Головна » За містом » «VR — це не тільки мочити зомбі чи на американських гірках кататися». Як технології допомагають постраждалим від війни
…

«VR — це не тільки мочити зомбі чи на американських гірках кататися». Як технології допомагають постраждалим від війни

Час прочитання: 7 хв

«Люк» вже писав про мистецтво й арттерапію як засоби відновлення після травматичного досвіду. Сьогодні додамо ще й технології, а саме — віртуальної реальності (VR, virtual reality).

У Києві та Львові вже використовують VR-шоломи для того, щоб полегшити стан постраждалих військових та цивільних після операції та зменшити фантомні болі після ампутації кінцівок.

Ольга Васіна дізналась, із чого все почалося і як саме технології допомагають пацієнтам.

20 хвилин в ролі принцеси

Світлана Барабаш — ерготерапевтка відділення реабілітації Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України. Вона допомагає пацієнтам відновлювати чи заміщати втрачені після травми функції, щоб повертатися до якомога більш повноцінного життя.

Світлана Барабаш

«Ми почали використовувати шолом віртуальної реальності, коли зіштовхнулися з тяжким клінічним випадком, — розповідає «Люку» Світлана. — Це сталося минулого літа, коли до нас почали масово поступати військовослужбовці та цивільні люди з вибуховими травмами. І був один пацієнт, Леонід, який під час роботи на транспортному засобі наїхав на міну. 

Він мав поліструктурну травму, яка призвела до ампутації лівої ноги на рівні стегна і додаткові травми правої ноги й лівої руки: переломи, рвані відкриті рани. Зіштовхнулися з фантомним болем після ампутації, який важко було купувати обезболюючими. І так сталося, що до сусіда по палаті прийшов знайомий з шоломом віртуальної реальності».

Цей знайомий — Пьотр Армяновський, режисер театру, документального кіно й імерсивних проєктів. Співзаснував групу «Pic Pic», яка робила аудіопрогулянки Києвом, Варшавою, Львовом. З 2020 року він працює із VR-технологіями, зокрема створив віртуальну прогулянку замком у Познані.

Пьотр Армяновський

«Я провідував свого колегу: йому було важко читати, і я запропонував спробувати шолом віртуальної реальності. Він оператор, фотограф, теж цікавиться новинками, — згадує Пьотр. 

У палаті було ще кілька людей, вони теж зацікавились, і я залюбки розповів, показав, запустив відео, яке ми знімали в Познані. А там ідея в тому, що людина одягає шолом і бачить себе як принцесу в платтячку. Це і алюзія і на “Алісу в країні чудес”, і на справжню історію познанського замку й німецької принцеси, яка ходить, шукає свою кімнату і зустрічає як вигаданих персонажів, так і реальних».

Леонід погодився на пропозицію спробувати VR-сесію. Він вперше зміг нормально заснути тієї ночі, розповіла Світлані Барабаш його дружина. 

«Наступного дня ми всі поговорили і вирішили, що цьому пацієнту конче необхідні сеанси в шоломі як додатковий вид фізичної терапії, навіть психотерапії і відновлення, — каже Світлана. 

Оперуючий лікар був не проти, що також велика заслуга: дуже важливо, коли люди в команді підтримують ідеї одне одного, якщо вони не суперечать протоколу. Завідувачка відділу реабілітації, Наталія Борзих, теж зацікавилася та підтримала нашу ідею». 

Леонід проходив сеанси у VR щодня по 20 хвилин під контролем фізичного терапевта. Результати оцінювали, вимірюючи біль до і після сеансу за допомогою візуальної аналогової шкали від 0 до 10 балів. 

«Після сеансу біль знижувалася на чотири позначки: з нестерпної, ниючої, від якої не можна відволіктись, переходила в достатньо терпиму і фонову. Прошло близько трьох тижнів, коли він сказав, що вже може без сеансів. Він вже міг наступати на ніжку, яка була до цього в гіпсі, а дружина могла вивозити його у візку на вулицю». 

Леонід у шоломі віртуальної реальності

Вбивство зомбі, польоти в космос чи уроки анатомії?

Світлана пояснює: сеанси в шоломі віртуальної реальності — не панацея. Вони найбільш актуальні для людей, які не можуть пересуватися:

«Наприклад, Леонід не міг ходити, бо в нього була уражена друга нога. Він не міг навіть на милицях ходити, тому що нога була в гіпсі. Енергійній людині, яка не може кудись діти свою енергію, потрібна динаміка, зміна декорацій навкруги. Віртуальний простір частково замінює цю активність: десь побігати, постріляти, подивитися, на якісь куточки на планеті, природу чи архітектурні споруди в гарній якості».

