Лист до редакції. Кіноклуб Magnolia та пропаганда «кіно зі смаком»

Кіно — це універсальний вид мистецтва. Практично неможливо зустріти людину, якій воно не до вподоби.

Кожен обирає кіно за своїми уподобаннями. Ділити та класифікувати його можна як завгодно: маркерів для цього і так задосить. Здебільшого вони формуються репертуарами кінотеатрів, телеканалів або сервісів «відео за замовленням». У свою чергу кіновиробники, чий продукт потрапляє на великий екран, керуються смаком більшості. Таким чином, уподобання пересічного глядача нав’язане більшостю.

Харків’янам пощастило, що в місті існує кінотеатр «Боммер», який свого часу став просвітницьким центром авторського кіно. Наразі він переживає не кращі часи, про що не так давно писав «Люк». Втім, це зовсім не означає, що не варто відвідувати його. Варто, тільки одягайтесь тепліше. 

Але сьогодні мова піде про інше кінокультурне явище, яке усталено асоціюється в мене з висловом «кіно зі смаком». Це — кіноклуб Magnolia, який функціонує в Харкові вже третій рік. 

Назва кіноклубу відсилає до однойменної стрічки Пола Томаса Андерсона, а репертуар складається з авторських фільмів, які витримали перевірку часом та забаганками журі найвідоміших кінофестивалів. Нерідко перший або навіть єдиний публічний показ тієї чи іншої стрічки в Харкові відбувається саме в «Магнолії». 

Це кіно найвищої естетичної, художньої та інтелектуальної цінності. Кіно, не сумісне з хрускотом попкорну. Кіно, що має неперевершений смак. Наприклад, цьогоріч у кіноклубі можна було подивитись «Екстаз» Гаспара Ное, «Три білборди під Еббінгом, Міссурі» Мартіна МакДона, «Одержимість» Демієна Шазелла, «Вікторію» Себастьяна Шиппера, «Велику красу» Паоло Соррентіно. 

На відміну від «кінопрокату», у «Магнолії» кіносеанс — не мета, а лише привід для події довжиною в тиждень. Все починається з анонсу майбутньої події, який не обмежується логлайном, трейлером та афішею. Це — змістовна розповідь про фільм, яка може супроводжуватись посиланнями на інтерв’ю з творцями фільмів, кліпи, що зняв режисер, або статті кінокритиків.

Перегляд фільму відбувається на великому екрані мовою оригіналу з українськими субтитрами у конференц-залі InviteHUB. Чай та кава входять у вартість квитка, тому немає сенсу приходити зі своїм напоєм з «Кулиничів». 

Перед початком сеансу фільм представляє ідейний натхненник та керівник «Магнолії» — кінознавець Родіон Бронніков. Після перегляду відбувається обговорення. Це — найцікавіше. Бо говорити є з ким. 

Зазвичай на сеансах збирається близько двох десятків людей. Серед них нерідко є запрошені гості — фахівці з питань, що порушуються в фільмах: психологи, філософи, діячі культури та мистецтв тощо. Але, якщо ви не досить балакучі, то можна і просто послухати: додаткових коштів за це в кіноклубі не беруть. 

Першою моєю стрічкою в «Магнолії» була «Королева сердець» режисера Май ель-Тукі. Я не залишився на обговорення і ще довго ламав мозок, чому фільм називається саме так. Тож на своєму другому сеансі («Холодна війна» Павела Павліковського) вирішив залишитись. 

Після обговорення враження від стрічки кардинально змінилося. Виявилось, що фільм я зовсім не зрозумів, що він геть про інше, ніж я думав, а найголовніше — деталі — я не помітив.

А ще після кожного сеансу на сторінках «Магнолії» в соцмережах виходить епілог «Що подивитись», в якому надається перелік творів, рекомендованих для перегляду, прослуховування або читання з коментарями організатора заходу.

На мій погляд, «Магнолія» — це, може, і малопомітна, але надзвичайно важлива частина корпусу культури Харкова. Явище, яке не тільки може змінити споживацьке відношення до кінематографу, але й навчити розуміти та відчувати кіно по-новому. 

Перегляд та обговорення фільмів у кіноклубі «Магнолія» на час дії обмежень карантину вихідного дня проходять щовівторка о 19:00 в InviteHub (вул. Скрипника, 14-Б). Розклад сеансів дивиться на сторінках кіноклубу в соціальних мережах.

Ласло Імре, обкладинка — Влад Найдьонов