Otruta Guide: як три гурти формували харківський андеграунд наприкінці «нульових»

Якось у Харкові ми робили презентацію нашої з друзями збірки поезій. Ми страшенно хотіли почитати свої вірші під імпровізації актуальних представників локальної альтернативної сцени. Тоді з нами грали Aesthete Iz Dead та Alarm Pressure — обидва колективи я бачив до цього наживо, й це завжди був ефект гармати, яка неочікувано пальнула біля тебе.

Арт-група SVITER з’явилась у той же час, і всі ці колективи були об’єднані спільними ідеями та Харковом. Всі знали один одного і допомагали з записом музики, репетиціями та організацією івентів. Пізніше представники гуртів зробили спільний проєкт «ТЕЦ», відповідно до назви Будинку культури теплоелектроцентралі, де мали репетиції та пізніше концерти.

Поговоримо про всіх детальніше.

Aesthete Iz Dead

Гурт Aesthete Iz Dead з’явився у Харкові в 2008 році. Створили його гітарист Алекс (Володимир Алєксєєв), вокалістка Євгенія Жемчужникова, а також Андрій Goldy Литвин, який грав на клавішних. Це була доволі експериментальна команда, яка грала гримучу суміш колдвейву, трип-хопу та усілякої «дарчини» [дарквейв, darkwave — музичний напрямок на базі постпанку, — «Люк»]. 

Я поговорив із Goldy — клавішником та композитором гурту. 

Goldy: «У мене вдома відбувалась чергова тусовочка. А зранку Алекс каже, що в нього є кілька пісень, нариси. Ми увімкнули DAW [digital audio workstation, система для запису аудіо] на моєму лаптопі та записали три трека.

Вокал Жені писався на старий мікрофон, який виглядав як шматок пластику. На нього ми ще записали всі гітарні партії. Вважайте, що це була репетиція виступу чергового дуету, де є чувак зі струнним інструментом та пані, яка співає. Я все це нарізав, додав електронний бас. 

Хтось каже, що це був трип-хоп. Але, навряд він був рафінований».

«На той час [2008-2011 роки] ми нормально поїздили, грали в Сімферополі, Києві, Дніпрі. Це все відбувалось в межах фестивалів. 

Один з найяскравіших наших виступів відбувся на “Gagarin Fest”. Це мистецький івент в Харкові, який супроводжувався живими виступами альтернативної та електронної сцени.

Другий виступ — це був клуб Jazzter. Тоді ми грали на одній сцені разом з Sunsay та Gosprom». 

«У нас є цікава історія сумісних проєктів із засновниками жанру тріп-хоп. 

Вокалістка Женя та барабанщик Микола [Герасименко] вирушили на концерт Tricky в Київ. Тоді вони примудрились там зустрітися з ним та домовитись про спільний трек, прикинь! 

Tricky вислав нам текст, на який треба було зробити музику. Ми домовились із нашими друзями, гуртом Світер, про запис у них на арт-резиденції будинку культури (БК) ТЕЦ. 

Саунд ми писали прямо в коридорі цього БК. Я звів, та ми відправили це в Британію. Tricky сподобалась демка і він попросив зробити на неї нормальний саунд, себто переписати її на студії. Робоча назва треку була ‘Believe’. 

Але процес занадто затягнувся, й трек розчинився у часі. Потім Женя емігрувала в Іспанію. Ми шукали їй заміну, але вона була фронтвумен і зробити пародію на неї було складно. В результаті гурт проіснував три роки. 

Ми досі спілкуємось: я займаюсь музикою та своїм готельним бізнесом, Женя живе в Іспанії, а Алекс став діджеєм “Культури Звука”, крім того, в нього є свій електронний проєкт Monomonster». 

SVITER

Складно згадати, скільки років я памʼятаю цей проєкт і двох його основних учасників Макса Роботова та Лєру Полянськову, всі локації, де вони жили, репетували, виступали. В гурту SVITER часто було таке, що в одній будівлі можна було за день потрапити поїсти на кухню чи записатись в студію, а ввечері — увірватись на якийсь перформанс зі звуком та візуальним мистецтвом. 

Ми можемо не бачитись декілька років і спитати один в одного «як справи?» раз на пару тижнів. Але щоразу, коли ми перетинаємось, завжди є чим поділитись і завжди важко переговорити один одного. 

Цього разу під таку роздачу потрапив Макс. Ми зустрічаємось з ним в одному з ужгородських пабів. Він приходить на пікселі. Зараз митець служить в службі цивільно-військового співробітництва (ЦВС). Окрім спільних двох батьківщин, Харкова та Луганська, тепер нас об’єднав прямий обовʼязок. 

Макс Роботов:

«Історія арт-групи SVITER почалась набагато раніше до самого музичного гурта. У 1999 році я поступив навчатися в Харків, у ХАІ. Там зі мною зібралась банда однодумців і ми почали грати hardcore та numetal. Я тоді не вмів ні на чому грати, та й згадувати про записи тих часів не варто». 

«Цікаве почалось з гурту “Парадокс Мангейма”, який ми сформували десь у 2002 році. Тоді це була пекельна суміш стилів. Наш гітарний формат дозволяв нам тоді виступати на важких майданчиках, але була й електронна програма. Грали, наприклад, в тому ж Churchill’s. А там, якраз, щось суперважке взагалі не перло грати». 

«Паралельно зі всіма цими музичними подіями в Луганську зʼявився гурт “1/16 трактора”. Я там був якимось третім чи п’ятим гітаристом. У цьому проєкті був простір для імпровізацій — була певна музична основа, навколо якої всі накидували музичні форми залежно від настрою. 

Так відбувалось до 2008 року. І я одразу перестрибнув на електронну музику. SVITER зʼявився саме в той період. 

Був такий час, коли ми робили багато фестивалів. Як кажуть в Харкові: “Хочеш створити гурт — зроби власний фестиваль”. Можна й клуб зробити. Ось саме тоді, коли мене заїбав гардкор, я напряму запитав — хто хоче грати електронщину? Давайте до нас! Так народився електропанк гурт SVITER. До арт-групи залишалось ще декілька років». 

Колись я потрапив до SVITER в гості. Тоді вони жили на величезній хаті в центрі Харкова на вулиці Мироносицький. Всередині стіни були яскраво зеленого кольору. 

Кімнат там було ледь не на цілий поверх старого дореволюційного будинку. Підозрюю, що самі учасники гурту завжди парились назвати точну кількість приміщень у себе за старовинними дверима. Там також була й репетиційна база та студія звукозапису. В закуті під величезний гардероб стояли електронні барабани. Поруч «комбіки», гітари, бас, електронні приблуди та клавіші.

У 2010 році на станції метро «Турбоатом» митці вибили собі аж цілий Будинок культури теплоелектроцентралі. Там у гурту SVITER та проєкту «Шишка» була своя студія та репетиційна база, і там же рік потому відбувся однойменний фестиваль. На той час багато хто вірив в найкраще майбутнє, грав абстраговану музику та міг собі дозволити казати, що поза політикою. 

На хвилі такого спокою харківські та луганські гурти зібрались, щоб їбанути музику в стилі індепендент. Там тобі й поц-рок [пост-рок], і тріп-хоп та навіть цілий інтеліджент денс м’юзік були. 

З тоді ще неокупованого міста приїхала ціла делегація: Pjotp Tatamovich, «1/16 трактора» та tHEbRA. З харківського боку були Alarm Pressure, Creamwave, SVITER тощо. 

Наскільки я пам’ятаю, сцена тоді стояла посередині приміщення, й це додавало колориту всьому перформансу. Щоправда, визвучувати таке доволі важко, але мій друг Юра Кєда впорався тоді з цим якнайкраще. 

Я попитав двох свідків тих подій, звукорежисера та музиканта Юру Кєду Кишенко та Ніка Акорна з Alarm Pressure, про те, що це було і як відбувалось.

Юра Кєда:

«”ТЕЦ” був проєкт художника Івана Світличного, Максима Роботова та Лєри Полянськової зі SVITER. Це був хаб із репетиційною базою та художніми майстернями. Туди можна було потрапити на резиденцію та пожити. 

Через декілька місяців увесь цей проєкт переріс у фестивалі ТЕЦ та СУМ [«Сучасна електронна музика»]. Окрім музичної складової, на локації відбувались перформанси та працювала картинна галерея. 

Я грав тоді у трьох проєктах: «Шишка», Debaser та tHEbRA. З останніми ми грали тоді дуже тягучий пост-рок. Наш сет відбувався в підвалі, була атмосфера тотального андеграунду. В принципі, все, що відбувалось тоді на поверхні, мене не сильно цікавило. 

На жаль, записів того виступу не збереглось. Але! Двіжуха була серйозна та люта. А ще після нас грав Ігор Гурченко, він же The Maaaigs. Ми тоді були вражені якістю його IDM виступу. 

А ще був панк-день. Виступали тоді Debaser з Луганська, харківські M.A.M.I.N U.T.Y.U.J.O.K тощо. Ми тоді хотіли покликати легендарну харківську панк-групу «Жуй», але вони не змогли. На жаль. 

У мене ці спогади зараз як в тумані» [зітхає]. 

Nick Acorne:

«Я памʼятаю фестиваль на БК ТЕЦ. Це був перший хаб у Харкові, там люди могли жити та творити. 

