Як очолювати громадську організацію 60 років і не вигоріти? Приклад Христини Алчевської та її недільної школи у Харкові
У межах проєкту «Харків, де твоє обличчя?» ми розповідали біографію видатної харківської просвітниці Христини Алчевської. Саме вона створила у Харкові недільну школу, де жінки різного віку могли отримувати освіту.
Авторка «Люк», історикиня Вікторія Нестеренко звернулась до щоденника Христини Алчевської, аби дізнатись, як була організована школа та викладання у ній. Публікуємо тогочасний ґайд від Алчевської про те, як багато працювати і не вигорати.
Один факт із біографії Христини Алчевської змушує уважніше придивитися до життя цієї діячки. Вона кілька десятиліть управляла ГО-шкою (а чим ще, власне, була недільна школа?) і не вигоріла.
Що допомагало Алчевській? «Сродна праця»? Сто відсотків. Наявність сильної команди? Безумовно. А ще, можливо, їй допомогла рефлексія про свою діяльність, прикладом чого є щоденник «Півроку з життя недільної школи».
Успішний менеджмент
Ідея фіксувати у щоденнику життя недільної школи і потім публікувати ці записи виникла у Христини через відчуття, ніби вона втрачає зв’язок із виховним процесом. На момент публікації книги школі було вже 35 років: фактично, Алчевська заснувала її на початку 1860-тих, але офіційна реєстрація стала можливою лише у 1870-му після того, як вона склала всі іспити і отримала право бути вчителькою.

Тож у вступі до видання Алчевська скаржиться на величезну кількість обов’язків. Христина якраз закінчила чергову підбірку «Що читати народу» і зовсім не мала часу на викладання.
Можливо, Алчевська відчувала, що недостатньо уваги приділяє основному проєкту свого життя — школі, а можливо, ця рефлексія допомогла їй продовжити роботу і успішно очолювати проєкт ще 20 років. Втім, варто зазначити, що Христина зібрала чудову команду, якщо уроки продовжувались і у її відсутність.
Щонеділі Алчевська приходила в школу на молитву і керувала хором, далі індивідуально спілкувалась з ученицями, проводила вчительську нараду, інколи заміняла священника на уроці богослів’я чи читала вголос ученицям, а також видавала книжки у місцевій бібліотеці, о четвертій годині вечора приходила додому і, за її власними словами, «одразу лягала в ліжко».
Її заклад працював тільки по вихідним; в інші дні Алчевська шукала фінансування та нові зв’язки для проєкту, а також брала участь у громадському житті: числені прийоми, засідання, урочисті відкриття. Також вона викладала у власній домашній школі для дітей «свого кола». До речі, майже всі її вчительки викладали ще десь чи утримували власні приватні навчальні заклади. Зрештою, Алчевська займалась господарчими справами як кожна заміжня жінка на межі ХІХ і ХХ століття. Алчевські мали прислугу, проте необхідно було керувати господарчими справами.
На сторінках щоденника можна зустріти роздуми про те, як на якість викладання впливає похилий вік Алчевської (54 роки, все-таки!). Починає вона зі скарг на здоров’я та описує ніякову зустріч із чоловіком своєї колишньої випускниці, що привів доньку на заняття. Тоді той прямо зазначив, що Христина дуже погано виглядає (варто сказати, що це величезна сміливість — писати такі речі на сторінках робочого щоденника). Так само Алчевська переживає, що через свій вік може «заражати скепсисом молодих учениць». Зрештою, її син, відомий педагог Дмитро Алчевський підтверджує її побоювання.

Так само як лідерки ГО-шек зараз, Алчевська болісно реагувала на зміни в законодавстві. Коли пішли чутки, що всі недільні школи будуть передані в відомство церкви, вона почувалась «як мати, у якої відбирають дитину». На щастя, ця законодавча ініціатива лишилася на рівні чуток.
Школу часто відвідували гості, які прагнули організувати у себе подібні навчальні заклади. Серед відвідувачів були як люди з сусідніх губерній, так і з віддалених міст, наприклад з Кишиніва. Сама Алчевська також відвідувала педагогічні конференції по всій Російській імперії.
Талановита методика навчання і індивідуальний підхід
Якщо ви відкриєте будь-який сучасний курс педагогічної майстерності для вищої школи, обов’язково побачите там імена Януша Корчака, Василя Сухомлинського та навіть інколи (декомунізація ще не завершилась!) Антона Макаренка. Навряд чи десь промайне прізвище Алчевської — а варто б. Її методика успішно працювала для навчання дорослих.

Викладання у школі було побудовано за класами. За короткий термін учениці мали опанувати базову грамоту: читання, писання, лічбу. Далі вони могли використовувати отримані знання в повсякденному житті (вчити своїх дітей або знаходити роботу, де були необхідні знання), а могли продовжувати навчання в закладах, що готували вчительок та виховательок, і в майбутньому отримати доволі поважну професію і заробляти на власний шмат хліба.
Нагадаємо реалії тогочасного життя. Жінки не мали широкого вибору професій, часто єдиним шляхом було одружитись і жити на забезпечені чоловіка, займаючись господарством та вихованням дітей. Якщо ж дівчина не змогла вийти заміж, то залишалась в домі батька або на утриманні братів. Робота гувернанткою дозволяла жити в домі заможних господарів і заробляти гроші.

