Обсерваторія в окупації

До 2022 року Чугуївська спостережна станція була живим серцем практичної астрономії Каразінського університету. За 70 кілометрів від Харкова, під темним небом, працювали найбільші в регіоні телескопи. Тут проводили дослідження й проходили практику покоління студентів, уперше стикаючись із «живою» астрономією під нічним небом.

Повномасштабна війна обірвала цю тишу. Станцію окупували російські війська: вони сильно пошкодили й пограбували приміщення, розбили обладнання, влаштували в бібліотеці тир. Територію звільнили у вересні 2022 року під час Слобожанського контрнаступу, але повністю відновити роботу так і не вдалося — навколишні поля й ліси досі небезпечні через мінування. Науковці змогли лише законсервувати будівлі, аби зберегти те, що залишилося.

Тому сьогодні, говорячи про обсерваторію Інституту астрономії, мають на увазі міську — в самому центрі Харкова. Саме тут тепер триває наукове життя: обробляють дані, працюють із закордонними телескопами й навчають нове покоління астрономів, попри втрату головної польової бази.

Від шкільної мрії про зорі до обробки фото астероїдів

Серед тих, хто працював на станції до повномасштабного вторгнення, була астрофізикиня Даніелла Глезіна.

Багато хто потрапляє сюди ще підлітками. Даніелла почала в 9 класі — писала малу академічну роботу на базі кафедри астрономії та космічної інформатики. Потім — практика в 11 класі разом зі студентами, допомога з перекладами статей англійською, написання формулювань. 

«А потім, на першому-другому курсі, мене взяли на невеликий гонорарний контракт, — згадує Даніелла. — Я займалася написанням текстів і обробкою зображень — переважно працювала у відділі фізики комет та астероїдів. 

У нас дуже потужна астероїдна школа, її знають у всьому світі. Це, мабуть, і досі найбільший відділ в інституті».

В Україні фундаментальна наука — не грошова сфера. Факультети тримаються на кількох десятках ентузіастів. Тому до нових людей тут чіпляються руками й ногами: дають час, можливість, шанс помилятися.

«До молодих [спеціалістів] ставляться з прихильністю. Кожен студент важливий — щоб факультет не закрили через недобір», — зазначає Даніелла.

Як проходили дослідження в обсерваторії до окупації

Даніелла розповіла про те, як проходили дослідження, над якими вона працювала до повномасштабного вторгнення:

«Спочатку астрономи знімають нічне небо — роблять серію знімків однієї й тієї ж ділянки через певні проміжки часу. На цих фотографіях зірки виглядають як нерухомі точки, а астероїд — як крихітна рухома цятка, яка повільно зміщує своє місце відносно фону. Саме цю точку й ловлять».

За кількома такими кадрами астрономи уточнюють орбіту астероїда: де він перебуває зараз, куди рухається і наскільки близько може підійти до Землі. Це ключові дані для систем спостереження за потенційно небезпечними об’єктами.

Найбільше інформації дає крива блиску — графік, який показує, як змінюється яскравість астероїда протягом годин або діб. Це його своєрідний «відбиток пальця». З нього визначають період обертання навколо власної осі (зазвичай від кількох годин до кількох діб), приблизну форму тіла — більшість астероїдів далекі від ідеальної кулі — та альбедо, тобто здатність поверхні відбивати світло.

Усі ці параметри — орбіта, період обертання, форма й альбедо — передають до міжнародних каталогів. Фактично, з простої кривої блиску, отриманої з кількох ночей спостережень, астрономи витягують знання, які потім використовують команди по всьому світу.

Радянське обладнання і ручне пересування купола

Обладнання у обсерваторії — переважно радянське. Купол іноді доводилося пересувати вручну кожні 20-30 хвилин, щоб поле зору не затемнювалося. Старий часовий механізм (щоб телескоп компенсував обертання Землі) часто ламався. Але науку робити можна було — просто з нюансами.

«Для розрахунків був кластер, комп’ютерів вистачало. А от купити нову матрицю — це подія на десятиліття. До повномасштабного вторгнення якраз придбали хорошу нову матрицю — це був прорив», — каже Даніелла.

«Навіть без надпотужних телескопів можна робити серйозні речі, — підсумовує астрофізикиня. — Обробка даних, аналіз, моделювання — це те, де Україна може бути в топі. І головне — тут досі вірять у молодь і дають їй шанс».

Харківська обсерваторія: від 150-річного телескопа до книги, пробитої кулею

Уявіть: ви заходите до зали, де стоїть телескоп, якому майже 150 років, поруч — крісло, в якому сидів академік Микола Барабашов і дивився на зорі, а в іншій залі лежить книга, пробита російською кулею калібру 5,45 мм. 

Звучить як декорації до фільму про війну чи космос, проте насправді — це реальний Музей астрономії імені М.П. Барабашова в Харківському національному університеті.

