«Моя серія робіт — про підтримку. Ти можеш підійти і взяти когось за руку». У Львові проходить виставка «Жінки та війна»

Війна — не чоловіча справа, а людська. Вона зачіпає людей різних гендерів, віку, професій. Жінок — зокрема.

У межах інфокампанії «Жінки та війна» ГО ХЖО «Сфера» провела конкурс творчих робіт серед дизайнерок та ілюстраторок за підтримки Global Fund For Children. 

«Воєнний інформаційний простір, здебільшого наповнений історіями про чоловіків, — розповідає громадська активістка, координаторка проєкту «Жінки та війна» Станіслава Петлиця. — Інколи складається враження, що жінки просто сидять вдома і чекають на свого хлопця, чоловіка, батька тощо. Тобто приймають пасивну позицію. Правда в тому, що жінки є на кожному полі робіт і на кожному фронті боротьби».

Організаторки створили інформаційний майданчик, щоб дати можливість ілюстраторкам і дизайнеркам говорити через свої роботи про те, що їм важливо і що вони вважають за потрібне сказати. Серед тем — внесок українського жіноцтва в боротьбу проти російських окупантів і найгостріші проблеми, з якими стикаються зараз українки.

«Ми хочемо показати, що жінки зараз займають такі самі позиції, як і чоловіки — волонтерять, займаються військовою діяльністю, — каже Станіслава. — Або забирають своїх дітей і їдуть за кордон, що теж дуже важливо, бо вони, перш за все, забирають і рятують українських дітей». 

Після завершення конкурсу та відбору робіт «Сфера» організували Digital-виставку у своїх соцмережах. А врешті — і офлайн. 

«Роботи вийшли дуже яскравими і крутими, хотілося показати їх всьому світові, — розповідає Станіслава. — Ми вирішили відкрити фізичну виставку у Львові і, також, хочемо символічно завершити її саме в Харкові. Поки розглядаємо різні варіанти, як можемо це зробити». 

«Жінки та війна»: Вогонь запеклих не пече. Дар‘я Морген

«Ключовим елементом ілюстрацій є вогонь — вогонь нашої любові до Батьківщини, і вогонь нашої люті до ворогів, нашої жаги до боротьби. Але ілюстрація з запальничкою несе дуже глибокий зміст — вона відсилає нас до фотографії руки трагічно вбитої в Бучі жінки, яку побачив увесь світ, — коментують роботу у Сфері Жіночої Солідарності.

Дар‘я змалювала кару, на яку заслуговує нелюд, і ми точно знаємо, що кожен російський вбивця горітиме в пекельному вогні. І це точно знає українська Мадонна з другої ілюстрації — вона готова виборювати наші права та захищати свою країну, вона пригостить ворогів палаючим “бандерівським смузі” і вона живе в кожній українській жінці». 

Яке воно, жіноче обличчя війни?

«Українка — захисниця рідної землі, яка ніби фенікс відроджує з пекельного вогню героїв/героїнь-оборонців свого дому. Це — Афіна, з чеснот якої випливає протиставлення Аресу — богу війни вероломницької і загарбницької», — каже ілюстраторка Дар‘я Морген.

«Жінки та війна»: Невидимі руки, на яких тримається світ. Соня Салецька

«Соня Салецька змалювала руки, які невтомно працюють, створюють, оберігають. Від 24 лютого, вони ще й тримають автомат, сортують гуманітарку, відправляють тисячі пакуночків допомоги, керують автомобілем, готують для співвітчизників, лікують поранених, дбають про безпритульних тварин…» — описують серію робіт авторки у Сфері Жіночої Солідарності.

Які вони, жіночі руки війни?

«Я дуже сильно люблю дивитися на людські руки. Здавалося б — така тоненька, можливо, найтендітніша частина людського організму, але при цьому, руки — надзвичайно важливий орган, — розповідає ілюстраторка Соня Салецька.  

На руках відбивається професія людини, її особистість. З них багато чого можна дізнатися.

Чому жіночі руки війни? Тому що жінки — перші, хто простягнули руку допомоги. Дівчата, які організовували волонтерські штаби, плели сітки.  Бабусі, які пекли пиріжки для армії в промислових масштабах…

І ці руки різні — юні, підліткові, з пафосним манікюром або татуюваннями і, найпрекрасніші — руки бабусь. Часто — стомлені та знесилені. Але вони тримаються завдяки можливості підтримувати одне одну.

