Місто
Яким має бути Харків після перемоги? Досліджуємо досвід повоєнного Лондона

Попри те, що Харків постійно обстрілюють, міська влада та громадськість вже почали обговорення, яким має бути наше місто після перемоги.

Міський голова Ігор Терехов запропонував відомому британському архітектору Норману Фостеру взяти участь у відновленні Харкова. Той погодився.

Рішення викликало запеклі дискусії професійної спільноти. Наприклад, архітекторка Катерина Кублицька звернулася до Терехова та наголосила, що відновлювати Харьков має не одна людина, до пошуку рішень потрібно залучити фахівців із різних сфер.

Не менш бурхливу реакцію викликав й демонтаж міськрадою трамвайної колії на Весніна, за яку два роки «воювали» активісти. Спікер міськради Юрій Сидоренко запевнив, що «трамваїв у Харкові більше немає» через російські обстріли та назвав процес відмови від цього виду транспорту «оптимізацією».

«Люк» та dveryki починають спільну серію матеріалів про те, яким ми хочемо бачити майбутній Харків.

У першому матеріалі історикиня, викладачка ХНУ імені В. Н. Каразіна Вікторія Нестеренко досліджує досвід відновлення повоєнного Лондона, який сильно постраждав внаслідок Другої світової війни.

Попри те, що Харків постійно обстрілюють, міська влада та громадськість вже почали обговорення, яким має бути наше місто після перемоги.

Міський голова Ігор Терехов запропонував відомому британському архітектору Норману Фостеру взяти участь у відновленні Харкова. Той погодився.

Рішення викликало запеклі дискусії професійної спільноти. Наприклад, архітекторка Катерина Кублицька звернулася до Терехова та наголосила, що відновлювати Харьков має не одна людина, до пошуку рішень потрібно залучити фахівців із різних сфер.

Не менш бурхливу реакцію викликав й демонтаж міськрадою трамвайної колії на Весніна, за яку два роки «воювали» активісти. Спікер міськради Юрій Сидоренко запевнив, що «трамваїв у Харкові більше немає» через російські обстріли та назвав процес відмови від цього виду транспорту «оптимізацією».

«Люк» та dveryki починають спільну серію матеріалів про те, яким ми хочемо бачити майбутній Харків.

У першому матеріалі історикиня, викладачка ХНУ імені В. Н. Каразіна Вікторія Нестеренко досліджує досвід відновлення повоєнного Лондона, який сильно постраждав внаслідок Другої світової війни.

Що спільного між Лондоном 1941-го та Харковом 2022-го?

Наприклад, діти. Лондонські підлітки приставали до перехожих зі словами: «Сер, хочете покажу вам бомбу, яка недавно впала? Отам за рогом!». Їхні харківські однолітки ганяють на скейтах в урбан-парку на Салтівці на межі комендантської години.

Хлопчик встановлює британський прапор на залишки свого будинку, який був знищений під час авіанальоту на Лондон у 1940 році. Фото: iwm.org.uk. Апдейтнуто айдентикою та продукцією харківського «Буфета».

А ще у нас спільний оптимізм. Перший план відродження Лондона після війни з’явився у 1942-му. Перші художні фантазії, як може виглядати оновлена ХОДА, з’явились за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Тож поговоримо про те, яким уявляли післявоєнний Лондон архітектори, і чим це все закінчилось.

Пожежники гасять пожежу в Лондоні після повітряного нальоту в 1941 році. Фото: New York Times Paris Bureau Collection. Апдейтнуто фотографією Харківської міськради.

План vs реальність: концепції відбудови Лондона

Дослідники згадують мінімум 15 планів реконструкції Лондона — як формальних, ініціатива яких йшла від влади, так і неформальних, інколи створених просто заради хайпу. 

Майже одразу розпочались палкі дискусії. Вже в 1943 році відбулась виставка «Плану великого Лондона», яку відвідали більше 55 тисяч людей, в тому числі, королівська родина. Проєктам дорікали за їх відірваність від життя, занадто великий бюджет, претензію на ідеальність та… ігнорування приватної власності. 

Більше того, розгорілась боротьба між інженерами та архітекторами. Перші не розуміли естетику та тонку соціальну організацію міста, другі ігнорували комунікації та технічні вимоги містобудування, але вважали себе апріорі спеціалістами в усьому. 

І тим, і іншим часто не вистачало даних — конкретної інформації про окремі ділянки, які пропонувалось перебудувати. І, звичайно, всі разом бідкались, що жоден план не може передати той самий унікальний дух Лондона. 

Головною метою нового плану мало стати здоров’я та благополуччя людей. Саме тому мільйон містян передбачалось виселити за межі Лондона.  

Професор Патрік Аберкромбі (пізніше — Сер Патрік Аберкромбі), який був для одних планів автором, для інших — співавтором, а для деяких — консультантом, здавалось, радів бомбардуванню міста… 

Пошкодження собору Святого Павла. Фото: iwm.org.uk

Проте Аберкромбі мав рацію: довоєнний Лондон — індустріальне місто з занадто щільною забудовою, депресивними районами, позбавлений свіжого повітря та зелених парків, його було простіше збудувати наново, ніж реконструювати. 

Передбачалось зонувати простір, оточити Лондон зеленим поясом і збудувати вісім містечок-сателітів, здатних вмістити «зайве» населення. Проблемою залишалось те, що місто поєднувало багато функцій — торгівельний та індустріальний центр, порт, а ще й столиця Англії! Тож було б непогано виділити Вестмінстер, Університет та Суд в окремі райони. 

