати військову форму чи ще якусь атрибутику, яка є частиною військового строю. 

 «Я вважаю, що в лікарів має бути своя форма, у військових — своя. В протилежному випадку це якесь самозванство, — каже Надія. — У мене чоловік воював до повномасштабного вторгнення. Я ніколи не надягала його речі. Я могла спати з ними, обійняти ту ж фліску чи футболку. Але одягати — це для мене було якось соромно. 

Люди кров’ю заслуговують цю форму, мені завжди було неприємно її носити. Неприємно дивитись навіть, коли волонтери так одягаються. Я розумію, вони допомагають і все таке. Я сама багато допомагала, і в мене були одні-єдині штани, які я надягала, бо на той час більше нічого не могла вдягнути. Вони найбільш зручні. І те, штани були більш як мілітарі стиль, а не військова форма». 

Солдат іноземного легіону з позивним «Ретро» теж не схвалює соціальної апропріації.

«Мені не подобається, коли людина маскується під статус, до якого не має відношення, — каже «Ретро». —  Це не тільки військова форма. Коли охорона ТРЦ, ДФТГ, елітних поселень, муниципальна охорона одягнена в “лакшері” мілітарі стиль, я дуже погано на це реагую. Так само ненавиджу пікапи, якi ганяють по Києву, в які було вкладено десятки кілобаксів. Пишаюся “школотой”, студентами та студентками, одягненими з елементами мілітарі. Відчуваю підтримку».

Військовий згадує, що до кінця 2022 року він із побратимами носили уніформу, клеїли наліпки назвою підрозділу на свої автівки. Потім прийшло усвідомлення, що вороги знаходяться не тільки в Кремлі чи на лінії бойового зіткнення. Зрадником чи просто «ватником» може виявитись чийсь кум, сусід, таксист чи продавчиня з найближчої крамниці. 

«Вперше у рідний Харків я потрапив у грудні 2022-го, — згадує «Ретро». —  Здивувався, коли у метро на мене дивилися, як на мавпу на набережній Ялти. Написав у Facebook. Подруга, волонтер, написала коментар: “Не треба палити розполагу та свій маршрут”. 

Потім у Костянтинівці мій командир, професійний розвідник, провів інструктаж стосовно того, що не можна та не треба нікому казати: прізвище, звання, підрозділ, куди їдемо, де був, чим займаємося тощо.

Так само порада — надягати цивільний одяг, якщо дозволяє обстановка. Відразу придбав у Краматорську спортивний костюм у стилі “Донецьк 90-х”, який мандрує зі мною Україною. Більш всього у військовому однострої бачу людей у Львові та Києві. Бачу, з якой гордістю носять свіжий одяг, тільки що з крамниці».

Ветеран, голова об’єднання у «Військові ЛГБТ+» Віктор Пилипенко розповів, що вдягає уніформу лише на офіційні заходи. Бо має нагороди, які на простий светр не начепиш. Офіційний порядок вимагає носити їх саме на уніформі.

«Також як відкритий гей, колись військовий, тепер — ветеран, я маю підкреслювати це на різних заходах, — розповідає Віктор. — Особливо з іноземцями. Що я не лише представляю ЛГБТ+, а саме військове ЛГБТ+. Це знижує ненависть українців, яким промили мізки що “геї проти захисників”, “геї не воюють”, “п’ята колона”. А також розплющує очі західним діячам на процеси в нашому суспільстві, яких у них самих навіть не було. Ще й під час війни. 

Щодо громадського транспорту — іноді почуваю себе некомфортно лише у цивільному [одязі, — «Люк»]. Особливо, коли десь на “Вокзальній” заходять хлопці і дівчата в уніформі. У мене враження, що вони думають, що я ухилянт. Хоча багато хлопців не носять вже нічого військового, бо дуже втомились від цього на війні». 

