Листи від школярів: як виникла і поповнювалася музейна колекція 

Зараз Пархомівський художній музей розміщується у двоповерховому будинку-палаццо XVIII століття. Його тут збудував граф Іван Підгорічані, який отримав землі Пархомівки як подарунок за воєнні заслуги від Катерини II. Починався ж заклад як маленька шкільна ініціатива місцевого вчителя історії Панаса Луньова у 1950-х роках. Практика створення музеїв при школах у той час була дуже поширена по всьому СРСР, але саме Пархомівський став унікальним.

Саме особиста колекція педагога, який цікавився старовиною і збереженням пам’яток культури, стала початком народного музею у Пархомівській школі. Згодом Луньов запропонував своїм учням зібрати сімейні реліквії: старовинний одяг, ікони, картини, предмети побуту. Разом з дітьми Панас Федорович влаштовував експедиції Пархомівкою і сусідніми селами, щоб знайти більше унікальних експонатів для колекції. 

Офіційною датою заснування музею вважається 1955 рік. Тоді школярі з вчителем вирішили, що колекцію потрібно розширювати, і почали писати листи художникам, музейним співробітникам, діячам культури, щоб ті допомогли поповнити список експонатів. Першою відгукнулася Харківська спілка художників і передала близько 50 творів живопису і графіки. 

З часом колекція почала поповнюватися завдяки музеям і галереям з усього тодішнього СССР. Твори мистецтва у Пархомівку передавали Музей образотворчого мистецтва ім. О.С.Пушкіна, Державний Ермітаж, Об’єднання музеїв Московського Кремля, Спілки художників СРСР, Третьяковська галерея.

Завдяки дитячий наполегливості, наставництву Луньова, а також певній відомості педагога як музеєзнавця та мистецтвознавця контакти сільського музею постійно розширювалися. Наприклад, серед партнерів була Дрезденська картинна галерея та берлінський музей Боде, куди школярів з Пархомівки запрошували на екскурсії для знайомства зі світовими творами мистецтва. Дрезденська галерея навіть спеціально виконала копію статуї Нефертіті для Пархомівського музею. Це і в наш час здається дивовижним, а у період тоталітарної держави, де все повинно було відповідати засадам соцреалізму, наповнювати шкільний музей світовими творами мистецтва було задачею не з легких.

Також друзями художнього музею у різні часи були художники, які передавали як власні картини, так і цінні твори світового мистецтва. Серед них — український живописець Іван Їжакевич, російські митці Сєргєй Коньонков, Владімір Фаворскій, скульптор-монументаліст Євген Вучетич. 

Пархомівський художній музей ріс, колекція ставала різноманітнішою, проте сам заклад так і мав звання народного й функціонував на громадських засадах майже 30 років. Лише у 1986 році він став автономним відділом Харківського художнього музею і отримав статус державного культурно-освітнього закладу. 

Пікасо в Пархомівці: як виглядає колекція музею

Зараз у Пархомівському художньому музеї — близько 7 тисяч експонатів. Це і станковий живопис, і графіка, і скульптури, і кераміка, і народна вишивка. Хоча фонди музею вражають, виставкове місце досить обмежене, тому одночасно можуть бути представлені лише тисяча експонатів. 

Тут і роботи українців Шевченка, і Ріпина, і Айвазовського. Двох останніх досить довго світова мистецька спільнота вважала саме російськими художниками і тільки нещодавно почала нарешті визнавати українськими. Не важко знайти і світові шедеври: завдяки радянському літератору Іллі Еренбургу у музеї з’явилися «Голуб миру» і портрет фізика Жоліо-Кюрі, написані Пікассо, зразки кераміки художника. Це, до речі, єдині роботи Пікассо, представлені в українських державних музеях. В експозиції є «Весна» французького імпресіоніста Піссарро, «Портрет дівчинки», намальований голландським художником і учнем Рембрандта Болем. А ще — стародавні ікони, твори мистецтва Стародавнього Сходу, первісні знаряддя праці, історични експонати часів Київської Русі і ще безліч речей, які роблять експозицію унікальною.

