Головна - Місто - Безпечне місце для соціалізації: як благодійний фонд «Трохи вогню» допомагає дітям в умовах війни
…

Безпечне місце для соціалізації: як благодійний фонд «Трохи вогню» допомагає дітям в умовах війни

Час прочитання: 6 хв

Відвідати цікаве заняття, поспілкуватися з однолітками, отримати психологічну допомогу — такі прості радощі не врятують дітей від жахів війни, але точно покращать їх стан.

Благодійний фонд «Трохи вогню» дає таку можливість. Авторка «Люк» Юлія Гуш поговорила з працівницями фонду, соціальною педагогинею Юлією Боклажко та репетиторкою з вокалу Аліною Бойко про те, як творча активність допомагає дітям та підліткам соціалізуватися. Також вони розповіли про радощі та труднощі своєї роботи.

У фонді «Трохи вогню» соціальна педагогиня Юлія Боклажко працює вже два роки. Її аудиторія — діти та підлітки від чотирьох до сімнадцяти років. Серед них є сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти військовослужбовців, ВПО та діти, які повернулися з-за кордону. Тут вони не тільки навчаються та цікаво проводять своє дозвілля. За словами Юлії, вони отримують таке безпечне місце, де їх можуть прийняти в будь-якому настрої та стані.

«Діти не ходять до школи, — розповідає Юлія Боклажко. — Цей момент соціалізації, який ми проходили свого часу, не відбувається належним чином. І коли до мене приходять батьки, то половина запитів: “Дитина постійно вдома, в телефоні”, “Вона ні з ким не спілкується”, “Їй страшно виходити”. 

Чимало викладачів та вихователів роблять акцент на рівні знань, на тому, що діти погано навчаються та не можуть зосередитись. Але якось мало говорять про те, що школа — це середовище, де діти соціалізуються. І наш фонд є тим самим середовищем».

Відчути себе в безпеці допомагає не тільки безумовне прийняття, а й деякі заняття. Так, Аліна Бойко дає уроки вокалу з 2021 року. На її заняттях діти можуть розкритися та повірити в себе.

«Музика допомагає поринути в зовсім інший світ, трішечки переключитися, вивільнити емоції. Дітям дуже важливо почувати себе в безпечному місці. І саме вокал їх вивільняє: і емоційно, і психологічно, і фізично, — зазначає Аліна. — Ми виконуємо дихальні та тілесні вправи, допомагаємо відчути власне тіло, працюємо з ритмом. Так дитина переключається. Коли ми співаємо, то задіємо і дихання, і відтворення звуку. Це дає змогу відчути себе творцем, відчути, що ти можеш бути впевненим, що тебе чують, що ти можеш звучати і не боятися вивільняти свій голос. І мало-помалу з кожним заняттям дитина розкривається».

Діти більше бояться, а підлітки схильні до агресії

На дітей суттєво вплинула повномасштабна війна. Вона впливає і дотепер. Це чудово бачать педагоги, які працюють із дітьми.

«Молодші діти більше бояться, — відзначає Юлія Боклажко. — Наприклад, гучних звуків, темряви, опинитися на самоті, залишатися без батьків. 

Старші діти намагаються не показувати страх. Вони його ховають. Хоча страх проваляється у чомусь іншому — наприклад, в агресії. Я помітила тенденцію: після  обстрілу в дітей загострюються конфлікти. Звичайно, це підліткове чи дитяче середовище, вони можуть один одного ображати, “підколювати”. Але коли стається вибух, вони швидше втрачають контроль. Їх складніше заспокоїти і вони можуть переходити до дуже сильних сутичок. Це все забирає дуже багато сил, навіть у викладачів».

17.06_trokhy_vohniu_pikcha_2-1
Юлія Боклажко

За словами педагогині, батьки можуть не розуміти, як їх власний емоційний стан впливає на дітей, можуть зриватися на них і кричати. А діти, окрім власної злості та агресії, змушені перетравлювати ще й емоції з боку батьків. Куди спрямувати ці емоції — вони не знають. Вдома сердитись не можна, на вулиці теж. Тому діти приходять до Фонду, в якому себе почувають безпечно, і починають проявляти агресію.

«Вони спочатку спокійні, — каже Юлія Боклажко. — Але коли відчувають зниження контролю батьків, то починають поступово проявляти агресію. Бо бачать, що можна цього не боятися. 

Була історія про дуже слухняну дівчинку, яка поставила на місце свого кривдника. І це було дійсно досягнення, бо дитина почала відчувати власні межі і відстоювати їх. Знов таки, це момент соціалізації».

Якщо дитину «накриває», то вихователі цікавляться, чим можуть їй допомогти. Адже універсального рецепту тут не існує. Одній дитині потрібно просто посидіти в тиші, щоб прийти в норму, другій для цього необхідні обійми, третій — щоб налили води та побули поруч. Якщо дитину переповнює гнів, то до її послуг — боксерська груша, яку можна бити. Їй видадуть боксерські рукавички і вона зможе виплеснути злість. 

Якщо дитині сумно, їй дають можливість поплакати. Педагоги допомагають знайти альтернативи, щоб дитина могла прожити свою емоцію. І тут дуже важливо розуміти, як можна підтримати дитину.

Це був подвійний стрес — і через війну, і через зміну середовища

Повномасштабне вторгнення стало шоком і для педагогів, і для дітей. Хоча останнім прийшлося особливо важко, згадує Аліна Бойко. Звичні заняття були на вимушеній паузі, однак педагоги підтримували зв’язок з дітьми. За словами Аліни, у них є спеціальний чат. Там діти не тільки спілкуються, а й підтримують один одного.

