«Запускай зорепад»: чим живе харківський планетарій

Йдемо по Римарській, завертаємо між гімназією №6 і баром «Стіна». Спускаємось до найвищої будівлі провулку — колишньої синагоги. Втім, сьогодні лише окремі елементи верхівки нагадують про її колись сакральне призначення. 

На паркані перед входом в планетарій — стенди з афішами. Космічне тло і яскраво жовті букви, деякі з ефектом сяйва. Естетика кінця 90-х-початку нульових, де розкриваються всі креативні можливості Microsoft Word.

На вході зустрічає космонавт, прикріплений до стіни металевим дротом. 

Фойє насичене різноманітними візуальними елементами: радянські стінописи з дослідниками неба, вітраж із зоряними мотивами, маленький прибулець, який сховався під глобусом, годинник «Мівіна», історичні стенди з видатними діячами та вже впізнаваний стиль афіш, який залишається незмінним кілька десятків років.

З синьої будки «Каса» лунає ритмічний звук штемпелювання. Прискіпливий погляд з-під окулярів касирки і в руках опиняється програмка заходів — нерівно відрізаний папірець із дрібними літерами.

Майже все в цьому просторі зроблено руками працівників та працівниць. Наприклад, на столі в підсобці стоять живі, куплені на розсаду петунії. Наступного дня їх посадять для оздоблення двору.

Самоорганізація і волонтерство

Харківський планетарій відкрили в 1957 році за ініціативи астронома Миколи Барабашова, за кілька років закладу надали ім’я Юрія Гагаріна за його особистої згоди.

«Планетарій — центр, який зберігає історичну пам’ять і робить її доступною для будь-якої людини. Космічною столицею України вважається Дніпро. Однак Харків може з цим сперечатися», — стверджує директорка планетарію Галина Железняк. 

Навпроти вхідних дверей розташований «Музей Космосу» — простір розміром у дві кімнати. За словами очільниці закладу, подібні експозиції були тут ще з 1960-х.

Однак у 90-х через загальний хаос музей перестав працювати. Його відновили у 2008-му, додавши фігури гуманоїдів, які найперше привертають увагу до себе при вході.

«Які ви молодці, що таке придумали! В Г’юстоні теж стоять прибульці і всі з ними фотографуються», — так, за переказом директорки планетарію, свого часу про них відгукнувся перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

Сам наратив виставкового простору побудований на «філософії космізму». Експозиція починається елементами традиційної культури та давньоєгипетськими декораціями і веде глядачів та глядачок крізь середні віки до ХХ століття.

Екскурсоводи працюють лише по вихідних, у будні можна увімкнути тільки «начитку» екскурсії, яка лунає на весь зал із колонок. Ця екскурсія повторює факти, які зазвичай наводять у дитячих енциклопедіях. Також тут можна сфотографуватися з фігурами космонавтів.

До стелі музею прикріплені літальні апарати — зокрема, тарілка. А крім макетів супутників, значне місце в експозиції посідають схеми та «документи епохи»: вивіски, фотографії та листівки. Від великої кількості експонатів трохи паморочиться у голові. 

Виникає відчуття, що виставка частково зібрана з підручних матеріалів. Галина Железняк підтверджує, що експозиція створена зусиллями його працівників та працівниць. Особисті речі космонавтів, подаровані ще в минулому столітті, доповнювали нагородами, купленими на барахолках.

«Музей створений силами планетарію, в нас немає ані спонсорів, ані бюджетних коштів, — запевняє директорка.

Починаючи з 70-х у нас почали з’являтися речі, подаровані космонавтами. А ще — макети планет, які були створені спеціально для планетарію в 60-70-ті.

До поновлення музею у 2008-му ми відреставрували ці експонати. Наприклад, глобус Місяця, який був повністю розбитим. Також відновили супутники та гагарінську ракету.

А коли наповнювали свою експозицію значками, марками та конвертами, збирали все це по крупицях з різних джерел. Інколи це були просто нумізматичні ринки чи Андріївський узвіз».