Аберкромбі та разом з одним із співавторів — Форшоу — пропонували планувати просторно, адже тільки достатня кількість вільного простору дозволяє зберігати міське середовище здоровим та комфортним. Транспортні проблеми мали вирішити три кільцевих дороги, а будівництво парків та зелених набережних — покращити санітарний стан міста.

Автобус на півдні Лондона після бомбардування. Фото: iwm.org.uk.
=

Члени «Марс» (MARS Modern Architectural Research Group) мріяли радикально перебудувати не тільки місто, але й навколишні містечка. Їх план вважають максимально непрактичним, але цікавим. 

Історичне ядро мало залишитись, натомість пропонувалось прокласти «кістяк» зі сходу на захід, а навколо нього створити щось на кшталт малих міст або окремих районів, які вмістять десять мільйонів мешканців. Сполучати їх планувалось залізничним транспортом. До речі, це був єдиний план, що містив розрахунки бюджету.

У планах знайшла відображення ідея міста-сада, що нею захоплювались урбаністи ще з кінця XIX століття. Так, наприклад, концепт Тристана Едвардса передбачав поділ міста на чотири клини, поділені зеленими коридорами, які одночасно будуть з’єднувати місто та навколишні села. 

Проте цей план не лишив жодного сліду в післявоєному Лондоні, адже одразу вважався сильно міфічним. Лишень на деяких зруйнованих бомбами ділянках розбили парки. Натомість ідея міста-сада продовжує кочувати по різним урбаністичним мріям і до наших днів.

На Лудгейт-Хілл, біля собору Святого Павла, ландшафтні дизайнери перетворили місце вибуху на сад із вимощеними доріжками, клумбами та чагарниками. Фото: Mediadrumimages / TopFoto

Трошки окремішньо стояла відбудова Сіті. Діловий центр Лондона і в мирний час жив за власними законами. Міністерство дорікало, що представники ділового району ігнорують Аберкромбі і «втрачають шанс» зробити реконструкцію Сіті вдалою. Архітектори переживали, що забудовники Сіті будуть намагатись втиснути якомога більші за розміром будівлі, ігноруючи будь-які пропорції. 

Зрештою, домовились, що офісні площі в Сіті залишаться на довоєнному рівні, але буде збільшена ефективність використання просторів. Насправді, планувальники розуміли всю умовність своєї роботи, сподіваючись, що прийняті ідеї стануть хоча б дороговказом для майбутнього будівництва.

Оптимізм повоєнного міста

Міністр робіт і планування Лорд Рейт, виробляючи принципи політики майбутньої реконструкції, одразу стикнувся з проблемою співіснування в місті приватної власності та генерального плану.

Шановані архітектори сказали, що приватна власність ніщо перед його величністю генпланом, але трохи поміркованіший міністр зібрав спеціальний комітет, який мав вирішувати подібні питання. 

В усі періоди в усіх країнах (Харків — не виняток) спроба втілити генплан стикалась з тим, що ділянки в місті вже комусь належать і власники не поспішають їх продавати.

Що цікаво, жоден з планів не оцінював такі економічні категорії як підвищення продуктивності, ефективності, вплив на покращення рівня життя городян тощо. Це ще раз нагадує нам, що створення плану міста — комплексна робота, яка має враховувати надбання різних наук. 

Найдовша реклама в Лондоні на місці вибуху біля площі Пікаділлі з невеликим квітником у її підніжжя. Фото: Mediadrumimages / TopFoto

Так чи інакше, плани вплинули лише на загальний вигляд повоєнного Лондона та визначили особливості дорожньої мережі. В 50-х роках спостерігається сплеск інтересу до реставрації одночасно із руйнацією цінних історичних районів, процес джентрифікації та зростання попиту на житло в мансардах. 

Багато районів постраждало від неконтрольованої забудови, наприклад, зруйновано цілий квартал георгіанської забудови заради будівнцтва муніципального житлового масиву.

Після переселення мешканців у вісім міст-супутників населення Лондона дійсно тимчасово зменшилось. Проте різко зросла народжуваність, і вже через десять років 40% населення складала молодь — люди до 25 років. А новостворені сателіти Лондон поглинув і вони стали лишень районами міста.

Чоловіки невтомно працюють, піднімаючи камінь і щебінь, щоб допомогти відновити зруйновані церкви. Фото: Mediadrumimages / TopFoto

Автор знакової «біографії» Лондона Пітер Акройд не без захоплення пише, що місто перемогло планувальників і додає — було б самообманом вважати, що хтось може приборкати лондонський дух.

То може здатись — найкращі плани неможливо втілити, нащо взагалі їх створювати? Проте план задає загальний напрям будівництва і вирішує глобальні питання. Натомість «точковий підхід» допомагає покращити життя окремих районів та вирішити локальні проблеми. Його чудово описав Жайме Лернер в книзі «Акупунктура міста». Але то вже зовсім інша історія…

Повоєнний Лондон — місто швидкого розвитку, економічного зростання, неформальних рухів, яскравих фестивалів та сміливих експериментів. Адже відновлення — це не тільки про архітектуру. Це про незламний дух Міста, яке обов’язково розквітне. І Харків має шанс на таке майбутнє, адже вже довів, що він — залізобетон.

Лондон 50-х. Фото: Charles Cushman Collection: Indiana University Archives

Вікторія Нестеренко, обкладинка та колажі — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png