«Якщо десь щось гупало, навіть у пізній вечір, діти писали: “Як ви?”, “Як ви себе почуваєте?”, “Чи гучно у вас було?”, “Тримайтесь, все буде добре”, — каже Аліна Бойко. — І ось ця взаємопідтримка дуже допомагала. Через деякий час ми вирішили відновити заняття в онлайн-форматі. Деякі діти виїхали з Харкова, для них все змінилося. І це також подвійний стрес — і через війну, і через зміну середовища. 

У нас є дівчинка, яка разом із мамою переїхала до Німеччини. І деякий час вона жила у таборі для переселенців. Ми займалися з нею уроками музики. Це було складно через поганий зв’язок. Ми просто з нею зідзвонювались і спілкувались. Вона мені казала: “Аліно, я дуже рада, що ми з тобою підтримуємо зв’язок. Мені так легше”. Це дуже важливо».

17.06_trokhy_vohniu_pikcha_1-1
Аліна Бойко

Зараз у дітей канікули. Тому представниці Фонду вирішили організувати дітям табір, де вони знаходилися б у відносній безпеці. Коли є загроза бомбардування, всі заняття одразу скасовуються і дітей переконують залишатися вдома. А так кожен їх день починається з руханки, потім у свій вільний час діти спілкуються, разом готують обід чи п’ють чай із печивом. Вони постійно чомусь навчаються: наприклад, є уроки зі статевого виховання, є клуб, де діти проговорюють свої емоції, є заняття англійської за участі американського волонтера. Також невід’ємною складовою табору є ігри, настільні та активні.

«Одного разу ми вирішили зробити День навпаки: коли діти виконують роль вчителів, а вчителі — дітей, — згадує Аліна. — Ми вирішили трохи подуркувати і показати у перебільшеній формі те, як вони себе інколи поводять. І це їм дуже не сподобалось, хоча було смішно. Ми відірвалися емоційно, а діти були в шоці: “Невже ми себе так поводимо? Та ми не віримо! Ви надто перебільшуєте”. Але це такий досвід, аби вони побачили себе зі сторони». 


Читайте також:


Любов, турбота та довіра — це найважливіше

Також діти приходять до Фонду, щоб поділитися своїми проблемами та переживаннями. Як зазначає Юлія Боклажко, в такі моменти особливо важливою стає довіра. 

Юлія згадує дівчинку, яка відвідувала Фонд два чи три місяці. І якось дитина зізналася, що знаходиться в нестабільному ментальному стані через скандали у родині. До того ж, у неї нещодавно народився братик, що тільки посилювало напругу. Настав момент, коли дівчинка більше не витримувала власної злості, у неї почалися прояви аутоагресії (агресії, спрямованої на себе). Тоді Юлія переконала її піти до психолога, а також поділилася власним досвідом психотерапії. Для неї це було справжнім досягненням.

«Є ще одна яскрава історія, яка мене, мабуть, в чомусь переломила, — ділиться Юлія Боклажко. — До нас якось прийшов хлопчик. На той момент він був дуже агресивним, і його не хотіли включати в колектив. Він невеличкого зросту, але був таким агресивним, задиркуватим, таким неконтрольованим, що міг когось образити. Такий маленький колючий їжачок. 

Коли він до нас прийшов, я була черговим вихователем. У нас постійно були якісь сутички. Проти нього повставали діти, бо він їх дуже сильно ображав. Потім в якийсь момент у нас було навчання з психології травми. І я теж пройшла терапію. Щось у мені перемкнулося. Я зрозуміла, що цей хлопчик робить щось погане не тому, що хоче це робити. Просто це його такий захисний механізм».

Так Юлія стала менторкою і наставницею для цього хлопця, спілкувалася з ним протягом трьох місяців. Звичайно, він не став одразу лагідним та неконфліктним, але поступово у його поведінці проявляються позитивні тенденції. Зараз літо, хлопець почав гуляти з друзями. Юлія періодично питає в нього, як справи.

«Про цього хлопчика діти казали: “Ми не хочемо його бачити з нами”, — розповідає Юлія Боклажко. — Тоді ми кажемо, що простір, в який вони приходять, є простором для всіх. Тобто ми нікого не виділяємо, нікого не ізолюємо

Ми кажемо: “Це простір для всіх, тут всі рівні. Тебе ніхто не змушує з цією дитиною спілкуватися. Але от виганяти, налаштовувати когось проти цієї дитини — ні”. У цьому питанні ми дуже принципові. Інколи дуже суворо розмовляємо про рівність. Звісно, без криків та агресії, але доволі принципово».

Буває, що діти через якісь образи та конфлікти перестають ходити до Фонду. У таких випадках їм нагадують, що вони завжди можуть повернутися. Буває, що минає тиждень чи два, образа проходить і дитина повертається назад.

«Найперше, найкраще і найдієвіше — це прояви любові, турботи і уваги, — підкреслює Юлія Боклажко. — Як б дитина себе не поводила, якщо на неї проявити агресію — вона відповідатиме тим самим. Тому я у своєму спілкуванні з дітьми майже виключила будь-яке підвищення голосу. Я можу бути суворою, в деяких моментах дуже принциповою. Тобто, я сказала — і це потрібно зробити, наприклад, що стосується нюансів безпеки. Або якщо я розумію, що починається конфлікт. 

У нас бувають різні ситуації. І мене колеги потім питають: “А як ти така спокійна?” Я кажу, що потрібно навчитися це знаходити в собі. Це не приходить з помахом чарівної палички. Це робота над собою». 

Текст — Юлія Гуш, фотографії — з особистих архівів Юлії Боклажко та Аліни Бойко, обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа, яке знайомить харківців із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку на Buy me a coffee або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою.

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк