«Харківський Будинок вчених»: чим він особливий і в якому він стані зараз?

Повномасштабне вторгнення неабияк вплинуло на ритм життя у Харкові. Протягом трьох років люди виїжджають і вертаються нерівнозначними хвилями, бізнеси закриваються, відкриваються нові. Все це в загальній динаміці нагадує гру «тягни-штовхай», у котрій Харків вперто протистоїть страху, котрим війна силується паралізувати місто.

Втім, якщо приватні ініціативи віддзеркалюють цю динаміку жвавіше, з державними і громадськими установами все не так весело, і «Харківський Будинок вчених» є яскравим прикладом.

Від початку повномаштабної війни установа, розташована в колишньому маєтку архітектора Олексія Бекетова, була змушена зачинити двері. Колись тут проходили заходи, концерти, екскурсії, чемпіонати з «Що? Де? Коли?», в деяких приміщеннях працювали бізнеси-орендарі. Нині ж установа працює у закритому режимі.

«До війни, з огляду на брак державного фінансування, частина приміщень здавалася в оренду: тут була турагенція, а ще в окремих кімнатах базувалися клуби і різноманітні гуртки. Свого часу будівля також використовувалася як майданчик для концертних заходів. Зараз, авжеж, з огляду на воєнний стан це все припинено, і ми в будівлі лишаємося самі», — розповідає Сергій Борисенко, заступник голови Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, представник засновника «Харківського будинку вчених».

За неповних 130 років існування будівлі це не єдині метаморфози, що вона пережила. Ба більше, ці метаморфози були не лише функціональні, а й архітектурні.

Старе обличчя пам’ятки

«Будинок вчених» був тут не завжди. У 1897 році будівля була зведена за проєктом Олексія Бекетова як родинний маєток архітектора. Двоповерховий особняк у стилі неогрецького класицизму з елементами бароко в декоруванні по документам належав його дружині Ганні Бекетовій — доньці видатного харківського мецената Олексія Алчевського. Варто віддати Бекетову належне — одружився він вдало, і з тих чотирьох десятків будівель, що встиг звести в Харкові, левова доля була йому замовлена тестем.

Згідно з оригінальним проєктом маєтку, другий поверх у правому крилі не був закритим — натомість, тут була відкрита веранда, дах котрої підпирали три каріатиди (статуї, що виконують функцію колон). У такому вигляді веранда проіснувала недовго: після смерті Олексія Алчевського у 1901 році родина Бекетових зазнала фінансових труднощів і була змушена продати маєток через борги, а після революції будівлю було взагалі націоналізовано. 

Тоді, в 20-х роках ХХ століття, веранду закрили без узгодження з архітектором. Подальша доля каріатид невідома, а от у приміщенні, що утворилося на місці веранди, за словами Сергія Борисенка, тепер стабільно раз на кілька років протікає стеля.

Розписи і вітражі

Втрачені каріатиди — не єдиний елемент декорування, котрим примітний колишній маєток Бекетових. Заходячи через головні двері, ви потрапляєте до приміщення з парадним сходовим маршем із поручнями з різного червоного дерева. Тут, між першим і другим поверхами, був розташований вітраж, що зображує музу архітектури. 

Вітраж був створений за ескізами Олексія Бекетова аж в Німеччині і звідти транспортувався до Харкова. У 1969 році вітраж реконструювало подружжя художників-монументалістів Олександр Пронін та Галина Тищенко. Втім, у 2022 році, внаслідок російських обстрілів, вітраж був знищений вибуховою хвилею.

За словами Сергія Борисенка, всі уламки, що їх вдалося зібрати, наразі збережені і чекають свого часу, коли установа матиме фінансування на належну реставрацію.

Так само потребують оновлення і розписи стін і стелі у трапезній, свого часу створені художником Михайлом Пестриковим.

«З цікавого, що є в цьому приміщенні, можна відзначити герб на стелі. Вважається, що це був родинний герб Бекетових, і до наших днів він зберігся в автентичному вигляді. 

Також відомо, що приблизно в 70-х роках решта розписів оновлювалися, втім, наразі це необхідно робити повторно. Справа в тім, що будівля розташована фактично над станцією метро, і вібрації від постійного курсування потягів так чи інакше впливають на стан оздоблення стін і на будівлю загалом», — розповідає Сергій Борисенко.

Також у приміщенні трапезної збереглися автентичні двері, свого часу трохи «побиті», адже, за переказами, через них під час Другої світової до приміщення заїздили на конях.

Спадок, відкладений «на потім»

Приміщень, що зберегли свій автентичний вигляд, в нинішньому «Будинку вчених» лишилося не так багато: трапезна, головна зала і колишній кабінет Бекетова. Найрясніше оздоблення можна досі побачити саме в залі — тут на стелі зберігся оригінальний розпис художника Миколи Уварова. За словами Сергія Борисенка, те, що виглядає як фреска, насправді є гобеленом — тобто це величезне полотно, закріплене на стелі зали.