Моя серія робіт — про підтримку. Ти можеш підійти і взяти когось за руку».

«Жінки та війна»: Еволюція національного коду в мистецтві. Марина Боровикова

«Яка вона, українська жінка? Століттями нам нав‘язували образ пасивності, жертвенності, надмірної терплячості. “Досить!”, — каже ілюстраторка Марина Боровикова своїми роботами, — розповідають у Сфері Жіночої Солідарності.

Перед вами — креативний переспів класичних зображень українки. Відомі роботи українських художників осучаснені та по-новому стилізовані, і вони мають спільний меседж: українка — не жертва, не доповнення до чоловіка, не мучениця долі, вона — борчиня за нашу спільну свободу та захисниця рідної землі. 

Ми маємо подолати також нав‘язаний нам комплекс меншовартості, адже ми зараз показуємо усьому світу, на що здатне українське суспільство та українська жінка». 

Які вони, жіночі емоції війни?

«Мої особисті спостереження і те, що я намагалась показати в своїх картинах — перші емоції, звичайно, панічний страх та нерозуміння, що відбувається, — каже ілюстраторка Марина Боровікова. 

Але з плином часу приходить розуміння єдності і сили українського народу. І далі українська жінка бореться зі своїми емоціями і починає працювати. Працювати на перемогу.

Взагалі, спектр жіночих емоцій дуже різноманітний. Як в мирний час, так і в військовий. Усього за пів хвилини вона може відчути і сум, і радість, і щастя, і піднесення. І все що завгодно. А під час війни все загострюється і ці коливання — також. І жінка збирає емоції в кулак і починає боротися. А коли її розізлити, бореться як пантера. 

Тому зараз те, що ми бачимо — всі жінки або більшість українських жінок згуртувалися і, на рівні з чоловіками, працюють на на перемогу». 

«Жінки та війна»: Геройки не вмирають. Анна Ржевська

Робота «Геройки не вмирають» закриває виставку. Вона присвячена активістці Ельвірі Щемур, яка загибла 1 березня в будівлю ХОДА, коли туди влучила російська ракета.

«Аня, одна з учасниць нашої виставки, виставила в своєму Instagram скетч з Елею. Ми написали їй з пропозицією перемалювати його в digital-форматі і вона погодилася», — розповідає Станіслава Петлиця.

Еля була активною волонтеркою організації та видимою активісткою ЛГБТ-руху.

«Еля залишається в нашій пам’яті, як і окремих людей, так і організації — кожен волонтер і волонтерка важливі і запам’ятовуються назавжди. Еля була однією з таких людей, — говорить Станіслава.

З перших днів повномасштабної війни вона почала волонтерити заради Перемоги. І її неможливо було в цьому спинити. Вона завжди заряджала всіх позитивом і була дуже сміливою». 

Терпилиха чи Валькірія?

У суботу, 3 вересня, у межах виставки відбудеться відкрита дискусія «Терпилиха чи Валькірія? Роль української жінки в сучасному військовому наративі». Вона буде присвячена життю українських жінок в умовах війни та їхньому внеску в майбутню перемогу.

Основні теми: 

• Як виникла ідея інфокампанії, що переосмислює роль української жінки і деякі «закулісні» таємниці конкурсу ілюстрацій;
• Інсайти активісток жіночих організацій і нелегкі уроки воєнних часів для феміністичних ініціатив;
• Видимість і представленість жінок в українському суспільстві: чи на правильному ми шляху?;
• Стамбульська конвенція, фемінітиви в спічах президента, сміливість першої леді — які перемоги мають бути наступними.

Спікерки:

• Станіслава Петлиця, активістка, координаторка проєкту «Жінки та війна»;
• Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру;
• Оксана Павленко, головна редакторка та співзасновниця Divoche.media;
• Йош, голова, фандрайзерка в ГО «Феміністична майстерня»;
• Анна Шаригіна, активістка, програмна директорка ГО ХЖО «Сфера».

Модераторка заходу — Анна Шаригіна.

Дискусія відбудеться у суботу, 3 вересня, о 17:00, у Львівському муніципальному мистецькому центрі (вул. Стефаника, 11, код на брамі — 27).

Ліна Плуженко, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.