Місто
«Let the body speak». Дивіться, як танцівники з Харкова та всієї України розповідають про війну мовою тіла

«Let the body speak» — YouTube-канал, який створили після 24 лютого, аби українські танцівники та танцівниці могли мовою тіла розповісти про війну всьому світу.

Це понад 80 відео дискусій та інтерв’ю з українськими танцівниками, хореографами та перформерами і безпосередньо танців. Кожна робота супроводжується описом українською, англійською, німецькою, французькою та польською мовами.

«Люк» розповідає про сенси проєкту та учасниць із Харкова.

«Let the body speak» — YouTube-канал, який створили після 24 лютого, аби українські танцівники та танцівниці могли мовою тіла розповісти про війну всьому світу.

Це понад 80 відео дискусій та інтерв’ю з українськими танцівниками, хореографами та перформерами і безпосередньо танців. Кожна робота супроводжується описом українською, англійською, німецькою, французькою та польською мовами.

«Люк» розповідає про сенси проєкту та учасниць із Харкова.

YouTube-канал «Let the body speak» запустили в межах проєкту «Говори тілом», який підтримали Британська рада та Український інститут. 

Загалом проєкт складається з:

Вистави створюють троє українських митців за підтримки британських продюсерів центр розвитку танцю The Place. Британські продюсери проведуть з режисерами декілька онлайн-зустрічей, аби допомогти працювати над виставами. Відеопрезентація напрацювань відбудеться в березні.

Освітня програма складалася з чотирьох блоків, по два на українських та британських митців онлайн, безкоштовно для всіх українських митців. Більш як 300 українських митців відвідали 32 заходи освітньої програми. Записи лекцій та практичних занять будуть завантажені на канал «Let the body speak».

YouTube-канал «Let the body speak» — цифровий хаб сучасного танцю. Наразі на ньому вже опубліковані лекції з композиції, відео та експериментального танцю, драматургії, проєктного менеджменту, пошуку резиденцій, технічні класи від The Place та українських митців. 

«Тіло людини є певним “архівом”, в якому зберігаються враження про всі події, що відбуваються з нею протягом життя, — пояснює автор ідеї проєкту Антон Овчінніков. — Спираючись на цю науково підтверджену ідею, ми вирішили створити відеоархів робіт, де зібрані рухові практики, а також дискусії українських хореографів та танцівників під час війни». 

Учасники вважають цінним, що завдяки проєкту можна дізнатися про колег, що продовжують займатися танцем, надихнутися ідеями, отримати відгук на свою роботу, говорити про сучасний танець та українську культуру.

«Час прискорився, ніколи я не робив так багато, як зараз. Треба створювати за тих обставин які є, не чекати кращого часу, реагувати на імпульс», — вважає перформер Данило Зєнкін.    

Проєкт увійшов до огляду українського сучасного танцю в The New York Times та був презентований в мережі CEC ArtsLink (США), Центрі Помпіду (Франція) і Міжнародній раді танцю UNESCO. 

Харків’янки, що взяли участь у проєкті

Юлія Грішина

Танцівниця, перформерка, хореорафка, викладачка сучасного танцю, директорка школи сучасного танцю Holy dance school (Харків). Її робота була отримана та опублікована однією з перших. 

Про що ця робота? 

«Звичайно, це власні переживання і рефлексії. Але також їх спонукав заклик від журналу Belletristic — записати танцювальну імпровізацію під акомпанемент сигналу повітряної тривоги, які цілодобово звучать в українських містах, закликаючи мирних громадян до бомбосховищ».

Дата і місце зйомки відео: 11 березня, Першотравенськ (Дніпропетровська область)

Олександра Моісеєва 

Танцівниця, викладачка фламенко з 2011 року. Засновниця школи фламенко Ole Prima у Харкові. Інструктор Всеукраїнської федерації танців. Фанатка фламенко, «аматорка профі рівня». Магістерка хореографії Харківської державної академії культури.

«Ми залишалися в Харкові більше місяця з початку війни. Але врешті були змушені виїхати, бо напруження від обстрілів стало завеликим. Також я дуже боялася потенційного повторного наступу на місто. Ми переїхали до Львова, де частина наших залів (Всеукраїнська федерація танців, під керівництвом Наталії Моголівець) функціонувала як притулок для біженців, а частина вже була вільна для занять. Там я відчула себе у безпеці: я побачила, як Львів приймає людей, як дає їм надію на нове життя. Цей простір і можлівість повернутися до репетицій надихнулі мене на хореографію».

Дата і місце зйомки відео: 1 червня, Львів

Софія Оніщенко

Народилася в с. Кислівка (Харківщина). До повномасштабного вторгнення навчалася на актрису театру анімації в ХНУМ ім. Котляревського та працювала у театрі «Нафта». Зараз вчиться у Театральній академії Вроцлава (Польща). Останні два роки експерементує з тілесними практиками та досліджує тілесні тексти. Займається танцем  як перформативно-документальною дією та способом політичного маніфесту.

Про що ця робота? 

«Я не могла і не можу поїхати до свого дому та родини, бо вони в окупації. Зі своїм хлопцем поїхала до його рідного міста, Чернігова. Ми ходили по місту й відчували будівлі, які сильніші за російські бомби. Мені хотілося відчути тілом зруйновану будівлю, де нещодавно діти грали вистави і де потенційно я могла б робити мистецькі проекти. Робота «Молодіжний центр» — про біль, протест, силу та молодість».  

Дата і місце зйомки відео: 13 липня, Чернігів, Обласний молодіжний центр

Ольга Доробиш 

Танцює все своє життя. У перші три місяці повномасштабного вторгнення танець втратив для неї будь-які сенси, але врешті саме він допоміг повернутися до нормального життя. 

«Моє тіло заклякло, і я більше трьох місяців не відчувала необхідності  робити якісь вправи. Аж поки не зробила першу зарядку і потроху мій танець почав повертатися. Я почала відчувати, що знову живу, а не виживаю. Без сумнівів, саме танець і усвідомлений рух вивів мене з емоційного та тілесного заціпеніння»

Про що ця робота? 

«Я приїхала до Харкова на півтора дні, вперше з 2 березня, коли поспіхом виїжджала з-під обстрілів із сім‘єю та тваринами. Я знала, що зніму своє відео саме вдома. Бо саме про дім хотіла говорити. Момент повернення додому ні з чим не порівняти. Мені було страшно їхати до Харкова, та потрапивши до дому, я відчула дивний мені спокій на серці. Це не танець про пережиті емоції і події, це проживання їх танцем. Відео зняте одним дублем, в ньому нема обробки звуку. Звук “вильоту” захопив мене зненацька, я вирішила не перекривати реальні звуки свого рідного двору»

Дата і місце зйомки відео: 18 серпня, Харків, Північна Салтівка

Як долучитися до проєкту?

Ініціатори проєкту наголошують, що відео публікуватимуть на YouTube-каналі до кінця війни. 

Всі охочі можуть долучитися до створення цифрового архіву. Для цього потрібно заповнити гугл-форму та надіслати свої танцювальні відео, зроблені після 24 лютого. 

Обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.