Головна » Zero waste завжди на часі. Як працює харківський Екохаб в умовах повномасштабного вторгнення

Zero waste завжди на часі. Як працює харківський Екохаб в умовах повномасштабного вторгнення

7.11.2024

Час прочитання: 7 хв

Повномасштабна війна диктує нові умови існування, до яких доводиться адаптуватися всім. Зокрема й прихильникам філософії «zero waste», або ж «нуль відходів».

Здати пластикові пляшки та картон, обмінятися речами замість того, щоб купувати нові, взяти будівельні матеріали, щоб полагодити понівечений росіянами будинок — все це можна зробити в Екохабі Kharkiv Zero Waste.

«Люк» поговорив із виконавчою директоркою Екохабу Анною Прокаєвою про роботу в умовах повномасштабної війни, а також підняв тему екологічних викликів, які постають перед прихильниками «zero waste» в ці непрості часи.

Війна не відставляє на задній план турботу про навколишнє середовище, навіть навпаки, робить її більш пріоритетною. У цьому переконана Анна Прокаєва — виконавча директорка Kharkiv Zero Waste.

За її словами, саме після повномасштабного вторгнення в їх Екохабі з’явилися нові напрямки. Зокрема, мешканці харківських громад можуть взяти там вікна та будматеріали для вторинного використання. Виходить подвійна користь — і люди житло полагодили, і менше сміття поїхало на полігон.

Відвідувачі приходили до Екохабу за певним настроєм

На сьогодні харківський Екохаб вміщує еко-крамницю, центр повторного використання (реюзу), лабораторію реюзу, майстерню ремонту та станцію сортування. Проте так було не завжди. Почав він свою роботу в 2018 році у вигляді мобільного пункту «Прихисти пакет». За словами Анни Прокаєвої, тоді вона з колегами їздила по всьому місту та у визначених точках збирала ті пакети.

Але тоді ініціатива потребувала змін. Через напружений графік волонтери неодноразово запізнювалися, а люди, не бажаючи чекати по дві години на вулиці, розходилися по домах. Почали думати над створенням стаціонарного пункту, але коли такий вдалося відкрити, спочатку туди ніхто не приходив. Тільки на чотирнадцятий день до Екохабу завітали перші відвідувачі.

«Я думала: невже я прогадала, невже це не потрібно людям? Але потроху-потроху, й інформація про це приміщення поширилася. Воно було незручне. Там круті сходинки, було важко винести все, що ми накопичили. Це неймовірно титанічна праця. Досить часто ми виносили все самостійно. І таким чином виживали. — пригадує Анна Прокаєва.

Харків’яни приходили досить часто. Вони дізнавалися, що і як. Бо нічого подібного не було. Відвідувачі були дуже задоволені. Вони ставали шанувальниками Екохабу. Люди приходили сюди за певним настроєм, і тут відкривалися їх найкращі сторони. Тобто, це простір, де людина відкрита, чесна, порядна та хоче творити місто своєї мрії».

З часом Екохаб розширювався. До повномасштабного вторгнення в нього було дуже багато партнерів, переробників та заготівельників. Там приймали майже всі відходи, які можна переробити. Була навіть така унікальна опція як переробка банківських карток, бо в місті їх більше ніде не приймали. Приміщення надав навіть ТРЦ «Дафі» — там базувалось представництво Екохабу і розроблявся план екологізації торгівельного центру.

«Я пам’ятаю, як колись була одна на зміні, — каже Анна. — Тоді й приїхав переробник. Проте вантажника не надіслали. Водій подивився і сказав: “Я не буду це виносити”. А там [вантажу, — «Люк»] було майже на 300 кілограм, ми заміряли. Я це сама виносила. Я тоді ще думала: “Добре, що качаюсь”. Я тоді активно ходила до спортзали, тому могла все це витримати.

Ось такі моменти робили Екохаб успішним. Люди розуміли, що ми дійсно дбаємо про грамотну утилізацію відходів та робимо все можливе, щоб вони перетворилися на нові ресурси. Це мотивує».

Було страшно, але допомога надавала крила

24 лютого 2022 року звична рутина Екохабу була зруйнована. На певний час він перекваліфікувалися в гуманітарний штаб. Сюди приходили люди, які потребували допомоги. Вони отримували одяг, ковдри, а також побутову техніку із зони вторинного використання.

Екохаб тоді працював двічі на тиждень. Сама Анна на той момент жила в області. До Екохабу добиралась електричкою — їхати на авто було надто небезпечно. Звісно, тоді було і страшно, і тривожно, згадує вона. Але допомога людям надавала крила. За словами Анни, про ті часи у неї залишились загалом позитивні спогади, хоча вони й переплетені з відчуттям страху.

«Є у нас волонтерка Світлана Овчаренко, — розповідає Анна. — Вона місцева, пішки йшла зі [станції метро] “23 серпня”. Транспорт тоді не працював. Вона відкривала Екохаб, коли я не могла приїхати. Ми тоді працювали двічі на тиждень. Одного разу вона навіть під обстрілами приїхала. Я була просто вражена. Вона десь спіймала автівку, волонтери їхали повз. А назад вже сама пішки».

Тоді майже не було переробників, ринок просто став. Наприклад, якщо раніше відходи з Екохабу вивозили двічі на тиждень, то за перші десять місяців повномасштабки це сталося всього двічі. Станція сортування ледь-ледь животіла. Багато позицій взагалі не приймали, а більшість співробітників, які колись працювали в Екохабі, роз’їхалися — хтось в більш безпечні регіони, а хтось до інших країн.

«Пам’ятаєте, перші чотири місяці [повномасштабної] війни оренда була безкоштовною? Так ми і вижили, — зізнається Анна. — Далі у нас залишалися кошти, але зовсім [трохи]. Про нас дізналася наша підписниця, яка виїхала до Фінляндії. Так вона з одним своїм другом приїхала до нас. Він був настільки вражений, що ми займаємося екологічними питаннями під час війни. Для Фінляндії це болюча тема. Він розповів про нас своїм друзям, а вони нам назбирали, здається, тисячу євро. І таким чином ми змогли заплатити за оренду до кінця року».

Водночас повномасштабна війна підкинула нові виклики. За словами Анни, під виглядом гуманітарної допомоги їм доставляли не корисні речі, а відвертий мотлох. Разом із продуктами до Екохабу поступало чимало одноразового посуду, що також засмучувало робітників. Та вони все одно намагалися зменшити кількість відходів, наприклад, надаючи людям багаторазові засоби гігієни.

Через постійні обстріли вивозити сміття було небезпечно. Тому людей закликали знизити кількість відходів ще й для того, щоб комунальники не йшли на зайвий ризик.

Люди готові брати будь-що — і цвяхи, і дошки

Згодом Екохаб повернувся до звичної роботи. Серед відвідувачів почали з’являтися люди, які встигли пожити за кордоном. Там вони привчилися сортувати відходи, і цю звичку вдома не залишили.

З’явилися й нові напрямки, продиктовані воєнним часом. Яскравий приклад — зона циркулярного будівництва, або ж СС Yard (Circular Construction Yard). Цей майданчик відкрили у Руській Лозовій Дергачівської громади. Туди звозились різноманітні будівельні матеріали для повторного використання, включно з тими, що залишились після руйнувань. Ці матеріали можна використати для ремонту понівечених росіянами будівель.

За словами Анни, у межах цього проєкту команда організації розібрала колишню будівлю сільради в Руській Лозовій — туди було пряме влучання. Згодом зібрані та відсортовані будматеріали передали людям для повторного використання, аби ті, у свою чергу, змогли полагодити власне житло.

«Ми побачили великий попит на сантехніку, меблі, демонтовані вікна та двері, — каже Анна. — Люди готові брати абсолютно все. Навіть цвяхи, шурупи, дошки, гіпсокартон, шпалери для відновлення будинку. І ми почали збирати це все за підтримки швейцарських донорів. Вони нас консультували. Власне, такі проєкти досить популярні у Європейському союзі, скандинавських країнах. Ми почали збирати не тільки будматеріали, а й все, що потрібно для відновлення.

Люди приїзджали на цей майданчик в Руській Лозовій. Але в травні почався наступ на Харківську область, тому ми були змушені перенести цей майданчик до Харкова».

Юлія Тягно якраз адмініструє зону циркулярного і вторинного використання. За її словами, за будматеріалами до них звертаються мешканці майже всієї області, адже через постійні обстріли їх будинки проводовжують руйнуватися.

«До нас багато людей приходить за вікнами, — розповідає Юлія Тягно. — Люди не дуже орієнтуються в тому, що ми екологічна організація. Їм треба, наприклад, вікна. І все. Але я все одно кажу, що чим більше ми допомагатимемо довкіллю, тим довше проживемо самі. Бо нам треба залишити щось після нас нашим дітям. Щоб їм було де жити, щоб там було хоч трохи чистіше. А взагалі, сама війна вже і так нанесла неймовірно жахливу шкоду».

Читайте також:

Чим ближче до кордону, тим важче людям жити

За словами Анни Прокаєвої, їх партнери Helvetas та Swiss Intercooperation також надають металопластикові вікна для вторинного використання зі Швейцарії. Вони передали вже близько 600 вікон. Цією послугою, зокрема, скористались Віктор та Світлана Хаустови з Руських Тишків. Їх будинок був пошкоджений внаслідок обстрілів. Частково у відновленні допомогли волонтери.

«Дах робили за свої гроші, — згадує Віктор Хаустов. — У нас тоді повністю знищило балкон, північний торець нашої квартири, перший поверх. Сусіди потушили пожежу. А то б вигоріла вся квартира. А там все посічено. Меблі. Все. І дах побитий. Потекло все. І згнило багато всього. Але стіни є, слава Богу, щось змогли відновити».

«Живу у Харкові, — розповідає харків’янин Микола Голубицький. — У нас якраз був “прильот” біля Гагаріна. Ось там вікна і повилітали. Дружина про Екохаб дізналася з інтернету. Там записали наші дані, самі перетелефонували. Дівчина Юлія сказала, що привезуть вікна. Розміри скинула. Ми побачили, що підійшли два вікна. Там три сантиметр різниці, але то ролі не грає. Просто дуже специфічні вікна. А якщо під замовлення їх робити, то це вийде як мінімум 20 тисяч гривень. А це найпростіші та найдешевші вікна, які будуть».

«У квітні 2022-го ми виїхали в Південноміську громаду, — розповів Андрій Драгунов з Дергачів. — Житло було пошкоджено теж у квітні 2022-го. Були вибиті вікна, посічений уламками дах. Будинок був старий і стіни не витримали ударних хвиль. В результаті вони деформувались, частково був обвал цегляної кладки, обсипалась штукатурка. Ситуація в громаді і на зараз досить небезпечна. Дуже потерпаємо від КАБів, які летять майже щодня».

Як розповів логіст Екохабу Богдан Никоненко, наразі потреба у будматеріалах постає дуже гостро. Постійні російські обстріли призводять до відчутних руйнувань. Найбільшим попитом користуються вікна та покрівельні матеріали.

«Дергачівська громада, оскільки дуже близько до кордону з Росією, вона дуже побита, — розповідає Богдан Никоненко. — Чим ближче до кордону, тим все важче і важче. Руйнування дуже великі. Ближче до Харкова — воно якось більш-менш. Люди живуть, виживають. Менше ніж рік тому в прикордонних населених пунктах взагалі не було ні світла, ні газу. Комунікації зруйновані. Так люди сиділи майже два роки.

Зараз вже трохи легше. Люди потроху повертаються, бо хочеться додому. Бо вже, як то кажуть, наїздилися, нажилися по чужих хатах. Здебільшого повертаються люди за п’ятдесят [років]. Молодь не дуже повертається. Люди намагаються лагодити свої хати, ремонтувати їх. Де-не-де магазини відкриваються. Якось життя продовжується».

Будинок подружжя Хаустових. Фото з особистого архіву, вересень 2022 року.

Публікація вийшла завдяки проєкту «Підтримка відновлення України», який реалізує Helvetas Swiss Intercooperation за фінансової допомоги Swiss Solidarity.

Підписатися на сторінку Екохабу в Instagram та відслідковувати наповнення майданчику будматеріалами для відновлення будинків можна за посиланням.

Текст — Юлія Гуш, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, з архіву родини Хаустових та Екохабу «Kharkiv Zero Waste», обкладинка — Катя Дрозд