Місто
Нові формати, українські традиції та суспільно-важливі теми. Чому вистава «Русалчин ставок» — це не тільки про театр

19 та 20 червня в Харківському театрі для дітей та юнацтва в межах культурно-освітнього проєкту «БайкиХАБ» пройшли прем’єрні покази вистави «Русалчин ставок». 

Ми вже писали про «БайкиХАБ»: детальніше про проєкт можна дізнатися з інтерв’ю художньої керівниці, режисерки Яни Зеленської, міркувань художників про анімовані комікси, розповідей учасників розмовного клубу.

Спеціально для «Люка» Ольга Дорофєєва розбиралася, чому прем’єру вистави «Русалчин ставок» можна вважати неординарним явищем в харківському культурному житті.

19 та 20 червня в Харківському театрі для дітей та юнацтва в межах культурно-освітнього проєкту «БайкиХАБ» пройшли прем’єрні покази вистави «Русалчин ставок». 

Ми вже писали про «БайкиХАБ»: детальніше про проєкт можна дізнатися з інтерв’ю художньої керівниці, режисерки Яни Зеленської, міркувань художників про анімовані комікси, розповідей учасників розмовного клубу.

Спеціально для «Люка» Ольга Дорофєєва розбиралася, чому прем’єру вистави «Русалчин ставок» можна вважати неординарним явищем в харківському культурному житті.

Нові формати в державному театрі

Українська класична спадщина та народна культура досить часто можуть слугувати основою сучасних мистецьких висловлювань. Це дійсно невичерпне джерело сенсів, що надихає кожне покоління на нові інтерпретації. 

Матеріалом для «Русалчиного ставка» стали українські байки, і це перша важлива особливість вистави. В останні роки звернення до українських творів стає все більш розповсюдженою тенденцією, однак для харківського мистецького простору такі театральні проєкти, на жаль, все ще скоріше виключення.

«Русалчин ставок» є цікавою подією ще й тому, що створювався не як чергова репертуарна вистава театру, а спільно з іншими освітніми й культурними інституціями. Те, що театри все частіше вдаються до подібної співпраці дозволяє внести в традиційний для державного колективу творчий процес нові незвичні підходи, оновити класичні практики й прийоми.

У виставі задіяні актори переважно з трупи Харківського театру для дітей та юнацтва, режисери — Яна Зеленська та Сергій Городецький — також з колективу. Але разом з ними до процесу створення проєкту були залучені й незалежні митці — художниця Діана Ходячих, актриса і співачка Надія Алюнова.

Художній образ вистави набуває досить нетрадиційної форми — умовна сценографія без чітко визначеного місця дії, атмосфера містичної таємничої сили природи тут створюється не завдяки мальовничим пейзажам чи бутафорським рослинам, а за допомогою мінімалістичної декорації та відеопроєкцій. Так само й у вирішенні костюмів та гриму персонажів (а більшість з них — це тварини) — умовність зовнішніх атрибутів замість звичної в таких випадках натуралістичності. 

«Русалчин ставок» сповнений народними піснями, але не з обійми відомих та популярних, а зовсім малознаними, які виконуються в наближеній до аутентики манері. Пісні невід’ємні від танців та ігор, які часто рухають події у виставі. Серед різноманіття засобів, які занурюють глядача в напівмістичну-напівігрову атмосферу є і досить незвичні: наприклад, сцена, де Дід розкладає на землі по колу трави для захисту від русалок, і рослини розповсюджують виразний приємний запах м’яти.

Українські традиції відтворюється на сцені через фольклор, обряди й звичаї, та завдяки цьому виникає відчуття проникнення в народну культуру. І це не набуває ознак яскравого дійства, де барвисті зовнішні елементи використані як атрибути провінційної екзотики, а саме забезпечує занурення у світовідчуття людей минулого, для яких всі ці обряди були сповнені глибоким сенсом. 

Отже, нові організаційні формати точно йдуть репертуарному театру на користь, бо це — можливість вийти за межі звичного та багато разів випробовуваного, віднайти унікальні засоби втілення знайомої теми.

Байки — це про людей чи про тварин?

Зрозуміло, що байка — це твір, в якому через вчинки тварини найчастіше засуджуються чи висміюються риси характеру людини. 

У виставі «Русалчин ставок» такий мотив скоріше не є панівним, і розкривається інший потенціал цих творів. Власне, вистава побудована таким чином, що в її сюжет вплетені мотиви байок багатьох українських авторів — Григорія Сковороди, Євгена Гребінки, Леоніда Глібова, Юрія Федьковича, Петра Гулака-Артемовського, та всі вони об’єднані п’єсою Яни Зеленської. 

Звірі постають тут не стільки уособленнями людських якостей — хоча в деяких сценах виставі є місце пародії — скоріше, світ тварин — це частина світу природи, в якому поєднуються містичні сили та реальні істоти та в якому має знайти своє місце людина.

По суті, головні герої «Русалчиного ставка» — це все ж люди: Дід та його онук Гриць. Основна сюжетна лінія про просте, але водночас глобальне — старий допомагає юнаку познайомитися з мешканцями лісу та ставку, тобто відкриває закони та таємниці світу, який тільки починає по-справжньому відчувати хлопець.

Творчий процес, в якому всі на рівних 

Ще одна принципово важлива риса «Русалчиного ставка» — це те, що в основу роботи над виставою покладений принцип діалогу між всіма учасниками. Разом зі змінами тем, експериментами зі сценічними засобами, сучасний театр все частіше переглядає модель комунікації між режисером і акторами. 

Вочевидь, проєкт «БайкиХАБ» об’єднав людей не лише за принципом професійної приналежності, а й однодумців зі спільними цінностями. Для втілення на сцені байок всі учасники проєкту разом розбирали їхній зміст, спільно шукали ключ для їхнього втілення. Тому через поведінку, пластику персонажів актори передають, скоріше, своє власне розуміння і враження від текстів, а не нав’язане режисером.

Сцени вистави поєднують багато байок, різні історії та різних персонажів. Всі вони вплетені в центральну сюжетну лінію, та разом з тим дія у виставі розвивається не за чіткою схемою, а наче постійно відволікаючись на окремі деталі. 

Відсутність чіткої сюжетної конструкції, режисерської структури створює відчуття потоку подій, в якому невідомо, що важливе, а що другорядне. У виставі немає акцентування на конкретних змістах, немає упередженої, зверхньої позиції режисера чи то передачі думки авторів різних епох. 

Власне, немає і тої моралі, повчального філософського висновку, що притаманно байкам як жанру. 

Вистава, доступна для всіх

«Русалчин ставок» позиціонується як вистава для підлітків та дорослих — встановлено віковий ценз 13+ через те, що тут присутня тема кохання. 

Здається, що вистава досить багатопланова, та й кохання подається зі сцени без якихось відвертих чи то еротичних мотивів, тому її меседж знайде відгук і у молодшого глядача. 

«Русалчин ставок» доступний і людям з порушенням слуху завдяки тому, що у виставі використовується жестова мова. Причому сурдопереклад введено в саму структуру вистави, він одночасно є і важливим інструментом для комунікації з глядачами, а також виконує ігрову функцію. 

Слова діалогів перекладає на жестову мову один з персонажів — Ворон, який є безпосереднім учасником дії, але його роль передбачає, що він часто ніби спостерігає за іншими зі сторони та переповідає те, що відбувається. 

Такий прийом свідчить про режисерську винахідливість та, звісно, й етичні принципи, завдяки чому ідеї інклюзії не так швидко, як хотілося б, але все ж впроваджуються в українському мистецтві. 

Проєкт, в якому є місце суспільно-важливим темам 

Окрім вистави «Русалчин ставок» в межах проєкту «БайкиХАБ» відбуваються й інші події — було запущено розмовні клуби для вдосконалення української мови, готується випуск анімованих коміксів за сюжетами байок. Все це розширює розуміння ідей вистави та наче зміщує цінність результату із суто театральної події до ширшого контексту.

Отже, сам задум вистави «Русалчин ставок» та її пріоритети лежать не стільки в царині мистецьких процесів, скільки в розвитку певних соціокультурних тенденцій. І це є дуже цінним досягненням сучасного театру. Хочеться вірити, що театр як явище дійсно може мати реальний вплив на суспільство. 

Наступні покази вистави «Русалчин ставок» можна буде побачити вже в новому театральному сезоні — у вересні. 

Культурно-освітній проєкт «БайкиХАБ» реалізують громадська організація «Платформа театральних ініціатив» і «Honey Academy» за підтримки Українського культурного фонду. 

Ольга Дорофєєва, фотографії — Ірина Деркач, обкладинка — Діана Ходячих


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png