Ветеран нерідко бачить підлітків, які надають перевагу мілітарі стилю чи військовим аксесуарам. Тут Віктор не бачить нічого поганого — для нього це ознака популярності ЗСУ. До того ж, ці речі могла подарувати близька людина, яка реально служить у війську. Інша справа — коли їх надягають крайні праві, що влаштовують мітинги проти геїв чи жінок, які борються за свої права. Або коли військові аксесуари надягають ті, хто висловлює підтримку певним політикам. Ось тут починається семантична маніпуляція, переконаний Віктор.  

«На антипрайді таке бачив, — каже ветеран. — Хлопці допризивного віку прийшли в мілітарі та чомусь у балаклавах. У той час, коли в нашій колоні стояли кадрові і мобілізовані хлопці та дівчата у своїх щоденних одностроях і з відкритими обличчями. Це був “сюр”. Коли ти полум’яний націоналіст, то можеш навіть і у 18 років підписати контракт з ЗСУ. І виказати цим справжність любові до України та гордо носити однострій.

Також мені стає незручно, коли бачу, що мілітарі стилем користуються щоденно. Я бачу тоді якийсь фейк у цьому. Бо коли ти воював по-справжньому, тобі ригати хочеться від мілітарі стилю. Тягати його щодня десь у Верховній Раді чи по Києву, коли вже не воюєш — це дивно. 

Після участі в АТО я також бачив багато людей, які ні дня не воювали, але в Києві виряджались в уніформу, щоб здобути депутатське крісло чи вагу на зібраннях із людьми. Деякі з таких людей досі поважні серед суспільства, у них у соцмережах досі аватарки в уніформі з часів АТО».

---

Читайте також:

• Несмак, спрощення, вторинність. Як з’явилася шароварщина та чим вона шкодить українській культурі?
• Деморалізувати та знецінити. Які фейки про військових поширює ворог 
• «Для нас важливо не розколоти суспільство, а забезпечити права ЛГБТ-військових». Інтерв’ю з Марією Клюс, авторкою тексту законопроєкту про цивільні партнерства

---

Думка волонтерів. «Військова форма — це про відповідальність» 

Цивільні почали копіювати військових далеко не вчора. Є багато прикладів, коли елементи військового строю успішно «перекочовували» у щоденний гардероб: плащі-тренчі, штани-карго, парки.

Вперше плащі-тренчі стали відшивати на початку ХХ століття. Це була більш легка альтернатива сажевим шинелям, які носили британські солдати в роки Першої світової. Цей плащ вони прозвали «траншейним пальто» (trench coat). Ветерани продовжували носити тренчі вже у цивільному житті, а згодом ці плащі стали популярними і серед інших верств населення. Про військове минуле тренчів зараз нагадують декоративні «погони» на плечах. 

Частиною британської уніформи були також штани-карго. Перші згадки про них сягають 30-х років. Саме тоді військові почали носити ці вільні та практичні штани із глибокими кишенями, у яких носили необхідний інвентар. Згодом карго оцінили представники робітничих професій, а ще пізніше — всі інші. 

Схожа трансформація сталася із парками. Колись такі куртки були поширені серед корінних народів американської Півночі. Шили їх з оленячих шкур, просочених риб’ячим жиром. У суворих північних умовах такий одяг добре захищав від холоду і вітру. В середині 50-х років минулого століття на їх основі створили зручні куртки для американських авіаторів. Тому не дивно, що парки зазвичай відшивають із «захисних» кольорів. Для них це така ж сама база, як синій — для джинсів. 

Волонтери також можуть бути не в захваті від косплею військових цивільними. Так, Євгенія Духопельникова волонтерить із 2014 року. Свого часу вона була учасницею бойових дій як працівниця Міністерства оборони. Наразі вона — дружина військового і продовжує допомагати ЗСУ.  

«До соціальної апропріації, звісно, ставлюся негативно, — зазначає Євгенія. — Втім спокійно ставлюся до одягу в стилі мілітарі, якщо він не камуфляжний. Але сама його не ношу. 