Тобто, сеанси в шоломі використовуються для відволікання уваги, переведення її з болю на щось приємне або цікаве. Пьотр Армяновський розповідає, що раніше у VR було популярно вбивати зомбі в іграх, але можливостей насправді набагато більше:

«Є багато мистецьких проєктів. У Британії, як розповідають тамтешні колеги, десь у 2019 році закупили VR-шоломи в бібліотеки. Ти можеш почитати книгу, а можеш надягнути шолом і опинитися в космосі, подивитися на антарктичні станції чи опинитися в африканській савані серед левів. Можна анатомію вивчати: перед тобою модель, і ти можеш всі кісточки витягати, бачити про них інформацію, складати заново».

На думку Пьотра, віртуальна реальність також розширює творчі можливості пацієнтів:

«Людина з пораненням, з ампутацією переживає складний період. Її життя вже не буде таким, як було. І VR для більшості — це теж щось нове. Там можна малювати, створювати скульптури і потім друкувати їх на 3D принтері чи продавати цифрові моделі в комп’ютерних іграх. 

VR — це не тільки мочити зомбі чи на американських гірках кататися. Це не тільки розвага, а можливість створювати для інших. Можливість творити».

Світлана говорить про ще один великий плюс використання шоломів — вони надають безпечну альтернативу медикаментозному знеболенню:

«Зазвичай, в перші дні після ампутації, якщо дуже сильні болі, лікарі вдаються до обезболення опіоїдними засобами, такими як морфін, налбуфін. Вони дозволені в медицині, але мають побічні наслідки. Зокрема, вони можуть сповільнювати загоєння післяопераційної рани і призводять до звикання — дуже швидко, навіть після декількох прийомів». 

Ерготерапевтка розповідає, що використовувала шолом і в роботі з пацієнтом на налбуфіні: сеанси допомогли йому зменшити дозу препарату вдвічі, а згодом і зовсім відмовитися від нього. 

Зараз в Інституті травматології та ортопедії VR-терапію застосовують як відразу після операції, у хірургічному відділенні, так і після переводу з хірургії, коли рана вже затягнулася і на меті — відновлення втрачених функцій кінцівок.

Наприклад, одному із пацієнтів Світлани шолом допоміг з координацією:

«Він вже не мав фантомних болів, але мав ампутацію. Йому довго не могли зробити протез, тому що не заживала рана. Він або рухався на милицях, або скакав на нозі. І сеанси VR допомогли йому покращити рівновагу, тому що він міг добре рухатися в просторі завдяки програмі, де катався на американських гірках чи стріляв по мішенях».

Перешкоди та мінуси сеансів VR

У терапії VR є і свої недоліки. Зокрема, перебування в шоломі може викликати нудоту. Однак Пьотр каже, що це залежить від програми, яку ти використовуєш: якщо рухаєшся в просторі, вестибулярний апарат скоріше відреагує, ніж якщо просто споглядаєш відео зі звуком. Тож можна починати зі статичної присутності, а потім переходити до руху. До того ж, відчуття нудоти зменшується з практикою.

«Фестиваль Docudays та подібні мають програму віртуальної реальності, де публіка приходить і надягає шоломи. І коли ти на фестивалі надягаєш — стає спочатку некомфортно, але з кожним разом це сприймається легше».

Світлана з колегами завжди роблять тестовий захід перш ніж почати роботу, аби перевірити реакцію поранених:

«Якщо людина слабка, якщо це ранній післяопераційний період, варто заміряти пульс, тиск, щоб розуміти, чи змінюються після програми основні параметри стану людини. Також у нас були міні-опитувальники — чи відчуває людина запаморочення, нудоту, наскільки їй комфортна та чи інша програма. Таким чином ми вирішували, чи варто продовжувати чи треба змінити програму». 

Інший мінус у тому, що контенту українською мовою поки що не так багато, більшість — англійською. Рідна мова була би кращою для людині в стресі, вважає Пьотр.

Крім того, складнощі у використанні VR-терапії полягають у тому, що лікарні не мають шоломів серед свого обладнання. Державної програми поки що немає, хоча Пьотр разом із Веронікою Скляровою з ініціативи Art Therapy Force робили презентацію для Міністерства культури, і там нею зацікавилися.

