Головна » За містом » Ідемо по міських головах: як панк-мер Йон Ґнарр врятував Рейк’явік від банкрутства

Ідемо по міських головах: як панк-мер Йон Ґнарр врятував Рейк’явік від банкрутства

22.06.2023

Час прочитання: 5 хв

Йон Ґнарр — ісландський комік, телеведучий та музикант, мер Рейк’явіка (2010-2014), у якому проживає більше третини населення Ісландії.

Бувши панком за переконаннями, він пішов у політику скоріше заради приколу. Партія Ґнарра складалася з таких самих коміків, літніх рок-музикантів та молодих ідеалістів. У своїй програмі вона відверто знущалася з виборців, обіцяючи Діснейленд, списання боргів та парламент, вільний від наркотиків.

Попри явний епатаж заяв Ґнарра, консервативне ісландське суспільство цілком серйозно сприйняло його балотування. Він виграв з розгромним успіхом і взявся до управління столицею з тим самим ентузіазмом, із яким раніше неполіткоректно жартував зі сцени.

Це другий текст із серії «Ідемо по міських головах». У ній «Люк» розповідає історії того, як очільники різних міст покращили громадський простір та життя їхніх мешканців.

Дислексик, панк та телезірка

Справжнє ім’я Ґнарра — Йон Ґуннар Крістінссон. Варто пояснити, що прізвищ у звичному розумінні ісландці не мають, тому Крістінссон — це патронім, утворений від імені батька майбутнього мера. У біографічній книзі «Індіанець» Ґнарр згадує, що його батько Крістін був поліцейським-сталіністом, який читав газету «Правда», вивішував на стіну портрет Леоніда Брежнєва і брав малолітнього сина на партійні збори. Коли той виріс, то позбавився ненависного патроніму, а середнє ім’я Ґуннар почав писати на зразок того, як це вимовляла його мати.

Ґнарр з дитинства ріс проблемною дитиною: мав дислексію та складнощі у навчанні. Ледве навчившись писати у 14 років, хлопець покинув школу і пішов працювати. Шукаючи власне покликання, він встиг побути медбратом у психіатричній лікарні, робітником на автозаводі Volvo, таксистом і басистом панк-групи Nefrennsli («Сопливий ніс»). Весь цей час Ґнарр зачитувався книжками про анархізм, даосизм та британську комік-трупу «Монті Пайтон».

*Ґнарр та його майбутня дружина Йоханна Йохансдоттір (ліворуч)*

Останні підштовхнули його до кар’єри в абсурдистському гуморі. Ґнарр почав вести шоу на місцевому радіо, а згодом перебрався і на телебачення, де швидко став популярним. У 2000-х роках йому навіть вдалося знятися у кількох комедійних фільмах. Над своєю раптовою славою він іронізував, що стати відомим в Ісландії не так вже й складно: «Купив пакет молока — і ти вже місцева зірка».

Як ісландці вибрали собі клоуна

На фоні світової фінансової кризи 2008 року почалися й проблеми в банківському секторі Ісландії. Вони супроводжувалися обвалом курсу національної валюти, банкрутством комунальних підприємств та зростанням закредитованості населення. Ґнарр, який тоді працював сценаристом у театрі, вирішив написати п’єсу про економічну кризу. Він почав вивчати це питання, намагаючись зрозуміти, що саме пішло не так у можновладців.

*До участі у виборах Ґнарра підштовхнула робота над п’єсою про фінансову кризу*

Через пів року Ґнарр з однодумцями створили партію Besti flokkurinn — «Найкраща партія». Це дозволило йому брати участь у токшоу та відверто знущатися з ісландських політиків, які змушені були вислуховувати його жарти. З рештою він так загрався, що вирішив подати свою кандидатуру на вибори мера Рейк’явіка. Однак для цього йому знадобилося набрати до своєї партії людей.

«Я просто почав питати у незнайомих людей у Facebook, чи не проти вони, якщо я додам їх до свого списку. Більшість була не проти. Це було весело», — розповідає Йон Ґнарр. У підсумку кістяк «Найкращої партії» склали такі самі панки, рок-музиканти та молоді ентузіасти. Жоден із них не мав досвіду у політиці чи державному управлінні.

*Набирати членів партії довелося із однодумців та випадкових людей* *без досвіду управління*

Політична програма теж була відповідною. Партія обіцяла списати всі борги, відкрити Діснейленд у недобудованому аеропорту Рейк’явіка, насадити пальми на набережній, забезпечити у басейнах безплатні рушники, а також ввезти до країни євреїв, «щоб в Ісландії з’явився хтось, хто розуміється на економіці».

