Листи до Харкова: підбірка від  читачів 

Дарина Арямнова

Привіт, мій найулюбленішій Харків. 

Пробач. Так, я починаю лист з пробачення. Я дійсно сподіваюся, що ти на мене не тримаєш зла. Все тому, що ми вже довго не разом. Мені було лише 19, коли я поїхала. Мені здавалося, що світ занадто великий, щоб залишатися. Що мене чекає так багато пригод та відкриттів, що я повинна поїхати якнайдалі. Ну, як мінімум, кілометрів так за три тисячі для початку.

Я завжди вважала себе інтернаціональною людиною та вважала за чудову ідею жити там, де хочеться та пізнавати різні культури. Тоді я навіть не підозрювала, що центр всесвіту знаходиться на початку мого шляху. Що ти маєш неймовірну силу ховати людей в своїх будівлях, давати їм віру в себе та впевненості в своїй правді. 

Так, іноді потрібна досить велика відстань щоб відчути любов.

З часом та кожним новим переїздом саме поняття дому стало зовсім абстрактним. Бо дім — там, де я та те, що я створюю навколо себе. Але коли я поверталася до тебе, то мені подобалося те, який ти крутий. Твої затишні кавʼярні, модні крамниці, нові театральні вистави або музичні фестивалі. Коли я поверталася у місце, де я живу, та розповідала про найсмачнішу каву, новітні кінотеатри та сучасні коворкінги, то на мене дивилися як на навіжену: «Як може трапитися щось добре десь східніше за Відень? Там же може траплятися лише щось погане?» 

Але плювати хотіла я на них усіх. Я полюбила твій конструктивізм, футуризм та модерн. Я завжди знала, що в мене є ти, та це додавало мені впевненості та внутрішнього спокою. Ти був як моя скеля в буревії всяких великих і не дуже подій.

Коли почалося вторгнення, то мені здавалося, що руйнують особисто мене. Що це в моє тіло, як і в твої будинки та вулиці, влучають ворожі постріли та ракети. Відчуття відстані стало тоді особливо нестерпним та гірким. Здавалося навіщо мені бути десь далеко від тебе, коли ти так потребуєш допомоги?

Але я жодної секунди не сумнівалася в тобі. В твоїх людях та в твоїй силі духу. Мені здається, нас, розкиданих по всьому світу, повʼязують з тобою маленькі ниточки з любові та енергії, з яких ми всі співживимося. Наша харківмережа (це крутіше ніж нейромережа) — наш щит та наша суперсила, навіть на відстані.

Але, все ж таки, найсильніші ми — коли ми фізично там, де ти, де віє степовий вітер та чути найкращих вуличних музикантів. Зараз особливо гостро розумію як я не надихалася твоїм повітрям, не находилася твоїми вулицями та наслухалася твоєї музики. Але скоро, дуже скоро ми це все надолужимо.

Марія Слєпченко

Я довго думала, яким повинен бути лист до тебе. З чого мені розпочати? Чим закінчити? Скільки слів я знайду, щоб все тобі розказати? 

Та, знаєш, це такі дрібниці. 

З переїздом я відчула, як мені тебе не вистачає, як тихо і довго тягнуться ці страшні дні. Але я не хочу про погане. Я хочу згадати тебе, Харкове, таким, яким ти лишився в моїй памʼяті, в памʼяті моїх рідних і друзів. 

Коли я питала у людей «Яке місце у Харкові вам подобається найбільше?» відповідей було безкінечне море. Комусь ти подобаєшся за захід сонця на Історичному музеї, хтось любить засніжений парк «Стрілка», деякі обирають «зоряне небо» на Сумській, інші — прості «Кулиничі» або секонд хенд. Мені ти подобаєшся різним. 

В дитинстві мій дідусь жив за ХНАТОБ-ом, він знає багато про тебе. Ми любили гуляти по всім старим вулицям, іноді проходили повз його старий будинок, і я почувалася так, ніби сама колись жила там. 

Багато дитячих фотографій нагадують мені, як крок за кроком ти змінився. Як кожен твій куточок наповнився новими малюнками на стінах та посмішками нових людей. 

Ти — мій молодіжний центр, і лише там я почувала себе вдома. Завдяки тобі я навчилась писати вірші, бачити красу в дрібницях, любити людей. Твої люди — я їх просто обожнюю, зустріну когось і одразу посміхаюсь, наче знову знайшла рідну душу.

Люблю наше метро та шалений натовп в переходах, люблю підʼїзди Салтівки де пахло цигарками, люблю стару Римарську і, звичайно, Градусник. Люблю чергу людей на останній автобус на Холодній горі. Я люблю тебе Харків, бо ти — мої крила! 

І я насправді сумую. Обов’язково побачу тебе ще, обов’язково познайомлю тебе з новими людьми, вони тобі сподобаються, обіцяю. Натомість, скажу тобі маленький секрет — ти сподобався їм вже. 

Текст та фотографії — Дарина Арямнова, Марія Слєпченко, обкладинка — Катерина Переверзева