Екскурсію музеєм нам провів директор Інституту астрономії Вадим Кайдаш, який сам вивчає Місяць, сам разом з колегами витягував кулі з книг і зараз бореться за відновлення розтрощеної обсерваторії.

Ось що він розповідає — і чому це справді захоплює.

Фото пошкоджених російським терором книг та обладнання

220 років тому: як усе починалося

Харківський університет народився в 1805 році — і астрономія у місті з’явилася разом із ним. Перший астрономічний кабінет облаштували майже одразу. Перші інструменти привіз німець Йоган Гут — один з них, повторювальний круг Борда, досі стоїть у музеї.

Потім були обсерваторії в різних місцях: одна на території сучасного зоопарку, інша в районі Саду Шевченка. Остання, четверта, з’явилася в 1880-х на околиці міста — саме там, де зараз головний корпус університету.

Центральна постать усієї цієї історії — Микола Барабашов, легенда харківської астрономії. Ще студентом він на даху батьківського будинку в Харкові облаштував собі маленьку обсерваторію і спостерігав за планетами та зорями. Згодом став директором обсерваторії, академіком, а його ім’ям назвали кратер на Марсі.

Через старий французький телескоп кінця XIX століття, який досі експонується в музеї, молодий Барабашов робив свої перші наукові спостереження. Але одне з найвідоміших його досягнень — участь у створенні першого в світі атласу зворотного боку Місяця.

«Із Землі ми ніколи не бачимо зворотний бік Місяця. Радянські супутники сфотографували його вперше, а харків’яни — Барабашов та його команда — у складі авторського колективу цього атласу інтерпретували ці знімки, пояснили, що там за кратери, що за поверхня. Це був перший у світі атлас зворотного боку», — розповідає Вадим Кайдаш.

У музеї є невеликий глобус Марса — і кратер Барабашова видно чітко. А ще є кратер на Венері, названий на честь харків’янки Валентини Федорець. Венера вважається «жіночою» планетою — чоловікам туди майже не потрапити. Виняток зробили лише для шотландського фізика Джеймса Клерка Максвелла — за його рівняння електромагнетизму, які дозволили радіолокацією «пробити» щільний хмарний шар Венери й побачити поверхню.

Так від першого кабінету 1805 року й інструментів Йогана Гута до досягнень Барабашова та імен харків’ян на планетах — астрономія в університеті Каразіна виросла в потужну наукову традицію, яка триває й сьогодні.

Як харківські астрономи працюють без власного телескопа

«Наразі заміська Чугуївська станція законсервована, тобто ми не можемо проводити спостереження. — каже Вадим. — Але ми намагаємося їх відновити. Ми не кидаємо цю ідею. Тому що астроном без телескопа — це не астроном. Потрібен власний телескоп».

В обсерваторії вже створили фонд для відновлення, склали план дій і шукають державну підтримку — адже телескопи, детектори, системи управління та комп’ютери коштують дуже дорого. Поки станція не працює, основна наукова діяльність триває в університеті в центрі Харкова.

Головний спосіб продовження досліджень — міжнародна співпраця та відкриті дані:

«Ми співпрацюємо з грузинськими, французькими, американськими, польськими астрономами в так званих мережевих проєктах. Це коли вони дають дистанційно спостерігати, отримувати дані з їх телескопів, проводити спільні спостережні програми тощо. Ну, а далі використовуємо відкриті дані астрономічної спільноти», — пояснює Вадим.

Сам він вивчає Місяць, використовуючи дані з космічних апаратів різних країн. Колеги, які займаються астероїдами, працюють за тією ж схемою — спільні спостереження та дистанційний доступ.

Зараз у фокусі — Місяць (геологія, ресурси для баз), астероїди (небезпека зіткнення), Галактика (моделі структури). Колектив отримав від держави конкурсне фінансування чотирьох науково-дослідних проєктів, продовжує публікувати результати досліджень, викладати студентам і залучати молодь.

Мобільний планетарій: крок до зірок для молоді

Міський планетарій у Харкові не працює через війну. Тоді в Інституті астрономії вирішили запустити мобільний планетарій — невеликий купол, де показують зоряне небо школярам, студентам, усім, хто хоче доторкнутися до космосу.

«Без молоді наука не працює. Треба залучати, показувати, що існує світ поза соцмережами. Наші випускники вже доктори філософії в Німеччині, Фінляндії, США. Мій аспірант захистився два роки тому — зараз у Фінляндії. Можливо, повернеться», — розповідає директор.

Планують побудувати стаціонарний планетарій. А поки що — екскурсії музеєм, нічні спостереження (коли дозволяє безпека) і сеанси під куполом.

Війна забрала телескопи, обладнання, спокійні ночі спостережень. Але не змогла зламати тих, хто залишився й продовжує працювати. Харківська обсерваторія — це про людей, які з XIX століття й дотепер вперто дивляться в небо і не здаються. Навіть коли небо над ними темніє від війни.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко, Ганна Кучеренко, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко