Лист із фронту від Ласло Імре

Вітаю!

Не буду робити довгий вступ про те, як для мене почалось повномасштабне вторгнення рф. Не буду множити біль та скорботу. Не буду запевняти вас у неминучості нашої перемоги. Просто розповім цікаву історію, яка сталася посеред моїх солдатських буднів.

Підрозділ, командиром якого я був призначений, ніс свого роду комендантсько-патрульну службу в одному з житлових масивів. Мокрі ноги, замерзлі руки, параноя місцевих, прильоти важкої арти десь зовсім недалеко, працюючі банкомати без готівки, черги в аптеках — все, як кожен день протягом попереднього тижня. Нам досі не видали форму. Нам взагалі не дали нічого, окрім автоматів та набоїв на 90 секунд бою. І лише автомати на наших шиях говорили: «Ці хлопці щось рєшають на цьому районі».

І тут на тротуарі з’являється парочка чоловіків. Один, років 50, схожий на продавця сувенірів на популярному і недорогому іноземному курорті. Інший, молодий хлопець років 25, виглядав, як звичайний європейський хіпстер-інстаграмщик. Останній намагався тягнути валізу на колесах по свіжому березневому снігу. 

Без жодного остраху хлопці підійшли до блок-посту та запитали, чи хтось розмовляє англійською. 

— Що трапилось? — зірвалось з моїх вуст.

— Турецький консул — тупий козел, — відповів старший.

— Чим я можу дороги в такому разі? 

— Нам треба на вокзал!

— Без проблем! 10 кілометрів у той бік.

Після такої відповіді старший переключив свою увагу на інших моїх колег, яким намагався розповісти про свою проблему англійською, німецькою, турецькою і, здається, на фарсі.

У той час до мене заговорив молодий:

— Слухай, чувак, ми в повній дупі! Нам додому треба.

— А де дім? — питаю лише для підтримки розмови без жодної зацікавленості вирішувати питання їхньої евакуації. 

— Бремен!

— Бремен? Німеччина? А документи є?

Хлопець дістає німецький айді, де вказано місце видачі документу: Бремен, ФРН. 

Не знаю, до чого, але вирішив поцікавитись:

— А який головний футбольний клуб у Бремені? 

— «Вердер»… — трохи розгублено відповів хлопець.

— Так, «Вердер»… — розмова зайшла у глухий кут.

— Чувак, — співрозмовник відчув, що близький до того, щоб зірвати джек-пот, — я — гравець «Вердера»!

— Якого х…

— Приїхав на смотрини до «Металісту», майже уклав контракт, і тут…

— А продавець сувенірів? — вказую на старшого.

— Це — мій агент…

Ми зупинили автівку, запитали куди люди їдуть, та чи не погодяться вони відвезти іноземців до вокзалу. Іноземці поїхали. На одну проблему на районі менше.

Що й не кажи: ЗСУ рєшають питання!

Ласло Імре, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.