В селі, в якому я живу, є пара алкоголіків, які одягаються в український піксель. Для мене це реально проблема. Бо коли я бачу тіло в пікселі біля дороги, я очікую чого завгодно — наслідків контузії, ПТСР тощо. А потім виявляється, що це сільський алкаш не дійшов додому.

Я б хотіла відрізняти військових від цивільних. Надавати допомогу треба всім, але військові мають специфічні потреби. Та й я більш чутлива до потреб військових. 

У волонтерській діяльності я намагаюся носити максимально не-військовий гардероб, одяг не-камуфляжних кольорів. У побутовому житті… Мені личать захисні кольори, тож я їх ношу. Але якомога в цивільних версіях одягу, що не можна переплутати з військовим».

Харків’янин Олесь Штефчук почав волонтерити у 2014 році. Переважно він працював у сфері тактичної медицини, а через деякий час перейшов на підтримку інших волонтерів. З 2022 року Олесь знов поринув у волонтерське життя. Він став допомагати підрозділам, які базувалися в Харкові та на його околицях. З ними волонтер працює й досі. Олесь переконаний, що відверте носіння однострою чи якихось його елементів — справа абсолютно неприйнятна. Сам він свідомо уникає уникає речей, через які його можуть асоціювати з військовими. Бо у них абсолютно інше життя, і щоб себе якось асоціювати військовими, потрібно мати на це право. 

«Я  можу зрозуміти, коли це роблять родичі, діти військових, — каже Олесь. — Вони дотичні, і так вони переносять війну певним чином. Тут це етично, це можна якось зрозуміти і виправдати. 

Є волонтери, які не виїжджають з фронту. Можливо, вони мають певне право на це [носіння військової форми]. Але переважна більшість волонтерів, яких я спостерігаю, все ж таки, не мають тих обмежень. І вони не переживають жахи війни так, як це роблять військові та їх близькі, навіть ті військові, які не знаходяться безпосередньо в окопах і на передовій. Тому що життя військового радикально відрізняється від життя цивільного. 

Тут є важливий безпековий фактор: коли ти надягнув однострій або його елементи, тебе можуть прийняти за військового. Ти стаєш законною військовою ціллю. І, відповідно, якщо над вами “висить” якийсь розвідник, то ви можете наражати на небезпеку і себе, і оточуючих»

За словами волонтера, після повномасштабного вторгнення він відмовився від оливкових футболок та якихось мілітарі елементів, які можуть асоціюватися з військовими.

«Бувало, я пропускав автівки волонтерів, які були дуже схожі на військових, намагався сигналити, — згадує Олесь. — Було не дуже приємно. Звісно, я шаную волонтерів. Але незважаючи на те, що я їм вдячний всім і шаную їх працю, але це все одно інше. Можливо, я би волонтерів пропустив і подякував. Але це все одно інший ступень вдячності і шани».

Думка власників бізнесу. «Відрізнити військового навіть без форми — легко»

В Україні є бізнеси, які підтримують військо. Наприклад, пропонують військовим знижку у кав’ярні, кафе або пабі. Або ж збирають кошти на закупівлю необхідного для війська. Як підкреслив власник кавʼярні Makers Дмитро Кабанець: «Ми або у війську, або для війська». До проявів соціальної апропріації він ставиться вкрай негативно. За словами Дмитра, спроби видати себе за військового, не будучи ним, суперечать всім моральним принципам. Проте за цей час він навчився відрізняти військових від цивільних. Тому проблем з ідентифікацію не має. 

«Буду казати тільки про наш заклад, — розповідає Дмитро. — Складнощів із ідентифікацією військових не виникає. Їх видно за поведінкою, очима і руками. Разом із тим, в нас є гості, наближені до військових за професійними задачами. Та, все ж таки, вони виглядають інакше. Дуже багато хто одягає мілітарі, але це не для обману. Скоріш, для зручності, бо волонтерить чи проводить навчальні курси з такмеду. Буває інша історія, коли військові одягаються в цивільне, на реабілітації або так вимагають командири. І тут теж не важко розпізнати військового».