У 2011 році там зробили фестиваль. Ми виступали на сцені, яка була в центральному приміщенні, у складі: Ваня Новіков (барабани), Іван Світлічний (саксофон, перформанс), Ден Мітчелл (вокал, гітара), я на клавішних». 

Організатор всієї вакханалії, Макс Роботов, приєднався до розповіді, бо багато пам’ятає з того дня. 

Макс Роботов:

«Взагалі, ТЕЦ — це не тому, що біля найенергетичнішого Будинку культури, а тому, що ТЕЦ розшифровується ще як творчо-експозиційний центр. 

Ми вирішили залишити абревіатуру самого БК, але розшифрували її інакше. На той момент це була власність [колишнього міністра внутрішніх справ] Арсена Авакова, але його цей об’єкт не цікавив і всім займався директор, який допомагав батьку Івана Світличного. Йому хотілось, щоб в цій пафосній сталінській будівлі була постійна двіжуха. 

Отже, ми проводили там фестиваль експериментальної музики, панка, електронщини та сучасного образотворчого арту. В нас був простір для того, щоб пробувати. 

Досвіду організації подібних заходів не було. Наприклад, ми могли влаштувати в бомбосховищі БК нічний сейшен з декількома сценами й забути про логістику та їжу. Але такий досвід навчив враховувати це наступного разу». 

«SVITER став арт-групою у 2012 році. Ми тоді робили аудіо перформанс з Іваном Світличним для бієнале на “Київському Арсеналі”. З того моменту ми пару років поїздили різноманітними резиденціями, на інших подивились, себе показали. 

Відтоді ми займаємось мистецькими проєктами, 3D-мапінгом, перформансами. Робили багато візуалки для Plan B та Dnipropop. Зараз є членами Kyiv Academy of Media Arts. Також ми представляли Україну саунд-перформансами та медіаартом на бієнале в Венеції та Берліні».

---

Читайте також:

• Otruta Guide: про «той самий» 2007-й у Харкові, культові гурти та «мітол-ґіґи»
• Антон Малиновський: про низову культуру, «Живот» і вплив Харкова на електронних музикантів
• «Це весело. І цього вже має бути достатньо». Інтерв’ю зі Славою Кедром

---

Alarm Pressure

Якось вночі на площі Поезії в Харкові дві моїх подруги-художниці та вокалістка гурту Aesthete Iz Dead познайомили мене з двома хлопцями, які виглядали як хіпани та хіпстери водночас. Якщо останнє тоді тільки набирало оберти, то про гіппі взагалі вже почали забувати, а тут тіпи виглядають так наживо. Надворі був 2009 рік, і ми пів ночі говорили про трилогію «Discipline» King Crimson та творчість колективу Porcupine Tree. На той момент я був впевнений, що знаю всіх людей в Україні, з ким можу говорити на такі теми. Переді мною сиділи Ден Мітчелл та Нік Акорн з гурту Alarm Pressure. 

Пару місяців потому я потрапив на їхній живий виступ і просто завалив — настільки гурт був новаторським та самодостатнім для української сцени. Всього два музиканти: фоно, гітара, вокал і все, більш нічого не треба. Так, потім вони набирали собі в склад ще додаткових виконавців, але «кістяк» залишився завжди один: дві людини, два інструменти, два вокали.

Вже багато років хлопці живуть в Австрії та Україні, але щоразу як вони збираються, кожен їх ґіґ залишає слід у звуковій біографії цих двох країн. 

Alarm Pressure — одні з тих, хто сформував музичну культуру з кінця 2000-х до початка 2010-х років. Коли я зателефонував Ніку в Грац, то в нас вийшла настільки конструктивна бесіда, що міняти її хід взагалі нема бажання.

— Як зʼявилися Alarm Pressure? Звідки взялась назва?

Ми зʼявилися у 2008 році. До мене прийшов Ден Мітчелл, як зараз памʼятаю, щоб допомогти провести безлімітний інтернет.

В Дена з собою була гітара, й ми сіли поджемити. Так зʼявилася перша демка. Ден приїхав додому, переслухав її, дуже здивувався в гарному сенсі та подзвонив мені на кшталт: «Ти таке чув взагалі?»

Мене накрило зранку. Так ми й зʼявились.

Ми вирішили, що наша музика тисне на грані сприйняття. Як тиск, pressure… Так і зʼявилась наша назва. 

Є цікава історія з цього приводу: на одному з перших концертів виникла плутанина і нас написали на афіші як Attention Pleasure, що нам, до речі, дуже сподобалось. Ми навіть думали, а чи не змінити нам назву [сміється]. 

— Що ви робили найбожевільніше як гурт? 

