Місто
«На вулиці було 17 градусів, тож я могла залишитися ще ненадовго»

Нещодавно в Харкові завершилась мистецька резиденція Open Place. Резиденція була присвячена переосмисленню незручної радянської спадщини, участь у ній взяли художники і художниці з Білорусі, Грузії, Молдови, Киргизстану, Таджикистану та інших пострадянських держав.

«Люк» продовжує серію публікацій про резиденцію. У попередньому матеріалі ми розповідали про меседж, концепцію та проєкти учасників та учасниць. Сьогодні надаємо слово митцям із Грузії — Мішико Сулакаурі та Тіко Імнадзе

У цьому матеріалі вони розкажуть про свої враження від Харкова, радянську порцеляну в їдальні Держпрому, пересилання морської води поштою, оперну арію в УФТІ та переосмислення культурного коду рідної Грузії після візиту до нашого міста.

Нещодавно в Харкові завершилась мистецька резиденція Open Place. Резиденція була присвячена переосмисленню незручної радянської спадщини, участь у ній взяли художники і художниці з Білорусі, Грузії, Молдови, Киргизстану, Таджикистану та інших пострадянських держав.

«Люк» продовжує серію публікацій про резиденцію. У попередньому матеріалі ми розповідали про меседж, концепцію та проєкти учасників та учасниць. Сьогодні надаємо слово митцям із Грузії — Мішико Сулакаурі та Тіко Імнадзе

У цьому матеріалі вони розкажуть про свої враження від Харкова, радянську порцеляну в їдальні Держпрому, пересилання морської води поштою, оперну арію в УФТІ та переосмислення культурного коду рідної Грузії після візиту до нашого міста.

У Харкові, колишній столиці України, все ще функціонує трамвай, модель якого відома нам, як «Русскій стандарт». Відчуття, ніби час зупинився, з’являється з перших секунд у його вагонах, де стіни салону, що скидаються на дерев’яні, майже повністю заповнені рекламними папірцями. 

Поїздка на такому трамваї схожа на подорож рейками радянського минулого. До того ж, цей засіб пересуватися здався нам навіть небезпечним для життя: несправні вагони часто сходять з розбитих рейок, аби бути повернутими на них знову. 

Для нас, як для художників, що опинилися в Україні, харківські трамваї стали важливим об’єктом спостережень: поїздки «Русскім стандартом» надалі гратимуть важливу роль у нашому дослідженні, як одна з найяскравіших ілюстрацій матеріальної та духовної радянської спадщини, що повсякчас зустрічається сьогодні у країнах колишнього СРСР.

Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

У місті, відомому масовим виробництвом солодощів, цукерки й мармелад є невід’ємною частиною повсякденного життя та культури. Мармелад характерної форми є на диво популярним навіть серед молоді. 

Дизайн та пакування цих солодощів, так само, як і їх смак, не змінювалися навіть після розпаду СРСР. На наш подив, у Харкові їх можна побачити водночас на маленьких вечірках, у церквах, кишенях молодих людей та навіть на помпезних івентах. 

У Фізико-технічному інституті після презентації робіт резидентів радо провели до актової зали, назустріч мармеладним лимончикам й апельсинчикам, урочисто розкладеним на столи, прибрані різнобарвними радянськими скатертинами.

Мішико Сулакаурі. Фото: Катерина Переверзева
Тіко Імнадзе. Фото: Катерина Переверзева

***

Під час нашого перебування в Харкові ми прийшли до нового, глибшого розуміння минулого Грузії та її культурного коду, по-новому усвідомлюючи радянську спадщину та стан, у який вона занурює молоде покоління.

Фарбу на стінах можливо найвідомішої конструктивістської будівлі в Харкові — Держпрома — було поновлено лише одноразово, з метою зупинити обговорення з приводу того, чи варто включати Держпром у список об’єктів під наглядом ЮНЕСКО. 

Проте реновація торкнулася лише фасаду — у їдальні жіночка у старомодному фартусі, обслуговуючи нас, розповідає про свого грузинського зятя та подає на радянській порцеляні той самий «ланч», що був тут за часів СРСР.

Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

Резиденція надала нам можливість працювати у старому корпусі УФТІ — Українського інституту фізики та технологій, одного з провідних інститутів СРСР на тлі атомної теорії та практики, де раніше працювали такі видатні постаті, як, наприклад, Лев Ландау.

Саме тут у вперше у Радянському Союзі було розщеплено атом. Саме тут розташований найбільший у світі прискорювач потужності, генератор Ван де Граафа, який свого часу став ключем до численних загадок фізики. 

Інноваційні експерименти вчених інституту стали приводом до інтересу з боку їх видатних колег з усього світу, що викликало занепокоєння радянської влади та призвело до масових репресій. У період Великого терору це явище закріпилося за назвою «Справа УФТІ».