«Я ще у Львові в шпиталі “Незламні”, користуючись нагодою, розповів про наші експерименти. Там потужна команда. Вони написали компанії Meta, яка виготовляє доступні шоломи, — каже Пьотр. 

Тобто, є дороге спеціалізоване обладнання для інтерактивних операцій або лікування ПТСР [посттравматичного стресового розладу, — «Люк»] у віртуальній реальності, коли лікар може керувати сценарієм, в якому люди знаходяться. Але новизна наших спроб у тому, що ми взяли шолом, який коштує 12 тисяч гривень і розрахований просто на розваги.

У Львові зараз є один шолом, який нарешті вдалося отримати шпиталю. І я радив, які програми варто встановити, які себе добре відрекомендували».

Ще одна перешкода використання VR — суто технічна. На те, щоб як слід розібратися з інтерфейсом і налаштуваннями, потрібен час. А навантаження у лікарів зараз велике: Світлана каже, що з початком повномасштабного вторгнення пацієнтів стало утричі більше. Перший рік був найскладнішим, зараз стало спокійніше: вірогідно, до допомоги військовим підключилися більше медичних закладів, і навантаження стали розподіляти більш рівномірно.

Фантомні кінцівки та трекінг погляду

Ерготерапевтка розповідає, що VR почали використовувати для військовослужбовців у 90-х роках — теж для знеболення і теж зі значними результатами. Проте, це не єдиний спосіб застосування шоломів: є також спеціалізовані програми, які створюють для керування роботизованими протезами.

Світлана скидає посилання на проєкт «Фантом» , який створив інженер-науковець з Вінниці Андрій Поліщук. Тут з фантомними болями справляються за рахунок того, що користувач бачить втрачену кінцівку та може нею рухати — через вебкамеру або гарнітуру віртуальної чи доповненої реальності. Під час реабілітації такого ефекту досягають за допомогою дзеркальної терапії: наприклад, пацієнт бачить відображення лівої ноги і сприймає його праву, яка насправді ампутована.

«Коли пацієнт запускає в роботу збережені м’язи, він бачить у віртуальному просторі, як рухається “фантом” втраченої кінцівки. І це заспокоює, дає відчуття того, що кінцівка на місці, — пояснює Світлана.

Це трошки інший напрямок, суто робота з мозком, з тілом, з концентрацією. Такі результати стимулюють далі досліджувати VR-терапію для реабілітації та співпрацювати з тими, хто розвиває використання цих технологій в медичній сфері».

Поки що проєкт Пьотра з використанням шоломів для поранених існує як волонтерський. Дві лікарні почали використовувати VR, проте чоловік розуміє, що заклади перевантажені й через це не завжди готові долучатися до активної співпраці: 

«Це додаткове навантаження, додаткові гроші. Як в армії: якщо якісь нові задачі, не факт, що з тебе знімають старі».

Якщо до Пьотра звертаються медичні заклади чи спеціалісти, він готовий ділитися досвідом, списком програм і технічними порадами: який шолом краще, як з ним обходитися. У планах — залучати більше госпіталів і створювати новий контент:

«Ідеальний варіант — оголошується опен-кол, лікарі та медичні заклади отримують шоломи, технічну підтримку, програми, працюють і дають фідбек. Це дозволяє залучати міжнародних колег, яким теж цікаво».

Разом із командою Art Therapy Force Пьотр готує проєкт для залучення нових учасників до досвіду VR-терапії. Адже чим більше шпиталів будуть використовувати технологію віртуальної реальності, тим більше довіри буде в їхніх колег до такого нового виклику. 

Поки що технологія викликає певний спротив: VR здається чимось новим і незрозумілим. Проте Пьотр впевнений, що потреба в засобах проти фантомних болей і реабілітація взагалі — це надовго. При цьому технології дуже швидко розвиваються:

«Apple незабаром випускає свій шолом, в якому буде трекінг погляду. Була така складність, що тим, в кого ампутовані верхні кінцівки, стандартні засоби керування шоломом не підходять. А з трекінгом очей ти можеш керувати меню, щось створювати».  

Хтось, упереджений до VR, пам’ятає старі незручні шоломи, в які, наприклад, потрібно було вставляти свій телефон. Але сучасні, переконаний Пьотр, матимуть все більше можливостей для реабілітації.

Звернутись до Art Therapy Force можна в Instragram.

Ольга Васіна, фотографії — Пьотр Армяновський, Світлана Барабаш, обкладинка — Катерина Дрозд


Читайте також:

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою.

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк