«Даємо можливість жити далі». Як волонтери Kharkiv Help рятують людей з пекла

«Нікуди не поїду»

Напередодні повномасштабного вторгнення Олексій Масло гостював у мами в Харкові. На 24 лютого мав план повертатися до Києва. Проте, коли почалася велика війна, зрозумів, що нікуди не поїде.

«Я написав у місцевий чат і так почав займатися волонтерством у Харкові з перших днів», — пригадує Олексій.

Він був серед тих, хто заснував волонтерський штаб Kharkiv Help, щоб закривати нагальні потреби. Спочатку це була логістика для забезпечення харчування військових, поліції, СБУ. Потім волонтери адресно розвозили їжу пенсіонерам, людям з дітьми в ті райони міста, які постійно обстрілювали — наприклад, на Північну Салтівку. Щодня готували і розвозили більше 4000 порції їжі.

«Одна з родин, якій ми регулярно допомагали на Салтівці — літня пара з паралізованою дитиною. У 2014-му вони вже рятувалися від війни з Донбасу, а тепер — знов під обстрілами, — розповідає Олексій. — У нас не було якогось фільтру: куди варто їхати, куди ні. Їхали, куди треба було. Звичайно, потрапляли під обстріли, але потім до цього вже просто звикли».

У березні в штабі переключилися на допомогу медичним закладам. Крім поставок медикаментів до лікарень, вдалося перегнати з-за кордону більше 70 реанімобілів завдяки друзям Kharkiv Help у Нідерландах, які заснували фонд допомоги Україні Zeilen van Vrijheid. Також під свою опіку волонтери на два місяці взяли харківський психоневрологічний інтернат, забезпечували його їжею та необхідними товарами. 

Зараз у волонтерському штабі — близько 40 людей. Раніше вони були айтівцями, копірайтерами, бізнесменами, спортсменами, працювали в креативній сфері — до повномасштабного вторгнення жоден не мав серйозного досвіду у волонтерстві. Вік також дуже різний. 

«У нас була мийниця на кухні, якій 65 років. Вона кожного разу йшла пішки через пів міста, щоб прийти допомагати у штабі», — пригадує Олексій. 

Частина людей зараз займається ліками, розфасовуючи їх відповідно до запитів військових, цивільних чи медичних закладів. Хтось сортує і складає гуманітарні набори на складі. Є й ті, хто працюють на виїздах у небезпечних умовах. Олексій — серед них.

Коридори життя

Коли фронт на Харківському напрямку трохи відбили і з’явилася буферна «сіра» зона, волонтери відразу почали їздити на деокуповані території — евакуйовували людей з Циркунів, Руських Тишків, Малинівки, Печенег та возили туди гуманітарну допомогу. 

«Ми вже мали контакт з військовими і вони допомагали організувати коридор для в’їзду, щоб ми могли потрапити на ці деокуповані зони та забирати звідти людей. Серед них було багато дітей, а також поранених, хворих, — розповідає Олексій. — Ми забираємо всіх, хто хоче, але кожного разу доводиться також і переконувати їхати з небезпеки. Таких в кожній евакуації чи не третина». 

Олексій зізнається, що не розуміє тих, хто залишається жити під обстрілами чи в окупації. 

«Є історії, коли люди не хочуть їхати фактично з лінії фронту, нульової позиції, бо в них чотири кози і вони готові з ними сидіти під обстрілами, — запевняє волонтер. — Думають, що перечекають. А наступного дня телефонують і просять їх вивезти». 

Так само не підтримує тих, хто зараз повертається до Харкова — місто постійно обстрілюють, а до центру дістає навіть ворожа артилерія.

«Мені люди пишуть, що повертаються (до Харкова) з дітьми, бо не мають грошей, бо їм треба працювати. Вони не розуміють, що тут небезпечно, що це зона бойових дій. Ну добре, треба гроші заробляти, але хіба гроші коштують життя?» — каже Олексій.

Щоб допомогти тим, хто залишається на тимчасово окупованих територіях, волонтери приїжджають в село, найближче до лінії розмежування, доставляють туди гуманітарку, а потім місцеві з окупованої зони приїжджають, забирають ії і розвозять по селах. Іноді доставляють їжу та товари в зони, де є велике скупчення переселенців. 

Масові евакуації з деокупованих або тимчасово окупованих територій Kharkiv Help координують у співпраці з ще чотирма волонтерськими штабами в Харкові — Help me Kharkiv, «Незламний Харків», «Івентрум» та «Україна д20». 

Разом їм вдалося організувати вже два великі коридори та вивезти більше 5000 людей з глибокої окупації — Куп’янська, Ізюма, Шевченкового, Вовчанська і навіть деяких населених пунктах Луганської області.