Сьогодні цей корпус інституту знаходиться у напів-закинутому стані, а його відвідування можливе лише за наявності документів, що дозволяють вхід та підтверджують особистість. Ідея музеєфікації цього місця вкрай обурює фізиків, що досі працюють у частині інституту, адже вони вбачають у ній відкладене припинення своїх досліджень.

Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

***

Мистецьке вторгнення у простір УФТІ стало можливим завдяки людям, які керують процесом музеєфікації цього місця. Під час резиденції Open Place та нашої роботи в інституті ми мимоволі стали частиною цього протистояння між ними та вченими інституту: фізики, що не погоджувалися поступатися УФТІ, залишали іронічні віршики та тексти на дошці оголошень, на які музейна сторона інституту не барилася відповідати.

Scans of Atomic researches. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе
Empress Maria’s portrait in the Black Sea. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе
Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

У 1941 році збройні сили Нацистської Германії, які вторглися до Харкова, підірвали будівлю інституту, але завдяки залізним колонам, вмонтованим у споруду, сьогодні УФТІ зберіг свій оригінальний вигляд. 

Ці колони колись були частиною «Імператриці Марії» — російської загальновійськової субмарини, побудованої перед Першою світовою для анексії Чорного моря. Субмарина вибухнула у 1916 році з невідомих причин та затонула поблизу Севастополя. На початку політики індустріалізації було зроблено декілька спроб відновити її, проте вони не увінчалися успіхом, тож «Марію» витягнули з води, а її частини використали у фундаменті УФТІ.

Жінка, на честь якої було названо субмарину — датська принцеса, дружина російського імператора та мати монарха Миколи ІІ, яка захоплювалася містицизмом та мистецтвом і брала активну участь у політичному житті держави. Її щоденники містять багато оповідей про життя, до якого вони з сім’єю мали звикнути після приходу до влади більшовиків. «На вулиці було 17 градусів, тож я могла залишитися ще ненадовго», — так звучить передмова до щоденників, яка й стала назвою нашої роботи.

Кожна історія має свій початок. Ця починається з води, як і кожне народження. Аби зрозуміти історію інституту, ми почали з неї, та за допомогою нашого колеги-художника змогли отримати декілька літрів води з Чорного моря, набраної біля Севастопольської затоки, місця, де затонула субмарина. Морська вода, відправлена до Харкова поштою, стала ґрунтом візуальної форми, яку ми обрали, щоб поєднати старі і нові історії цього місця.

Coordinates of a sunk ship, ship’s columns. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе
Documentation of getting water from the Black Sea. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе
Separated ship parts in architecture by lasers. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

Ми побували у багатьох покинутих місцях терен УФТІ, на кшталт бомбосховища або підземної монокристалічної лабораторії. Після трьох тижнів досліджень та роботи ми отримали відмову на прохання впровадити наші проєкти у цих локаціях. Головним аргументом з боку фізиків послугувало те, що інститут є стратегічним об’єктом, а наше вторгнення виявить секретну інформацію та являтиме собою загрозу.

Їхнє незадоволення було спричинене ідеєю виконання оперної арії в одній з закинутих лабораторій. Поєднання опери й науки видавалася надто абсурдним, отже нас попросили обрати для своєї роботи концепт, що буде більш наближеним до їхньої діяльності.

Проте наші численні листи, онлайн- та офлайн-зустрічі з менеджерською командою УФТІ та допомога з боку організаторів резиденції принесли свої плоди, та врешті дали нам змогу почати своє мистецьке втручання.

Van De Graaff Generator in “UFTI”,  Documentation of Opera beside Van De Graaff Generator. Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

***

Після заповнення документаційної складової УФТІ на цілий день відчинив свої двері для відвідувачів.

У заключний день резиденції харківська оперна співачка Надія Надішкіна виконала арію з опери О. Даргомижського «Чаруй мене, чаруй» навпроти генератора Ван де Граафу. Цей твір у романтичності свого наповнення відображає прив’язаність групи фізиків до спогадів про радянський УФТІ. Привид колишньої величі пронизує інститут, що повільно перетворюється на реліквію радянської спадщини.

Відвідувачі з ліхтарями в руках повинні були відшукати собі шлях у темряві, аби врешті натрапити на чарівний голос.

Також у другій частині експозиції було показано координати затонулої субмарини у нині окупованому Росією Севастополі.

Фото: Мішико Сулакаурі / Тіко Імнадзе

Project has created under the Residency Open Place, sponsored by Prince Claus fund for culture and development.

Мішико Сулакаурі, Тіко Імнадзе, переклад — Олександра Щур, фотографії авторів та Катерини Переверзевої, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png