Останній пункт партія виконала одразу, прийнявши до своїх лав етнічну єврейку Ельзу Йоман, щоб її «неісландське» прізвище чіпляло око у виборчих списках. Вона була стендап-комікесою, як і частина інших партійців — ідеалістів та анархістів обох статей. Гаслом соратників Ґнарра було: «Більше панку, менше пекла!»

*Попри відвертий епатаж, до виборів Ґнарр підійшов серйозно*

Під час теледебатів Ґнарр розповідав анекдоти та чесно казав, що не знає, як впоратись із кризою. Але, коли чинна на той час міська голова Рейк’явіка Ханна Крістіансдоттір назвала його клоуном, той несподівано серйозно відповів, що він не є клоуном, коли йому доводиться піклуватися про своїх п’ятьох дітей або сплачувати рахунки: «Звичайно, місто не керуватиметься жартами. Але комедія — чудовий спосіб думати».

Ця відповідь вразила виборців настільки, що рейтинг партії піднявся до 38% — небувалого для Ісландії показника. Традиційно консервативні та обережні ісландці сприйняли коміка та політичного дилетанта за найкращий спосіб висловити народний протест та позбавитися традиційних політиків у владі.

Зрештою Ґнарр із «Найкращою партією» впевнено перемогли на виборах мера Рейк’явіка з 34,7% голосів, тоді як решта партій втратили підтримку виборців.

*Ханна Крістіансдоттір (праворуч) на оголошенні результатів виборів*

Союз із соціалістами заради гей-парадів

Хоча мер столиці й не має відповідати за країну в цілому, Рейк’явік, в якому живе більше третини країни, сильно впливає на стан справ в Ісландії. Одразу після приходу до влади Ґнарр зі своєю командою стикнувся з багатьма проблемами: порожній бюджет, транспортний колапс та збитковий комунальний сектор.

У першу чергу новий мер взявся за те, що вмів найкраще — видовища. Культурно-масові заходи у Рейк’явіку продовжилися, але із мінімальними вкладеннями міського бюджету. Натомість Ґнарр зробив ставку на креативність: оголошував День доброго дня, влаштовував конкурс на найтовстішого кота та особисто очолював ЛГБТ-прайди у образі drag queen.

*Ґнарр щороку очолював гей-паради у місті*

Отримавши підтримку містян, «Найкраща партія» взялася за реформу житлово-комунального господарства. Геотермальні станції компанії Orkuveita Reykjavíkur, які забезпечували місто електрикою та водою, балансували на межі банкрутства. Коли Ґнарр озвучив необхідність змінити її керівництво та підвищити тарифи на комунальні послуги, консерватори одразу пригадали йому батька-сталініста та звинуватили у соціалістичному підході у керуванні.

Мер вирішив, що це чудова ідея, і вступив у союз із партією соціал-демократів. Єдиною умовою від нього став обов’язковий перегляд п’яти сезонів The Wire — поліцейського серіалу, у якому поволі розповідається, як влаштована робота міського управління, комунальних служб, освіти тощо.

*Союзниками Ґнарра стали соціал-демократи на чолі з Даґуром Еґґертссоном*

Коаліція, що утворилася, не тільки виявилася різношерстною, але й дозволяла шукати нестандартні рішення. Міська рада змінила закон про паркування, і з вулиць Рейк’явіка зникли затори. Для містян, які через кризу залишилися без куплених у кредит автомобілів, розробили зручну систему велодоріжок. Мерія почала безплатно здавати вільні ділянки землі у центрі міста під ярмарки, де мешканці могли займатися творчістю чи дрібною торгівлею.

Злощасну енергетичну компанію з рештою змусили реструктуризувати активи та змінити топ-менеджмент на молодих технократів. Вони одразу ж підняли тарифи на свої послуги, але ісландці зустріли це спокійно — комунальну сферу було врятовано. Також міська рада реорганізувала фінансування шкіл та дитячих садків — це викликало масове незадоволення містян, але пізніше вони погодилися, що зміни пішли тільки на краще.

У 2014 році Йон Ґнарр пішов з посади мера, і його місце зайняв соціал-демократ Даґур Еґґертссон, який очолював коаліцію у міській раді. Багато ісландців говорили, що готові знову проголосувати за Ґнарра, але той відмовився: «Якось я чотири роки працював таксистом. Такі були часи, але вони скінчилися. Ось і з мерством те ж саме».

Рейк’явік преобразився за чотири роки коміків у владі: всюди з’явилися велосипеди, зникла соціальна напруга, виріс туризм, а міська енергетика була врятована від банкрутства. А головне, і без того згуртовані ісландці об’єдналися, аби отримувати задоволення від малих справ — як колись їхні предки-вікінги навчилися жити із плодів суворого місцевого ґрунту.