«Харківське шосе в Харкові назвати креативом важко». Якою має бути зручна топоніміка?

Що не так з новими назвами?

Одна з головних проблем перейменувань, прийнятих Харківською міськрадою — нові назви вийшли досить сирі та неоднозначні. 

Депутат і учасник Харківської топонімічної групи Дмитро Булах пояснив, що не так з кожним з нових топонімів. 

Білгородське шосе → Харківське шосе

«Загалом зрозуміле несприйняття назви російських міст зараз в Харкові, тим більше тих міст, звідкіля нас атакують. 

Проте Білгородське шосе — це не ідеологічна назва, це просто вказівка напряму, як їхати на Бєлгород. Відповідно, зникає певна символічність — на відміну від Московського проспекту. Він не веде на Москву, але уособлює символічне значення, що найбільша вулиця в Харкові — Московський проспект. Ми приймаємо позицію, що не хочемо чути назву цих місць у нашому місті. 

Проте Харківське шосе в Харкові — це оксюморон. Думаю, це розуміють і в міській раді. Але треба було гайпануть. 

Більш адекватна пропозиція, до речі, була на топонімічній комісії за день до сесії міської ради щодо перейменування. Колишній головний архітектор Сергій Чечельницький — людина, яка традиційно дуже лояльна до міської влади — запропонував продовжити вулицю Сумську. Ми розуміємо, що вона фактично перетікає в Білгородське шосе і це було б нормально. 

Така пропозиція — адекватна і компромісна — не була сприйнята навіть від “свого”. Чому? Це велике питання. Думаю, що ми побачимо повторне перейменування Харківського шосе». 

Московський проспект → проспект Героїв Харкова

«Московський проспект немає жодного відношення до Москви, жодної пов’язаності з Харковом — теж. Його вирішили назвати проспектом Героїв Харкова.

В чому проблема проспекту Героїв Харкова? 

По-перше, ця назва аморфна. Вона ніяк не прив’язана до нашої країни. Це та ж історія, коли Харків для харків’ян, заради харків’ян, все харківське — заради Харкова. Дуже егоцентрично. І знову ж таки, це якісь аморфні герої. Виглядає так, якщо, не дай Боже, наше місто буде окуповане, то і окупантам підійде така назва. Це ідеологічна складова. 

А по-друге, практично треба розуміти, що на проспекті Героїв Харкова знаходяться: майдан Героїв Небесної Сотні, майдан Захисників України, метро Захисників України, і в меншому ступені — Харківських Дивізій. Це безумовно викличе плутанину. 

Топоніміка — це про зручність і певну безальтернативність. Тут її немає, і це викличе з Героями Харкова, Героями Небесної Сотні, Захисниками України тощо багато проблем. Такі невдалі назви назви не застосовують, якщо це науковий підхід, але не підхід для гайпу». 

Білгородський узвіз → вулиця Героїв Рятувальників

«Білгородський узвіз — це історична назва, їй не менше двохсот років. 

По-перше, ця назва не має жодного відношення до Бєлгорода, присвячена білгородській криниці, яка знаходилася на цьому пагорбі і куди місцеві мешканці ходили набирати воду. 

По-друге, узвози — це наша місцева айдентика, харківська особливість, вони існують у небагатьох містах. От був узвіз, стала вулиця, а жодного будинку на цій вулиці немає. 

По-третє, є фонетична проблема. Давайте просто спробуємо промовити “Героїв Рятувальників”. Це складна назва, у нас задіюється увесь мовленнєвий апарат. Білгородське — як постріл, легко, на одному видиху. Героїв Рятувальників — мінімум на двух, дуже тяжко і незручно. Саме тому старі назви довго живуть. От чому є Прольот? Бам — і вилетіло. Чому Індустріальної немає? Плутанина і складно вимовити. 

Тут багато відповідей на це питання. Нові назви не були пророблені, не проаналізовано особливості, не пропрацьовано ні з ким. Харківське шосе в Харкові важко назвати креативом».  

Як мала б проходити процедура?

Одна з причин незручних і часом аморфних назв — поспіх, з яким працювала міськрада. 

Керівниця харківського представництва Українського інституту національної пам’яті, координаторка Харківської топонімічної групи Марія Тахтаулова зазначає, що законодавством визначена процедура, за якою мають проходити перейменування топонімів. 

«Перш за все, базовим законом, який регламентує це, є закон про присвоєння об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб. В цьому законі є окрема постанова Кабінету Міністрів України про процедуру попереднього обговорення, — пояснює Тахтаулова. 

В Харкові діє комісія з питань топоніміки і охорони культурного середовища, її склад затверджується сесією міської ради. Якщо виникає потреба у перейменуванні об’єктів топоніміки, наприклад, ви або я забажали як члени територіальної громади, ми звертаємося до цієї комісії з письмовою пропозицією про те, що є така вулиця М і треба перейменувати її на Н, тому що ми вважаємо за потрібне, пишемо обґрунтування і подаємо на розгляд. 

Ця комісія обговорює вашу пропозицію, як правило не запрошуючи заявника, і потім надає обґрунтовану відповідь, чи доцільно це перейменування чи ні. Якщо доцільне, готується рішення для депутатів, питання виноситься на чергову чи позачергову сесію і депутатський корпус ухвалює остаточне рішення. За законом тільки сесія міської ради може ухвалити таке рішення». 

Хоча процедура і здається чітко визначеною і нескладною, Тахтаулова запевняє, що вона має свої особливості.

«Коли комісія визначила, що доцільно перейменувати вулицю, вмикається процедура громадського обговорення, — наголошує експертка.  

Згідно з кабмінівською постановою, вона має тривати не менше двох місяців. Може бути в будь-якому форматі: електронному, очному, люди можуть свої пропозиції вносити. 

