Ідея, яка з’явилася вже на ходу

Режисер Антон Штука не розробляв сценарій фільму роками. Ідея спалахнула миттєво:

«Коли я дізнався про цю локацію — прифронтове місто, об’єкт критичної інфраструктури, на якому люди добровільно залишаються працювати під постійними обстрілами, — сумнівів не було, — згадує Антон. 

Як документаліст, я розумів: це треба фіксувати. Ми вирушили майже без підготовки, в невідомість. Не знали, чи буде це короткометражка, повний метр чи взагалі щось інше. Просто розуміли — цю історію треба зберегти».

Команда фільму провела на станції понад 40 днів — термін, який для об’єкта критичної інфраструктури в зоні бойових дій здається неймовірним. 

Зазвичай медійники отримують дозвіл на дві-три години, після чого їх виводять. Тут же режисери, оператори й звукорежисери буквально стали частиною колективу: разом чекали чергового запуску, разом ховалися в укриттях під обстрілами, разом переживали тишу між вибухами й напругу перед черговим рішенням.

Головна дилема фільму: чи коштує світло життя?

Саме ця моральна пастка стала серцевиною стрічки.

«Як тільки йде дим — відразу обстріл. Труби високі, дим видно з околиць Донецька, — пояснює Антон. 

З одного боку, всі йдуть до чергового запуску, бо країні потрібна електрика. З іншого, всі розуміють: буде “приліт”. Обов’язково. Чи варто запускати станцію, якщо стовідсотково буде обстріл? Чи варто ризикувати життям людей, пораненнями, руйнуванням обладнання?»

Режисер каже, що саме навколо цієї теми вони будували першу частину фільму — зимову, найважчу.

«Ми намагалися дослідити цю дилему: що важливіше — світло для мільйонів чи безпека тих, хто його дає? І в процесі зйомок стало зрозуміло: це точно варте уваги. Ми знайшли те, навколо чого можна будувати всю історію», — впевнений режисер.

Антон наголошує, що всі моменти обстрілів увійшли у фінальний монтаж не для створення драматичного ефекту. Обстріли були невід’ємною частиною життя цієї станції й щоденною реальністю енергетиків. Для знімальної групи вони теж викликали тривогу, адреналін і страх. Але як документалісти, команда розуміла: ці миті обов’язково треба зафіксувати.

«Треба залишатися спокійними, не панікувати, не втрачати концентрацію. Бо будь-яка наша паніка не допоможе ситуації, а от зафіксовані миті — це те, що неможливо відтворити потім», — зазначає режисер.

Саме тому камера не відвертається: вона ловить вибухи, дим, обличчя в касках, тишу між «прильотами».

---

Читайте також:

• Вийшов трейлер документальної стрічки про роботу енергетиків на Донбасі
• Стас Корольов: «Втрачене око — ніщо в порівнянні з Донбасом»
• Степи, які мають свій голос: що потрібно знати про фольклор Донеччини

---

Прометей як символ Донбасу

Для Антона Прометей — це не стільки красива метафора, скільки питання, на яке він досі шукає відповіді: 

«Я пишаюся і досі намагаюся зрозуміти: чому ці люди обирали бути там? Чому залишалися? Що ними керувало? Їхня місія більша за кожну окрему людину, навіть більша за всіх працівників станції разом. Це справжній подвиг, — стверджує Антон.

Величезна повага до того, що більшість жителів Донеччини, зокрема з Курахового, обрали Україну. Вони все життя працювали в промисловості, на великих індустріальних об’єктах. А коли ворог прийшов “рятувати” їх від України — вони зробили свій вибір».

Режисер наголошує, що це репрезентативна історія. Вони зняли лише один об’єкт і одне місто, але таких міст та об’єктів уздовж лінії фронту — тисячі, а історій подібних людей — сотні тисяч. 

Прометей — це символ зникаючого Донбасу. У фільмі подані архівні кадри 1950-х років, на яких видно, як регіон швидко відбудовувався після Другої світової війни, і це різко контрастує із сучасністю — тим, як зараз Донбас ударними темпами знищується.

Коли обстріли остаточно зруйнували ключові елементи, станцію зупинили. Відбулася евакуація людей, техніки, життя.

«Як у 1941 році, коли станція евакуювалася на схід від нацистів. Тільки цього разу шлях веде в протилежний бік — від імперських загарбників з Росії», — зазначає Антон.

Сьогодні Курахівська ТЕС під окупацією. Але її енергетики продовжують працювати — вже на інших українських станціях.

Чому варто подивитись цей фільм

Трейлер фільму в Instagram набрав понад три мільйони переглядів.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от ОСТАННІЙ ПРОМЕТЕЙ ДОНБАСУ (@thelastprometheus_docfilm)

Світова прем’єра відбулася на міжнародному кінофестивалі FilmFestival Cottbus. У березні стрічка презентувалася на Thessaloniki Documentary Festival. 

В Україні стартували допрем’єрні покази в семи містах за участі режисера та героїв-енергетиків, які вже релокувалися.

Події фільму — це те, що відбувається з українською енергетикою прямо зараз. Побачити «Останнього Прометея Донбасу» — означає зрозуміти ціну світла в наших домівках. 

У кіно з 26 лютого. В Харкові стрічку можна переглянути в кінотеатрах «Multiplex», «Планета Кіно» та «Filmax».

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — надані героями матеріалу, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко