Про святкування Дня міста у Харкові. Розвінчуємо міти про 23 серпня

Міт 1. День народження Харкова

Насправді ні. Всупереч усталеному уявленню багатьох містян, 23 серпня не є днем народження Харкова. Це неправильно, навіть якщо вважати «днем народження» дату заснування міста. По-перше, в Україні насправді є обмаль населених пунктів, заснованих у конкректну дату. Здебільшого це стосується нових міст, збудованих за радянських часів, Харків же веде свою історію щонайменше з ранньомодерної доби.

По-друге, точий рік заснування Харкова як міста теж є достеменно невідомим. Серед істориків та краєзнавців досі точаться суперечки на цю тему. У кращому випадку ми можемо говорити про зафіксований у документах рік заснування харківської фортеці — 1654. Але такі укріплення зазвичай не зводилися на порожньому місці, посеред голого степу. «Хроногографічний опис міста Харкова», наприклад, наводить думку про заснування українського поселення на місці майбутнього форту ще у 1630 році.

Міт 2. День звільнення Харкова від німецьких загарбників

Не зовсім так. Вранці 23 серпня 1943 року солдати трьох радянських армій увійшли в місто, практично не зустрічаючи спротиву німців. Вони швидко просунулися до центру та встановили над Держпромом комуністичний прапор.  У той день командувач Степовим фронтом маршал Іван Конєв передчасно доповів Іосіфу Сталіну, що Харків звільнено. Москва салютувала переможцям 20 залпами із 2220 гармат. Офіційно Курська битва скінчилася.

Однак бої за місто продовжилися. Німці закріпилися на південних околицях Харкова та продовжували контратаки ще майже тиждень. 28 серпня частини генерала Вернера Кемпфа зробили відчайдушну спробу прорватися Зміївською вулицею (нині проспект Гагаріна) і дійшли аж до Левади. Щодня німецька артилерія обстрілювала центр міста, тому урочистий мітинг на честь звільнення Харкова, в якому брали участь Конєв та Микита Хрущов, змогли провести лише 30 серпня. 

Краєзнавець Андрій Парамонов у книзі «Харків, 1943. Звільнений назавжди» пише, що кількість загиблих повториться тільки згодом, під час штурму Берліна:

«Наші втрати в боях Бєлгородсько-Харківської операції порівнюються із втратами лише однієї операції — Берлінської 1945 року. Понад 12 тисяч людей — це втрати щодоби. Тому ми відкриваємо очі на те, що за Харків точилися дуже великі бої, хоча так не мало бути», — стверджує він.

Міт 3. Святкування 23 серпня — це вже традиція

Насправді ні. Вперше святкування дня міста ввели у Харкові тільки у 1987 році, напередодні розпаду СРСР. Тодішній голова Харківського міськвиконкому Степан Соколовський запозичив ідею цього свята після поїздки до Італії. День Харкова тоді вперше відсвяткували 20 вересня, і ця «традиція» продовжувалася наступні 10 років. Детальніше про перше святкування дня Харкова можна дізнатися з пропагандистського фільму того ж таки 1987 року.

У 1997 році за ініціативи міського голови Михайла Пилипчука день міста і день визволення Харкова від нацистів об’єднали в одну дату. Коментуючи цю подію газеті «Вечірній Харків», він згадував:

«Все-таки дотримувались думки, що у День визволення Харкова сталося нове народження міста. Головна ідея – надати єдиному святу максимум значущості. Для мене самого, наприклад, 23 серпня стало особливо святим днем ​​саме з 1997 року, коли свята почали проводити спільно».

Міт 4. «Визволення» міста

Мабуть, варто поставити питання ширше: чи було вигнання нацистських військ і справді звільненням Харкова?

Закон України про декомунізацію визнає комуністичний режим 1917-1991 років таким само злочинним і терористичним, як і нацистський. Харків, до якого більшовицька влада вперше прийшла разом з московськими військами Міхаіла Муравйова, постраждав від неї чи не більше, ніж від німців. То чи було насправді «визволенням» зміна однієї окупації іншою?

Харківська художниця Діна Чмуж гірко іронізує:

«Яка геніальна ідея: прирівняти всю багатогранну ідентичність міста, його кількавікову історію до виключно меседжу перемоги у Другій світовій війні і, відповідно, лише до радянського контексту. Навіть не знаю, кому це вигідно»,  — пише мисткиня у своїй колонці для «Люка».

Чому ще 23 серпня — не найкраща дата для святкування?

Саме 23 серпня у країнах ЄС відзначається День пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Святкувати перемогу сталінського режиму над гітлерівським у цей день настільки ж доречно, як і перемогу ГУЛАГу над Бухенвальдом. Поки в усій Європі згадують жертв обох цих тоталітарних режимів, у Харкові вшановують відвагу радянського солдата — того ж самого, що згодом душив демократію в Угорщині у 1956 році та Чехословаччині — у 1968. Того ж самого, що вдирався у Корею, В’єтнам та Афганістан.

Останній та, мабуть, найважливіший пункт. 23 серпня в нашій країні святкується День державного прапора, одразу за ним — День Незалежності України. Помпезне відзначення дня міста у Харкові сильно притлумлює обидва цих свята (День прапора не згадується взагалі). Оскільки після пишних урочистостей 23 серпня містяни швидко «видихаються», вже чверть століття головне державне свято країни проходить практично непомітним як з боку влади, так і харківців.

Коли ще можна святкувати день Харкова?

Є кілька варіантів. Патріотична спільнота з «Харківської топонімічної групи» неодноразово обговорювала можливість святкувати 28 лютого як новий «день звільнення» — вже від росіян. Саме цього дня на самому початку повномасштабного вторгнення Сили оборони України знищили російських солдатів, що прорвалися у Харків.

Деякі представники активної громадськості розглядають повернення до 20 вересня — тоді, на відміну від лютого, тепла погода дозволятиме проводити святкування просто неба. Вже згаданий Андрій Парамонов натомість пропонує сфокусуватися на  образі Харкова як козацької фортеці, безумовної «столиці» Слобідської України:

«15 серпня, Україна святкує Успіння Пресвятої Богородиці. Для Харкова це важливіше свято, ніж для будь-якого іншого міста країни, оскільки головним храмом у нас з самого початку побудови фортеці був саме Успенський собор. А значить, за традицією ми маємо відмічати день міста в храмове свято соборної церкви, тобто в день Успіння Пресвятої Богородиці», — пояснює він.

Якою б не була нова дата для святкування дня Харкова, необхідність «відв’язати» його від мітичного 23 серпня вже давно назріла. Сучасному українському місту не варто асоціюватися із датою, яка пов’язана зі смертями десятків тисяч людей та зневагою до національних свят. Натомість ми маємо будувати свою локальну ідентичність на нових, модерних європейських цінностях та незаплямованій російськими наративами історії.

---

Читайте також:

• Діна Чмуж: чи варто нам святкувати День міста 23 серпня?
• Інтерв’ю з історикинею мистецтв Оксаною Семенік про деколонізацію української культури та харківську ідентичність

---

Текст, обкладинка та колажі — Антон Алохінссон