Серед найсучасніших експонатів — прапор з фронту та протитанкові установки. Вони з’явилися тут у 2014-му, коли планетарій долучився до волонтерського руху. Ці експонати доповнили стенд музею, присвячений проблемі війни та миру, а також — ролі українців у освоєнні космосу. 

Проблемна пам’ять

Галина Железняк працює у планетарії з 80-х, влаштувалась сюди після закінчення університету. Спочатку курувала астрономічний гурток та читала лекції, у 2001-му очолила заклад.

У кабінеті директорки на столі стоять моделі ракет, на стінах — фото Леоніда Каденюка з автографом та дитячі роботи, присвячені космосу. На книжковій полиці — «Повне зібрання творів» Григорія Сковороди. Його вчення про «три світи» вона пов’язує із концепцією «духовного космосу».

«Григорій Сковорода є одним із перших філософів-космістів, у своїх статтях я це доводжу, — каже Галина Василівна.

Вслід за Платоном він ввів в ужиток поняття “всесвіт”. А саме — терміни макро- і мікрокосмос. Макрокосмос — це світ, а мікрокосмос — це людина. 

Сковорода вивів, що ці два світи поєднують через серце. Він розглядає серце як провідник почуттів та емоцій, завдяки якому людина виходить у світ. З цього виникла “філософія серця”, яка визнана в усьому світі».

В бібліотеці директорки можна знайти найрізноманітніші видання: від книжок Олеся Бердника та поезії Сергія Жадана до напів наукових книжок 2000-х. За її власним зізнанням, як читачка вона цікавиться езотерикою, філософією та міфологією. 

Космос Галина Василівна тлумачить як метафору. На її думку, його можна розуміти як творчий простір, що об’єднує все людство. Планетарій є для неї місцем пам’яті, де можна замислитись про глобальні проблеми Землі.

А ще директорка вважає доцільним побудувати на вулиці 23-го Серпня, відразу за пам’ятником Солдату, «Алею космонавтів». За її словами, алея має бути присвячена харківським космонавтам і символізувати рух «від перемоги у війні до перемог у космосі».

Галина Василівна впевнена, що український космічний потенціал досі цінується у світі, хоча в експозиції ця сторінка в історії космонавтики майже не представлена. 

«Сьогодні космічні дослідження не можна проводити тільки однією країною, — зазначає директорка закладу. — Адже весь світ — це одна цивілізація. Це показав нам навіть ковід, завдяки якому ми тепер знаємо, наскільки все на цій планеті пов’язано».

Як приклади, вона наводить двигуни дніпровського Південного машинобудівного заводу, які використовують французькі ракети, та співпрацю SpaceX з українськими розробниками.

«Навіть найважчі часи, які переживали українські підприємства, навчили нас тому, що ми мусимо виходити на програми міжнародного співробітництва. І ми довели, що є надійними партнерами.

Саме тому я впевнена, що Україна не втратила свій космічний потенціал. Просто про це не прийнято багато говорити…».

12 квітня планетарій збирався з урочистостями відсвяткувати 60-річчя першого польоту в космос. У зв’язку з пандемією їх перенесли на 2 червня, дату заснування космодрому Байконур.

Уфологія (I want to believe…)

Хоча раніше директорка планетарію часто розповідала про типи прибульців, зараз на цю тему говорить дуже обережно.

«Перед тим, як виходити на контакт із позаземними істотами, варто спочатку розібратися у своєму розумі», — запевняє Галина Василівна.

Довгий час у планетарії діяв «Клуб дослідників непізнанного». Клуб по позаземним інтересам, учасники якого ходили в уфологічні експедиції, збираючи дані про кола на полях і кратерах невідомого походження.

Також планетарію часто дзвонять зі скаргами на НЛО. Тут можна було б уявити працівниць планетарію справжніми мисливицями за привидами, але замість того, щоб ловити привидів, їм доводиться розводити руками і спростовувати очевидцям побачене.

Був і резонансний інцидент у 80-х.

«Ми отримали дзвінок від жителів Харківської області про падіння НЛО, — згадує Галина Василівна. — Співробітники планетарію та обсерваторії університету Каразіна виїхали на місце падіння цього тіла — кратер із залишками заліза. 