По периметру гобелена тягнеться автентична ліпнина — втім, якщо придивитись, можна помітити тріщини, що ними встигло «обрости» приміщення, як і весь маєток. Частково це тріщини вікові, а частково — спричинені вибуховими хвилями від російських обстрілів після початку повномасштабної війни.

«В умовах воєнного стану ми мало що можемо зробити. За можливості, звісно ж, ми підтримуємо стан будинку, але багато на що елементарно бракує ресурсів і фінансування. Де ми можемо щось закрити чи просто перефарбувати, аби будівля була охайніша і придатна до експлуатації — ми це робимо. При цьому автентичні елементи ми не чіпаємо. 

Під лінолеумом, що вистелений в головному холлі, досі лежить оригінальний паркет. Щоправда, він геть прогнив і до експлуатації непридатний. Оскільки це підлога в будівлі, що має статус пам’ятки, ми не знімали його — просто “накрили”, аби тут можна було ходити. Так само зі стелями — якщо ми їх і робимо, то підвісні або натяжні, аби не чіпати оригінальну стелю, хоча є приміщення, де вона “просіла” аж на 15 сантиметрів», — каже Сергій Борисенко.

За його словами, те, що можна зберегти, просто підтримується в належному стані і зайвий раз не експлуатується — як, до прикладу, оригінальні збережені комини чи балкон у кабінеті Олексія Бекетова. Але є й приміщення повністю оновлені — адаптовані під робочі кабінети чи, до прикладу, заходи і конференції, для котрих в майбутньому «Будинок вчених» планує знову відкривати двері.

У залі для заходів на першому поверсі колись була розташована бібліотека — під час ремонту книги, що тут знаходилися, були «розселені» по харківських навчальних інституціях. Вікна в цьому приміщенні замінені на металопластикові — оригінальні, на жаль, були в надто прикрому стані, і врятувати оригінальні дерев’яні рами було неможливо. Залишки старих рам досі зберігаються в будинку для майбутніх експертиз і досліджень, нам давали їх роздивитися — і справді, вони розсипаються від необережного дотику.

Також Сергій розповідає, що стан пам’ятки після вибухів оцінювала експертна комісія. Згідно з їхнім заключенням, будинок має тріщину, що тягнеться через всю будівлю. Втім, наразі вона не є критичною, і за належного догляду будівля з нею може простояти ще багато років.

---

Читайте також:

• Як працює оперативна робоча група по збереженню архітектурної спадщини Харкова
• Для чого і як зберігати культурну спадщину? Тези з дискусії архітекторів
• From Russia With Hate. Кожна п’ята з пошкоджених росіянами пам’яток культури — на Харківщині

---

Конфлікт двох пам’яток

У дворі «Будинку вчених» росте так званий Бекетівський дуб — ботанічна пам’ятка, дерево, котрому близько 200 років. Факт його наявності надає садибі довкола колишнього маєтку статус заповідної зони в межах міста. Втім, за словами Сергія Борисенка, за рахунок білих плям у законодавстві, що регламентує такі заповідні зони, виникають певні проблеми в догляді за садибою.

«Можна побачити, що дуб і будівля розташовані в безпосередній близькості одне до одного, і ця близькість потенційно може зумовити аварійні ситуації. Втім, коли до нас приходить комісія від Природно-заповідного фонду, нам кажуть: “Зносьте будівлю, рятуйте дуб”, а коли приходять з комітету охорони пам’яток, кажуть: “Пиляйте дуб, рятуйте будівлю”. І це дуже двояка ситуація.

До того ж, маючи справу з заповідною територією в межах міста, ми нічого не можемо робити з її благоустроєм. Адже бур’яни, що тут наростають, теж заповідні, розумієте? Ми можемо покласти плиту, аби вимостити доріжку, але копнути тут лопатою, аби вкласти її глибше, — вже не можна. Тож у певному сенсі у нас зв’язані руки, і законодавство не додає ясності в питаннях, як підтримувати цю садибу в охайному належному стані», — ділиться Сергій.

Також, за словами Сергія, наразі садиба має меншу площу, ніж 130 років тому. Оригінально вона простягалася аж до вулиці Григорія Сковороди, це був величезний сад. Втім, радянська влада «урізала» його площу, коли тут будувалася станція метро, і частина території була відведена під площу Архітекторів.

Що далі?

За словами Сергія Борисенка, наразі будівля знаходиться в робочому стані, проте про компетентну і масштабну реставрацію поки не йдеться. Все, що робиться в «Будинку вчених» для підтримання його експлуатаційної придатності, робиться власними силами працівників установи. 

Втім, Сергій зазначає, що до того спадку, котрий можна зберегти, установа ставиться бережливо, наскільки це можливо, аби зайвий раз не пошкодити елементи оздоблення пам’ятки. Рештки віконних рам та уламки вітражів чекають на команду фахівців-реставраторів, проте наразі ці плани геть абстрактні за відсутності коштів на такі масштабні й детальні роботи під час війни.

Лише відкрите питання, чи не встигне до того часу «Будинок вчених» спіткати доля корабля Арго, в котрому невідомо, скільки дошок треба замінити, аби він перестав бути кораблем Арго.

Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️