«Безбар’єрний доступ до архітектурної спадщини». Інтерв’ю з Дмитром Скуріхіним, автором мобільного путівника Харковом 

Від студентського проєкту до всеукраїнських конкурсів

— Розкажіть більше про ідею створення цього проєкту. Наскільки я розумію, він існує з 2017 року?

Насправді, ще з 2016, так. Ми запустилися тоді як студентський проєкт, навіть сам код був написаний на суто студентському рівні. Пізніше я почав робити наповнення, і весь час думав, як зробити щось більш серйозне. У мене тоді була глобальна ціль зробити проєкт на iOS (зараз він є лише на Android). Написаний застосунок був на Java, з часом він вже морально застарів.

У 2021 році я вирішив сам розібратись із програмуванням і поступово, за два роки, зробив новий реліз. Це кросплатформна версія, тому для iOS буде вже набагато простіше зробити, бо і сам код, і база даних були перероблені на більш сучасному рівні.

Перед релізом на Android ми зробили тестування застосунку за допомоги 50 волонтерів, зокрема, через знайомих на Facebook. Тепер він працює стабільно, має український інтерфейс, всі тексти продубльовано англійською. Проте, сам код для iOS потрібно допрацювати, тому я зараз шукаю грантові програми.

---

Читайте також:

• Спадщина під обстрілами: як працює цифровий гід по харківський архітектурі
• Харків, де твоє обличчя? Як Василь Кричевський створював у місті готику та модерн

---

— О, розкажіть про це більше. Я знаю, що ви брали участь у конкурсі проєктів «Культурні понеділки» у Києві.

Вони проходили у два етапи. На першому представили десять проєктів — це тоді був «Пам’ятний понеділок». Під час цього етапу глядачі голосували за проєкт. Потім по балах обирали п’ять кращих, що проходять у фінал. У більшості київських проєктів були присутні команди та їхні «групи підтримки», які голосували відповідно.

Я приїхав до Києва презентувати свій проєкт один, без команди. Глядачі у залі дали йому шість голосів, тому й до фіналу він не пройшов. Як виявилося потім, я міг, принаймні, сам проголосувати за нього. Але це все одно був гарний досвід. Можна сказати, своєрідна тусовка людей, яка постійно їздить виборювати собі гранти.

Зацікавити харків’ян містом, а не дорогами 

— Що саме ви хочете коштом цих грантів «допиляти» у застосунку?

Я хотів би зробити деякі оновлення інтерфейсу, зробити можливість додавати об’єкти, бо таких фідбеків було дуже багато. Хоча, оновлення інтерфейсу — це процес перманентний. Також хотів би, можливо, залучити якихось місцевих краєзнавців до написання авторських текстів, скажімо, Івана Пономаренка та Антона Бондарева з проєкту «Харків, що манить».

Проблема в тому, що в одного й того ж будинку може бути багато назв серед харків’ян. Наприклад, зелений будинок на початку Полтавського шляху. Його правильніше називати, як усі кажуть, — просто «зелений» — чи все ж «будинок Іванова», або «будинок Буркевича»? У одної будівлі може бути до десяти назв, тому що вона проходила певні «шари» [історії, — «Люк»] — від дореволюційних часів до Радянського Союзу і так далі.

Я хочу зацікавити більше містян історією та архітектурною спадщиною Харкова. Щоб вони зацікавилися саме містом, а не, скажімо, рівними дорогами та чистими парками — це вже перетворилося на мем. Щоб, як колись казав Максим Розенфельд, розповідати історії, у які дуже хочеться вірити.

— Про історію архітектури міста протягом кількох епох розповідає сайт Constructivism.Kharkiv. І ми про те ж саме спілкувалися з паном Лопатьком, з одним з його авторів. Ви не думали про колаборацію?

Це дуже гарний проєкт у тому плані, що він зачепив саме конструктивістську спадщину, яка у Харкові яскраво виражена. Я брав участь в проєкті та навіть вказаний на сайті як один з розробників. Але, по-перше, це був саме грантовий проєкт. По-друге, це не мобільний застосунок, а сайт. Він зручний тільки на десктопі. З мобільного телефону його не завжди можна знайти — попри високий загальний рівень, у нього недопрацьовано SEO [оптимізація під пошукові системи — «Люк»].

Чому я зробив [свій проєкт KharkivHeritage] ще у 2016 році саме як застосунок на основі мап Google? Бо це зручно. Без мобільного зараз ніхто з дому не виходить. Уявіть, що ви йдете вулицею, побачили якийсь цікавий будинок — і одразу його знайшли у телефоні, не потрібно лізти на сайт. Це такий собі «безбар’єрний» доступ до архітектурної спадщини.

Антон Алохінссон, обкладинка — Катерина Дрозд