Направили запити в полігони, які були неподалік, — жоден з них не губив снарядів. Хоча ми встановили, що це тіло із заліза, подібне на снаряд, і летіло зі сторони Білгородщини, ймовірно з Курської області, де проводились військові навчання».

Чи будуть відновлюватись уфологічні практики в межах планетарію і в якому форматі — поки невідомо. 

Тисни кнопки — запускай парад планет

По дорозі до «зоряної зали» — великий стенд із учасницями космічних експедицій із заголовком «Нежный космос».

Двері до зали відкриває методистка-лекторка планетарію Олена Ломака. Вона працює тут вже п’ятий рік. Каже — потрапила сюди випадково. 

«Давно цікавилась темою космосу, їздила на тематичні конференції, там і познайомились із Галиною Василівною, яка запропонувала долучитися до роботи в планетарії», — розповідає вона.

Посеред зали під куполом — апарат «Планетарій». Запустити його не так легко.

«Вперше побачила цей пульт, не знала як за ним працюватиму. Було складно на початку. Одночасно тримати мікрофон, указку, пам’ятати, що відбувається перед тобою, показувати, розказувати…», — згадує Олена.

Пульт нагадує кермо космічного корабля із фантастичних фільмів 60-х. Деякі кнопки заїдають, не працюють, але попри несправності, здається, що старенький апарат 1977 року дає реалістичніше зображення, ніж сучасні пристрої.

Вивести зображення на «купол неба» можна двома способами. Перший — проєктори по периметру. Другий — зоряне небо, яке генерується апаратом у центрі зали. 

Його пульт відповідає не тільки за зорі, планети, а й рухи, ефекти. Натиснута кнопка — планета зникає так само, як і з’явилась до того. А для появи Сонця потрібно натиснути три кнопки.

Щоб «включити» сонячну систему, необхідно зробити 30 різних натискань. На пульті ледь помітна підсвітка, планети позначаються відповідними знаками. Олена говорить, що звикла вже робити все наосліп.

Усі небесні тіла виникають серед темного тла під тихе потріскування моторчиків, яким вони завдячують своїй появі. Олена тим часом піднесено промовляє:

«Чуєте, зорі полетіли!» 

***

Виникає питання, чи бачить планетарій можливості залучити ширшу аудиторію, ніж зараз. Потенційно такі можливості є. 

По-перше, планетарій може бути повноцінним майданчиком для культурних подій. За умови деякої реконструкції «Зоряної зали», тут можна було б влаштовувати абсолютно різні заходи: від рейвів до театральних вистав. Сьогодні культурні події відбуваються тут вкрай рідко, згадується лише концерт гурту nearr в 2017-му. 

По-друге, якби планетарій позиціонував себе як простір, відкритий для всіх, міг би залучити більше молоді. Серед цікавинок, які проговорюються вже зараз, — фотовиставка, присвячена «космічному побуту» (радянським реаліям 60-х років) та проєкт на честь річниці польського фантаста Станіслава Лема. 

Однак, аби подібні події мали успіх, окрім ефективної піар-кампанії, потрібна ще й робота спеціалістів/ок. А станом на зараз, планетарій, схоже, не має коштів для такого типу подій і комунікацій. І можливо, й не бачить у цьому перспективи.

Втім, стара апаратура і «зоряне небо» досі здатні чарувати глядачів та глядачок. Вільне від ідеологічних навантажень, це небо дарує надзвичайні враження, які можна порівняти хіба з «включеністю» в театральну виставу.

Цілком можливо, що незабаром постане питання про модернізацію обладнання, переосмислення експозиції та розширення аудиторії за рахунок більш сучасної комунікації. 

Сьогодні ж можна бути одночасно вдячним планетарію за самозбереження в непростих умовах і критичним до нього за недостатньо переконливу роботу з радянським спадком. 

Незаперечно одне: місту точно потрібен цей казковий простір. Проте чи зможе він стати більш відкритим та сучасним, залежить і від нього самого.

Антон Григоров, Євстахія Мельникова, фотографії — Євстахія Мельникова, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.