Ліквідація модульного містечка для ВПО у Харкові: чому мешканці не бажають переїздити?
Місто
У Харкові ліквідують модульне містечко, в котрому досі проживають сім’ї. Створене ще у 2015 році для переселенців з Донецької та Луганської областей, містечко нині визнане аварійним і обов’язковим до демонтажу.
Наразі у модулях досі проживає 12 родин різного складу: з малими дітьми, людьми похилого віку, а також із мешканцями на кріслах колісних. Куди місто планує їх переселити, і чому мешканці не згодні виїздити? Про які стандарти інклюзивності на новій локації говорить влада, і наскільки прозоро організований процес ліквідації містечка?
«Люк» взяв коментарі в учасників подій та розповідає, що вдалося з’ясувати.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
Яка історія містечка?
Модульне містечко за адресою проспект Льва Ландау, 27-г відкрили майже 11 років тому, в січні 2015 року. Такий типовий проєкт з’явився в кількох областях України за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) для допомоги переселенцям з Луганської та Донецької областей, змушених покинути рідний дім через війну та російську окупацію.
Влада неодноразово зазначала, що термін придатності таких конструкцій складає лише три роки — відтак, він добіг кінця ще у 2018-му, і відтоді регулярно підіймається дискусія про відселення містечка.
Риторика в різні роки відрізнялася, про повний демонтаж говорили не завжди. Так, до прикладу, за пару місяців до повномасштабного вторгнення, в січні 2022 року, презентували дорожню карту реконструкції модульного містечка й будівництва на його місці трьох триповерхових гуртожитків.
За тодішніми словами міського голови Ігоря Терехова, проєкт вже розробили і його можна було б реалізувати на умовах співфінансування з бюджету міської територіальної громади та державного бюджету, 30% на 70% відповідно.
Втім, це було майже чотири роки тому. Відтоді у зв’язку з війною проєкт заморозили, ще не запустивши в роботу; ідея лишилася хіба згадкою в пам’яті самих мешканців. Проєкт, мовляв, був навіть профінансований. Позаяк міська рада заперечує факт існування подібних документів.
Ми звернулися за коментарем до Юрія Сидоренка — директора департаменту у справах інформації та зв’язків з громадськістю. На питання, чи була тоді, у 2022 році, якась затверджена проєктна документація по вищезгаданим гуртожиткам, він відповів односкладно: «Ні» (це повна цитата відповіді).
Які новини щодо ліквідації?
Минулі рази, коли підіймалася розмова про ліквідацію модульного містечка, його зрештою не чіпали — модульні конструкції з закінченим терміном експлуатації продовжували стояти і слугувати домом для переселенців.
Цьогоріч дискусія знов пожвавилась, і влада наголошує на необхідності знести містечко. За роки повномасштабної війни багато хто виїхав, частина модулів стоїть опломбована й не функціонує. Втім, певна кількість будиночків досі заселена — станом на сьогодні у містечку мешкає 12 родин, це більше трьох десятків людей.
16 жовтня відбулася зустріч представників влади з мешканцями містечка — тоді на зустрічі озвучили остаточну новину про ліквідацію поселення. З 1 листопада в містечку «відріжуть» комунікації: припинять надавати свої послуги «Харківобленерго», «Водоканал», «Теплові мережі» тощо.
«Проблема полягає в тому, що у 2014 році наші німецькі партнери побудували це містечко як транзитне для тимчасово переміщених осіб. І у 2014 році сюди були заселені тимчасово переміщені особи для того, щоб вони могли мати житло тут до того терміну, поки вирішують, куди переїжджати в подальшому.
Термін цього містечка був три роки. Через три роки воно мало бути згорнуто і більше не використовуватись. Але, як ми бачимо, через 11 років, це містечко досі існує», — говорив на зустрічі 16 жовтня Олексій Топчій, заступник Харківського міського голови та директор Департаменту житлово-комунального господарства ХМР.
Рішення про ліквідацію прийняли на підставі експертизи інституту Бакаріуса, та заключення комісій техногенної і екологічної безпеки. У відкритому доступі цих заключень немає, — доступу до них не має ані громадськість, ані журналісти, ані мешканці містечка. За словами директорки модульного містечка Світлани Чуприної, заключеннями завідує юрвідділ КП «Харківспецбуд», але це закрита для загалу інформація.
За словами мешканців, вищезгадані експертизи проводилися в містечку вибірково: експерти оглядали стан модулів, в котрих ніхто не живе вже декілька років, у той час як до житлових функціонуючих модулів, де мешканці багато що заміняли своїм коштом на нове (меблі, сантехніка, підлога), ніхто не заглядав.
Світлана Чуприна при цьому зазначає, що це не відіграє ролі, адже технічно всі модулі все одно знаходяться в однаковому стані.