«Зараз майже всю організацію ми беремо на себе, — пояснює Олексій. — Тобто ми координуємо між собою місцеву владу, СБУ і ЗСУ. Запити на евакуацію із зони бойових дій отримуємо або від родичів цих людей, або через координаторів на місці чи СБУ, коли потрібно забрати людей з конкретного місця.  

А коли це коридор, людей просто пускають із окупованої зони, вони проходять через блокпости і волонтери зустрічають їх в “сірій” зоні — посередині між українськими і російськими позиціями. Виїжджають їм назустріч, допомагають завантажитися в машини людям з інвалідністю, маломобільним, дітям. Декому пройти блокпост окупантів вдається тільки з сьомого разу.

Останній раз, коли була масова евакуація, в точці, де ми організовано садили людей в автобуси, почалися обстріли. Люди стрибали по окопах з дітьми на руках». 

Волонтер пояснює, що зараз росіяни вже розуміють напрямки евакуації, знають про місця, звідки людей вивозять, і ціленаправлено б’ють в цю зону. Виїзди стають дедалі складнішими, небезпечнішими, але волонтери не припиняють рятувати людей. 

Підтримки стає менше

Загалом запитів на допомогу не стає менше, вони дуже різні і потребують великих фінансових ресурсів. Водночас, підтримка від людей, які готові жертвувати волонтерам гроші — як в Україні, так і закордоном — зменшується.

«Ми постійно в пошуку підтримки. У нас немає постійного фінансування», — пояснює Олексій. 

Основна фінансова допомога зараз — це друзі або люди, які просто підписалися на сторінку в Instagram та донатять по кількасот гривень, хтось скидає по 20-30 тисяч, але це стається дуже рідко. Одна з постійних патронок Kharkiv Help — тату-майстриня, яка живе в США. Вона регулярно надсилає на потреби штабу по кілька сот доларів. 

Весь прибуток із продажів власного бренду Shweyka Crew Олексій вирішив спрямовувати на волонтерські потреби, інші дружні бренди також долучаються і жертвують 30% заробітку. Проте цього недостатньо, щоб закривати числені запити, які отримує штаб — наприклад, зараз намагаються знайти та доставити військовим 11 тонн питної води.

«Ми зараз на такій межі, коли волонтерські організації закриваються, гуманітарна допомога перестає приходити у великих об’ємах, — пояснює волонтер, — Загалом видно, що донатів зараз стало набагато менше, ніж було спочатку. 

Наші витрати зростають, а надходження падають. Наприклад, паливо ми купуємо, машини ремонтуємо. Якщо б нам хоча б закрили паливо, це вже були б менші витрати. 

Від влади ми підтримки не отримуємо взагалі. Наш склад зараз заповнений десь наполовину, і 40% продуктів там — це пластівці. Тобто у нас немає ані консерв, ані молока, ані хліба».

Втім, попри всі складнощі, Олексій не припиняє активну волонтерську діяльність, щодня сідає за кермо «масломобіля» і їде допомагати, не боячись обстрілів.

Волонтер каже, що ним рухають саме ті жахи, які він побачив за останні кілька місяців. Він не може повертатися до життя до 24 лютого, бо бачив на власні очі сльози дітей, військових, які плачуть, коли зустрічають свої сім’ї з окупованих територій.

«Не можу нормально спати після цього, — зізнається він. — Я був у Києві декілька разів і для мене це імітація нормальності. Люди роблять вигляд, що життя продовжується, все окей, хоча падають ракети на голову. А це ненормально». 

В Харкові, коли зайнятий роботою, Олексій почувається спокійніше, ніж, наприклад, у Львові. 

«Там зовсім інші звуки, грає музика, діти сміються, запахи інші, на прилавках продають тортики, кава нормальна, — каже він. — У мене був шок від цього, бо в нас тоді ще нічого не працювало. Мені потрібен був час, щоб адаптуватися, бо постійно було відчуття тривоги. А тут, у Харкові, мені спокійніше, бо я постійно чимось зайнятий, відволікаюся від думок».

Щодня Олексій висвітлює діяльність Kharkiv Help на особистій сторінці в Instagram і буквально возить підписників з собою в поїздки, на евакуацію, доставку гуманітарної допомоги, показує розбомблені окупантами села і нагадує, що кожна гривня допомагає рятувати людей з пекла війни.

«Мені здається, що після війни всі ми будемо лікувати психіку, — каже Олексій. — Проте зараз мене мотивує те, що кожен день ми когось рятуємо. Навіть якщо ми вивозимо дві-три людини — це мотивує. Ми даємо можливість іншим людям жити далі».

---

Щоб допомогти харківським волонтерам рятувати людей, їх можна підтримати за такими реквізитами:

Monobank

5375414101051695

Privatbank:

4149629357645266

PayPal:

monomaslo@gmail.com

БФ «Харків Допомога».  

Олена Високолян