Але однією з найважливіших робіт у колекції Пархомівського музею можна вважати картину Казимира Малевича «Супрематизм 65». По-перше, сам художник жив у Пархомівці 5 років і у своїх спогадах дуже тепло згадує про це місце. Зі слів самого Малевича, у селі завжди відчувався дух творчості: 

«Село, як я вже казав, займалося мистецтвом (цього слова я тоді ще не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селяни розписи і допомагав їм вимащувати глиною долівку хати й робити візерунки на печах. Селянки чудово зображали півнів, коників і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці із різних глин та синьки». 

Тож Пархомівку можна вважати одним з місць, яке допомогло сформуватися Малевичу, як художнику. А з його спогадів здається зрозумілим, що в цьому селі обов’язково мало виникнути місце, де все це мистецтво могло б зберігатися. До того ж, місцева кераміка, яку розшукували школярі, була серед перших експонатів музею.

По-друге, ми нарешті починаємо дізнаватися про Малевича як про українського художника, більше відкриваємо про нього і його українську ідентичність. Проте «Супрематизм 65» — одна з небагатьох робіт митця, які є в Україні. 

Це актуалізує ще одну проблему: чому ж в українських музеях не завжди можна знайти картини українських художників? Одна з причин – їхні вивезення на територію Росії, а фактично — крадіжки. Для нашого східного сусіда це спосіб стерти пам’ять про традиції української державності і сфабрикувати історію. 

Росіяни робили це століттями, починаючи з XVIII століття. Продовжують робити це й дотепер: російські солдати знищили музей Сковороди на Харківщині, розграбували музеї у Херсоні, Мелітополі, Маріуполі, Каховці. Точні збитки також важко назвати, проте міністр культури Олександр Ткаченко розповів, що росіяни вкрали колекції з 40 музеїв і завдали шкоди на мільйони доларів. Але ще більшу шкоду це несе для української культурної спадщини, якої буквально не залишилося на звільнених від росіян територіях.

Відкриватися відвідувачам: що зараз з Пархомівським художнім музеєм

Те, що музей у Пархомівці зміг сформувати неймовірну й унікальну колекцію світових творів у своїх стінах, навіть незважаючи на те, що був народжений з радянської ідеї шкільних музеїв, і продовжити зберігати її, робить його особливим місцем.

У 2021 році Пархомівський художній музей почав процес оновлення. Тоді політолог Микола Давидюк зацікавився закладом і вирішив допомогти розповісти про нього українцям і світу. Так народилася кампанія «Мистецтво ближче, ніж ти думаєш». В її межах в музею з’явилася нова айдентика, комунікаційна стратегія, власна брендова продукція. За задумом активістів, це мало допомогти розвиватися як музею, так і селу.  На жаль, останніми роками населення Пархомівки зменшувалося, а разом з ним і можливості для розвитку. Тож у 2021 році музей тільки починав заново відкриватися українцям. 

На заваді стало повномасштабне вторгнення. На щастя, Пархомівський художній музей не потрапив під окупацію. Проте що саме відбувається з ним з 24 лютого і в якому стані перебуває колекція, на жаль, не відомо — «Люку» так і не вдалося отримати коментар від адміністрації Пархомівського музею.  

Цей унікальний кейс дає змогу задуматися над самим сприйняттям музеїв. Нам варто сприймати їх ширше, ніж просто заклади культур. Зараз музеї — це повноцінні інституції, які зберігають українську історію, культуру та їхні матеріальні свідчення. Вони допомагають українцям як нації краще знати своє коріння і спадок, розуміти сучасні події і разом з тим — будувати плани на майбутнє. Так само музеї важливі у боротьбі з  російськими міфами, пов’язаними з фальсифікацією нашої історії. 

Пархомівський художній музей — один із таких культурних осередків. Його колекція, запал людей, які весь цей час працювали над її збиранням і зберіганням, говорить про те, наскільки важливим для нас є перебування у світовому контексті і збереження пам’яті. І неважливо, де саме до нього можна торкнутися — у столиці України чи маленькому селі в Харківській області. 

Текст — Софія Панасюк, ілюстрації — Олександра Спасова

Проєкт «Харків, де твоє обличчя?» реалізується ГО «Люк-Медійна Група» у межах проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. 

---

«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.