«Всі модулі ввели в експлуатацію в одному році, і термін їхньої експлуатації сплив так само одночасно, вже доволі давно. Той факт, що якісь із цих модулів є житловими, не робить їх придатнішими до використання і менш аварійними за ті, що стоять незаселені та опломбовані, — коментує для «Люк» директорка модульного містечка.
В модулях, які функціонують, ситуація так само страшна. Навіть якщо люди щось там робили самостійно — вони ж не бачать комунікації, “зашиті” в стіни модуля, та їхній стан. А стан аварійний».
Читайте також:
- Під час реконструкції Лопанської набережної зрубали всі дерева на ній
- «Виганяють Муніципалку з Муніципалки»: що відбувається навколо «виселення» Муніципальної галереї
Що пропонують мешканцям?
В якості альтернативи мешканцям пропонують переселитися до одного з гуртожитків університету імені В.Н. Каразіна за адресою вул. Отакара Яроша, 10. Невдовзі після засідання 16 жовтня мешканців возили туди, аби «познайомити» з новою локацією. Отут і починається цікаве.
Якщо порівнювати коментарі представників влади і відгуки самих жителів містечка, мимоволі складається враження, що йдеться про два різних гуртожитка. Далі ми додаємо коментарі почергово — аби можна було кожне з проблемних питань розглянути з обох точок зору.
Вибіркова інклюзивність
Одна з мешканок містечка — Дар’я. Їй 22 роки, все життя вона пересувається на кріслі колісному. У 2015 році разом з бабусею вони виїхали з міста Алчевськ, і відтоді живуть у модульному містечку на Ландау.
Дар’я їздила дивитись гуртожиток на Отакара Яроша разом з усіма — втім, відзначає, що жити там людині на кріслі колісному буде практично неможливо.
«Коридори дуже вузькі. Я їхала в своєму кріслі, руками впритик до стін, буквально їх зчісуючи об поверхню стін. Дверні проходи так само дуже вузькі — поки я заїхала, двічі “бортанула” кут. Туалет і душ при цьому спільні, знаходяться в коридорі. Тобто, для того, аби ними скористатися, треба знову пройти через усі вищезгадані вузькі двері та коридори», — розповіла Дар’я.
Однак директорка містечка Світлана Чуприна заперечує такі зауваження. В нашій розмові вона наполягає на тому, що умови в гуртожитку цілком задовільні, ба навіть хороші:
«Керівництво міста прийняло рішення, що людям надається натомість місце в гуртожитку. Ми там були, там дуже добрі умови. Сім’ям, які зараз мешкають в модульному містечку, віддають окремий блок для розміщення, там все нове, чисте, зі свіжим ремонтом, — каже Світлана.
Якщо ви бажаєте потрапити туди подивитись — звертайтеся до міської влади, робіть запит, аби вас пустили [територія гуртожитку закрита, без дозволу від міської влади журналістів медіа «Люк» не пустили всередину]. Я особисто там була і вважаю, що умови там гарні. Там кам’яні стіни, є бомбосховище, центральне опалення. Там є всі інклюзивні умови. Я бачила, як наші мешканці вільно там пересувалися, коли ми їздили дивитися локацію, питань жодних не було».
Також ми додатково перепитали Світлану про пересування людей на кріслах колісних в цьому гуртожитку під час тривоги:
— А в згадане вами бомбосховище може самостійно спуститись людина на кріслі колісному?
— [пауза] Допоможуть добрі люди.
Так само інклюзивність гуртожитку відзначає і Юрій Шпарага, заступник Харківського міського голови з питань доступності, ветеранської політики та внутрішньо переміщених осіб: «Цей гуртожиток на Отакара Яроша, про який ви говорите, забезпечений безбар’єрністю як санітарних, так і житлових кімнат».
Справді, окремі норми інклюзивності в гуртожитку дотримані. Дар’я поділилася з нами власними фото, що встигла зробити.
По фото видно, що санвузли мають свіжий ремонт, необхідні поручні для зручності користування, якщо людина пересувається на кріслі колісному. На вході в гуртожиток є пандус.
Але ситуація виходить така, що ми говоримо ніби про вибіркову інклюзивність — таку, щоб уповноважені представники влади не були голослівними, говорячи про безбар’єрність, проте все ще недостатню, аби людина на кріслі колісному могла самостійно вільно пересуватися таким гуртожитком.
З модуля — в студентську кімнату
Ще одна проблема, з якою стикнулися мешканці модульного містечка в запропонованому їм гуртожитку — це метраж приміщень. Як ми вже зазначали раніше, в містечку мешкають сім’ї, зокрема і з малими дітьми.