Співвласник пабу Kefir, волонтер Олексій Бедрін розповів, що з ним траплялися випадки, що його помилкового приймали за військового. Можливо, спрацьовували певні стереотипи щодо зовнішності. «Друзі, я невійськовий. Я допомагаю військовим», — казав він.

Так, з весни 2022 року Олексій разом з товаришем Тарасом долучилися до підтримки війську. Вони заснували благодійну фундацію «ЇБОШ», яка займається забезпеченням військових необхідним — від акумуляторів до авто. За словами Олексія, в своєму пабі він знаходиться майже постійно. Коли туди навідуються військові — навіть без уніформи чи знаків розпізнавання, — він із найбільшою вірогідністю зможе їх виявити. І за замовчуванням зробить знижки на ті ж бізнес-ланчі. 

«Це суто інтуїтивне, — пояснює Олексій. — Я працюю з людьми. За багато років спілкування я вже можу відрізнити, хто військовий, а хто ні. А також хто яку музику полюбляє. Є такі ознаки в одязі, якісь невеличкі шеврони, значки, футболки невідомих для широкого загалу брендів. Я можу відрізнити, де хлопці з “Кракена”, а де — з “Третьої штурмової”. А де хлопці з інших підрозділів. Дуже багато військових використовують у своєму цивільному одязі такі елементи. Про це широкому загалу так не розповіси. Це якісь субкультурні елементи, по яким можна визначити, що це люди військові». 

Коли приватне стає публічним 

Буває, що недоречне використання військової форми стає не приватним, а цілком публічним явищем. Зокрема, шквал критики викликав черговий випуск «Квартал 95». Цього разу автори шоу вирішили смішити аудиторією пародією на керівника Рівненського ТЦК, який на робочому місці цілувався з колежанками. Актори у випуску були вдягнені у справжній однострій з погонами.

Авторів згодом звинуватили як у паплюженні військової форми, так і в розповсюдженні сексистських наративів. Особливе обурення випуск викликав серед самих військових. Згодом група нардепів звернулася до Служби безпеки через порушення «Кварталом 95» двох статей Кримінального кодексу України. Зокрема мова йшла про перешкоджання законній діяльності ЗСУ та образу честі і гідності військовослужбовця.

Дизайнерський креатив із використанням пікселю теж може обурити аудиторію. Так, ще в грудні 2022 року дизайнерка Юлія Айсіна створила благодійну колекцію одягу «Be Brave» у стилі мілітарі. Зокрема там були довгі піксельні сукні та металеві аксесуари з елементами бойових куль. Дизайнерку після цього звинувачували в неповазі до військових та паплюженні уніформи.

24 листопада цього року в одному з київських ТРЦ відбулася презентація колекції одягу «Сила жінки в любові». У ролі моделей виступили співробітниці КО «Муніципальна охорона». Їх сукні були створені з тканин, які зазвичай використовують для пошиття військової амуніції. Так, піксель там також був. 

Критику щодо уніформи викликають політики, які жодним чином не були причетні до війська. Викликають її і блогери, які використовують військовий однострій при створенні контенту. Наприклад, чимало претензій викликав пост блогерки Аліни Шаманської, в якому вона змінює сукню та підбори на військову форму. І ні, вона так не заявляла про намір піти до війська.

Також згадується ролик про «блогерський фронт» блогера і ведучого Богдана «Буше» Шелудяка. У ньому він намагався наголосити на важливості своєї роботи. Для цього один з акторів вбрався у військову форму. «Захисник» емоційно висловився в підтримку блогерів, які «багато та тяжко працюють, і взагалі, роблять дуже багато для спільної мети». 

Текст — Юлія Гуш, редактура — Олександра Пономаренко, обкладинка і колажі — Катя Дрозд, фотографії — з особистих архівів

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️