Памʼятаєш, на Пушкінській був бар-ресторан «Блюз»? Ось там у нас у 2011 році був концерт. Все б нічого, але ми люді прості, й коли я почав ходити по килимовому покриттю в шкарпетках, то мене попросили взутися, дивилися з подивом. Я ж по-доброму, щоб нічого не зіпсувати. Але терпіти не можу, коли хамлять. А це був той випадок, коли до мене звернулися в пихатій манері. Ми не знайшли нічого краще ніж згадати про авангардну сторону музики та заграти суміш інді й джазу [на вході в заклад стояв афроамериканець з саксофоном, який косплеїв Чарлі Паркера — одного з засновників авангардного джазу, — Otruta Guide].

А потім… У нас є трек ‘Take Off Your Clothes’. Ми під нього завжди трішки роздягаємось, оголюємо торс, не більше. З нами грав тоді на саксофоні Дрю — актор та музикант гуртів «Бандурбенд» та 100 Pudoff… Він занадто швидко зірвав з себе верх, озирнувся на нас, а ми ще вдягнуті. Чувак просто зняв з себе штани та трошки показав на сцені верхній шматок сідниць. Одну з панянок тоді це сильно обурило. Ми б навіть уваги на таке не звернули, якби не її пост у соцмережах [редакція так і не знайшла той самий пост, який затягнули сипучі піски інформації. Та й палити імʼя топікстартера якось неввічливо. Хоча я знаю, хто це, — Otruta Guide]. 

Слухай, згадав ще одну історію із божевільним концертом. Виступали ми на дні народження гурту «Кривоструй» в Pintagon. Грали тоді дуетом. Вирішили, що Мітчелл сидітиме за барабанами. Ба більше, ми обидва будемо співати. Написали спеціально дві нові пісні: ‘Sex’ та ‘Drugs & Rock’n’roll’. 

Дзвонимо хлопцям з «Кривоструй» та питаємо, чи є якісь «плюси» [безкоштовні проходки] на вхід, бо хочемо подруг позвати. А вони кажуть, що, мовляв, усе розкуплено і місць взагалі нема, себто «плюсів» нема. Тоді ми вирішуємо, що треба усіх охочих потрапити на концерт брати на сцену із нами, бо це єдиний варіант. Дівчатам кажемо, що вони можуть пограти на блок флейтах. Ну, начебто, нас вже четверо. 

А тут у нашого директора гурту, Дмитра Грабовського, є подруга, яка усім театралам завжди давала костюми на корпоративи. Він бере в неї купу підстаркуватих костюмів. Ми з Мітчеллом стаємо бурундуками, він одягає костюм білочки та бере у руки хайхет замість тарілок оркестрових. Біля клубу зустрічаємо знайомих, які не купили квитки, але хочуть теж прийти на концерт. Ми їх проводимо як учасників, роздаємо їм всілякі шейкери, тамбурини, одягаємо в костюми Спанчбоба та Патріка з того ж самого мульта.

Готуємось усім натовпом йти на сцену та зустрічаємо дівчат, які прийшли на концерт. Домовляємось із ними, що під час виконання пісні ‘Sex’ вони закидають нас білизною. Вони погоджуються, йдуть в туалет, знімають все, що треба, й вуаля — шоу готове. 

Мені здається, це був один із хайлайтів нашого існування. Проміж строк — після цього виступу нас почали постійно закидати білизною та одягом як тільки чули ‘Take Off Your Clothes’. У гурту, навіть, є два трофеї з тих виступів [сміється].

— Що стало з учасниками Alarm Pressure? 

Ден у Харкові. Перейшов в IT-сферу, працював в одній з найбільших компаній України. З приводу музики — щось робить. Ми не часто зідзвонюємось, але коли така нагода трапляється, то це завжди про музику. Він може раз на три місяці запитати, чи підходить той або оцей контролер до якоїсь звукової функції. А я можу взагалі не знати [сміється].

З приводу мене — як займався, так і займаюсь музикою: саунд-дизайн, композиторство, експериментальні та авангардні проєкти, грантові програми.

— Найгучніший виступ, коли ти прокинувся зіркою? 

Старий, та не було такого. Ми завжди були гуртом для тусовки естетів. Як Esthetic Education…

— Я вам це ще у 2010 році казав. 

Так, і це підтвердилось, коли я приїжджав на Parade Fest у 2019 році. Ми виступали там з моїм новим австрійським проєктом під назвою C.O.R.N! Поки я ходив крізь публіку по своїх справах та спілкувався з людьми, багато хто з тих, кого я взагалі не знаю, казав — о, а ти ж з Alarm Pressure! Залишилась тверда асоціація.

Текст — Otruta Guide, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з архівів, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️