За словами Олексія Топчія, місто пропонує мешканцям переїхати в кращі умови. «Місто не залишає цих людей і запропонувало їм приїхати в більш зручні і неаварійні умови в гуртожиток університету Каразіна, де їм будуть надані всі умови для проживання», — зазначив Топчіий на зустрічі з мешканцями містечка 16 жовтня.
Втім, після знайомства з гуртожитком, мало хто з мешканців поділяє думку заступника міського голови.
Людмила проживає в модульному містечку з 2015 року, працює тут коменданткою. Вона та її родина — з міста Петровське Луганської області. Людмила живе разом з чоловіком та двома дітьми — молодшою та середньою доньками. Родина також має домашнього собаку невеликої породи. В модулі, де вони живуть, два приміщення — в першому суміщені кухня, загальна зона і зона зі спальним місцем батьків, друге приміщення — дитяча кімната.
«На Отакара Яроша нам всім пропонують кімнату 3х3 квадратних метри. Для сімейного проживання це нереально, особливо в порівнянні з тим, що ми маємо зараз, — ділиться Людмила, — Я розумію, що модульне містечко не є постійним житлом, і нас мають переселити, але ж умови, які нам пропонують як альтернативні, незрівнянно гірші! Наша родина так само свого часу постраждала від війни, ми виїздили і наново намагалися стати на ноги».
«Зараз для сімейного проживання держава пропонує нам буквально студентські умови: першокурснику, звісно, вистачило б і цих умов, і цих квадратних метрів. Все логічно, це гуртожиток. Але ж ви зараз маєте справу з сім’ями, з дітьми…
Ми просто не маємо відчуття, що держава на нашому боці, чесно кажучи. Нас лишилося не так багато, 12 родин. Хіба так складно приділити нам увагу, а не принижувати?», — обурюється Людмила.
При цьому вона відзначає готовність переселитися — але в умови, придатні до життя з дітьми.
Ще одна мешканка модульного містечка — Катерина. Тут вона живе в одному з модулів з чоловіком та донькою
Про неспівставність метражів у модулях та в запропонованому гуртожитку говорять також інші мешканки модульного містечка, Олена та Катерина. За їх словами, багато хто з мешканців вкладався в житло своїм коштом: люди ставили побутову техніку, нові кухні, дивани тощо. В запропонованих кімнатах гуртожитку ставити це немає куди: ніщо з переліченого не поміститься до студентської кімнати.
«На цілком логічне питання, куди ж нам це все дівати при переселенні, директорка містечка нам порадила орендувати гараж чи комору і зберігати це там. Але ж як можна погодитися кудись переїздити, знаючи, що ти знову “відкотишся” до того рівня життя, де в тебе нічого немає, а все, що ти нажив, заради чого працював, аби облаштувати собі якийсь куточок — воно матиме бути прибране і десь припадати пилом?» — ділиться Олена.
Вона також зазначає, що готова переїздити, якщо альтернативні умови будуть бодай приблизно співставні з тим рівнем життя, що є в мешканців містечка зараз.
Як відбувається комунікація міської влади?
Під час нашої розмови Світлана Чуприна чітко зазначила, що, в першу чергу, її зона відповідальності — це саме містечко.
«Як директорка я відповідаю за модульне містечко — тобто за самі ці споруди, їхній стан і загальний стан містечка, а не за соціальне становище мешканців», — зауважила Світлана.
Дар’я, одна зі згаданих раніше жительок містечка, зазначає, що з боку директорки останнім часом був відчутний психологічний тиск. Ледь не щодня ті родини, що досі не виїхали, отримують дзвінки від Світлани Чуприної (позаяк на робочому місці пані Світлана, за словами мешканців, буває двічі на місяць) з наполегливими питаннями, чи вони вже зібрали речі. При цьому в риториці директорки відчувається поспіх і роздратування — такими враженнями діляться мешканці практично одноголосно.
Відкритими також лишаються питання подальшої долі певного майна, що знаходиться на території містечка. Так, наприклад, воно має власну електростанцію, що була надана німецькими партнерами ще на етапі будівництва 11 років тому. Станція працює на паливі і мала би забезпечувати містечко електроенергією в автономному режимі, що нині, під загрозою блекаутів, було б вельми доцільною перестраховкою.
На питання мешканців про подальшу долю цієї станції чи її можливе перевезення на нове місце розселення згаданих 12-ти родин чіткої відповіді також немає.
Втім, така непрозорість окремих рішень і процесів в історії про ліквідацію цього містечка здається системною — зокрема, якщо згадати про відсутність доступу до будь-якої супровідної документації і явну неналаштованість влади на зайві коментарі.
«Люк» стежитиме за ситуацією навколо модульного містечка і триматиме контакт з усіма учасниками подій.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фото — Іван Самойлов, обкладинка — Анастасія Юращенко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