Після підбиваються підсумки і відбувається оголошення результатів обговорення. Важливо, що вони є не остаточними, а рекомендаційними. Тобто сесія міськради може їх взяти до уваги, а може і не взяти».

Крім того, важливо, щоб до процесу були залучені експерти.

«Я стою на думці, що такі рішення мають відбуватися за участі фахівців, робочих груп, — зауважує Тахтаулова. 

Візьмемо до прикладу Київ, де була створена відповідна робоча група, залучені історики, краєзнавці, фахівці з топоніміки, з лінгвістики і вже вони пропонували певний пул для громадян. Тобто спочатку має відбутися професійний аналіз, а вже далі ми можемо з якимись напрацюваннями звертатися до громадськості і пропонувати певний вибір. 

Нічого подібного при ухвалені цих рішень у Харкові я не спостерігала. Ніякої принаймні робочої групи на цю тему не існує. Мерія писала, що отримувала пропозиції від громадян, я не можу ані спростувати, ані підтвердити, які там були пропозиції, в якій кількості і, власне, чиї це були пропозиції. Це все залишається якось закрито і кулуарно, що, як на мене, дуже шкодить результату».

Як варто підбирати назву топонімів? (інструкція для міськради)

Законодавство також визначає, які назви можуть носити вулиці, а від чого варто відмовитися. Наприклад, закон «Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарного режимів в Україні», в якому закладені конкретні заборони щодо назв іменами людей або подій, пов’язаних з цими режимами. 

Закону, який би стосувався дерусифікації чи деколонізації назв, немає. Проте за словами Марії, органи місцевого самоврядування і не потребують його.

«Такого базового закону, як про декомунізацію, не існує. Але це геть не означає, що органи місцевого самоврядування не можуть діяти в напрямку дерусифікації, — запевняє Тахтаулова.

Є закон про місцеве самоврядування, де прописано, що це є в компетенції цих органів і вони можуть будь-що згідно поля законодавчого перейменовувати, не чекаючи ніякої додаткової нормативної бази». 

Органи міського самоврядування також не можуть ігнорувати громадськість.

«Якщо є суспільний запит, а він зараз очевидно є, на перейменування об’єктів топоніміки, пов’язаних з росією, з країною-окупантом, то не реагувати на цей запит органи місцевого самоврядування не можуть, — наголошує координаторка Харківської топонімічної групи. 

Мені відомо, що різні професійні організації, громадські об’єднання, громадяни звертаються з листами до міськради, щоб перейменувати вулиці на інші, пропонують якісь свої варіанти, тобто це є вже суспільний запит. В тому числі, й на перейменування вулиці Пушкінської. Наприклад, книгарня Vivat в особі редакторки Олени Рибки зверталися щодо перейменування цієї вулиці на честь Григорія Савича Сковороди. 

Є думки з цього приводу і на повернення історичної назви, Німецька. Тобто очевидно, що запит суспільства є і такі запити, я сподіваюся, доходять і до міської влади і має бути відповідна реакція».  

Якою має бути хороша назва з точки зору топоніміки? 

Топоніміка — практична дисципліна, яка має робити наше повсякденне життя зручніше завдяки вдалим назвам, нагадує Марія Тахтаулова. 

«Топоніміка — це не просто перелік назв десь там, а щоденна практика, щоденні переміщення, логістика і таке інше, — наголошує вона. — Вона має не створювати додаткових проблем, а навпаки намагатися їх вирішити». 

Дмитро Булах пояснює, що ці проблеми вирішуються завдяки зручним назвам.

«При виборі нових назв важливо, щоб їх було зручно вимовляти і не було плутанини, — вважає він. — Бажано формувати топонімічні ансамблі. Тобто якісь вулиці, які були б між собою пов’язані. Мається на увазі, щоб вони були прив’язані до якогось місця, або родини, або до якогось явища. Це легше запам’ятовується, легше інтегрується на старий ґрунт». 

Як приклад, Булах наводить невдале, на його думку, перейменування в 2016 році вулиці Іванова на Свободи. 

«Чому вулиця Іванова досі, через шість років після перейменування, ще жива? — задається питанням він.

Тому що коли ти кажеш: “Давай зустрінемося на Іванова”, то всім зрозуміло, де ти хочеш зустрітися. А коли ти кажеш: “Давай зустрінемося на Свободи”, то це уповільнює і ускладнює комунікацію. Тому що далі йде питання: “На площі чи на вулиці?”. 

Топоніміка — це в тому числі про юзабельність. Про те, що ти повинен за мінімум зусиль повідомити, де хочеш зустрітися, або де знаходишся, або де працюєш, живеш».

Як впливати на нові назви?

Може здаватися, що у питання перейменувань важко вплинути на міську владу, проте це не так. 

Щоб запропонувати власний варіант перейменування, можна заповнити форму на сайті міськради або форму Харківської топонімічної групи. Також можна написати на офіційну пошту міськради kanc@citynet.kharkov.ua. 

За словами Марії Тахтаулової, звернення також не обов’язково мають бути у формі листів чи офіційних запитів. 

«Це можуть бути і засоби масової інформації, і соціальні мережі, — стверджує вона. — Можна звертатися до місцевого депутата, який це питання може підняти у межах своєї компетенції. Є різні способи домогтися результату. Харківська топонімічна групатеж активно приймає запити харків’ян. Ми їх узагальнюємо і будемо в подальшому пропонувати свої варіанти перейменувань».

Важливо не залишатися осторонь і пам’ятати, що колись харків’яни повернуться додому. А яке місто їх чекатиме, залежить вже від сьогодення. 

Софія Панасюк, візуал — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.