На групу з десяти учениць було дві вчительки, які називали одна одну товаришками. Вони мали по черзі навчати дівчат і проводити час із тими, хто не встигав опанувати матеріал. Сама Алчевська особисто запрошувала жінок, що відставали, до себе додому.
Учениці були доволі дорослі (від 15 років і старші) і представляли різні професії. Христина описує старт нової групи учениць. Відчуваючи деякі переживання після кількамісячної перерви у вчителюванні, вона починає урок із знайомства і, як би ми сказали зараз, визначає мотивацію своїх студенток. Про менших дівчат вона каже: «Здається, майже всіх в школу відправили мами», і це її засмучує, бо для неї все ж таки важливе особисте бажання навчатись.
Серед її учениць ніхто не знав жодної літери. Зате майже всі вони мали досвід роботи покоївками, продавчинями або допомагали батькам у господарстві. Ніхто з них ніколи не чув як читають вголос і навіть не розумів календар. Пересічне населення в ті часи передовсім слідувало за церковним календарем, який, в свою чергу, визначав графік сільськогосподарських робіт. Деякі свята в цьому календарі були стабільні (Різдво Христове), інші зміщувались відповідно до календаря, прив’язаного до місяця.
Всі учениці знали молитву «Отче наш», тож Христина запропонувала разом помолитись. Так і пройшла перша година їх занять — в спілкуванні та знайомстві. Проте Алчевська відзначає, що не вважає цей час втраченим, навпаки, їй важливо було познайомитись із дівчатами. Здається, засновниця школи розуміла, наскільки важливими є стосунки між вчителем та учнем для успішного навчання. Крім того, на сторінках щоденника вона зазначає, як важливо хвалити учениць.

На початку занять групи школу обов’язково відвідував лікар, який оглядав кожну з дівчат, одразу ж діагностовував деякі захворювання і прописував ліки. Головною метою обстеження було переконатись, що жодна з учениць не хворіє заразними захворюваннями і не спричинить епідемію.
Останню годину дня в недільній школі Алчевська присвячувала читанню вголос. На сторінках свого щоденника вона часто розмірковувала про користь подібної активності і підбір правильної літератури. Христина прагнула, щоб твір був обов’язково з певною мораллю, але цікавий і зрозумілий ученицям. Дівчата, далекі від освіти та культури, інколи не розуміли терміни, відомі тепер кожній сучасній дитині — на кшталт слова «перспектива». Вони не розуміли, що таке «академія наук», зате розділяли думку, що для кращої науки дітей треба бити.
Не всі учениці любили слухати читання, бо декому важко було сприймати інформацію на слух. Втім, більшість підтримувала такі заняття і в подальшому ставали активними користувачками шкільної бібліотеки. До речі, Алчевська часто порушувала свої ж правила, аби тільки заохотити дівчат до навчання. Вона могла пробачити загублену книгу або дати якесь видання дівчині, що навчалась в молодшому класі і не мала право на доступ до бібліотеки. Можливо, це пов’язано з тим, яку важливу роль книги зіграли в її власному житті.

Алчевська була дуже критична сама до себе і надзвичайно тривожна через те, як до неї ставляться колеги. Якщо учениці не приходили на заняття, навіть знаючи поважні причини їх відсутності (хвороби, додаткова робота), вона винуватила себе в нецікавих уроках. Коли ж до неї дійшли чутки, що нібито її товаришка по викладанню не хоче більше працювати з нею у парі, Алчевська присвятила кілька сторінок свого щоденника аналізу цієї ситуації.
Христина адекватно сприймала критику. Коли колега сказала їй, що вона дуже повільно викладає алфавіт своїй групі, вона прислухалась до порад і записала в щоденнику, що, незважаючи на величезний досвід, їй все одно треба готуватись до уроків і писати план, а не рухатись «як Бог дасть». Приймала Алчевська і варіанти, коли її думка залишалася без підтримки. Вона виступала за те, щоб учениці писали тільки на грифельних дошках, щоб стирати написане, але погодилась, коли більшість колежанок затвердили використання зошитів. Так само вона змінила свою негативну думку про одне з видань Абетки, коли почула схвальний відгук учениці.
Читайте також:
- Як Христина Алчевська зробила освіту доступною для жінок. «Харків, де твоє обличчя?»
- Як у Харкові валили Пушкіна ще до того, як це стало мейнстрімом. «Харків, де твоє обличчя?»
- «Освіта в Україні може бути корисною і прекрасною». Інтерв’ю з керівницею освітнього центру Іриною Міньковською
Христина Алчевська як представниця своєї епохи
Нам дуже хочеться бачити Христину Алчевську як проукраїнську діячку. Вона дійсно підписувала свої ранні вірші псевдонімом «Українка» і багато зробила для розвитку української культури. Менше з тим, викладання у школі відбувалось російською мовою, і, підбираючи літературу для читання, Алчевська зверталась до «класиків російської літератури». Через це, до речі, у неї були конфлікти з іншим відомим українським просвітником Борисом Грінченком.
У щоденнику Алчевська описує історію, коли одна бариня відправила свою служницю вчитися в школу, бо дівчина спілкується «малоросийским наречием» і пани не розуміють її. Втім варто усвідомлювати, що Алчевська була достатньо «проукраїнською» у категоріях «проукраїнськості» кінця ХІХ століття, коли, наприклад, Микола Міхновський із своїми ідеями незалежності вважався небезпечним фріком.
Будівля, де знаходилася школа Христини Алчевської у Харкові та меморіальна дошка на фасаді. Фото з відкритих джерел
Важливою проблемою тогочасного суспільства була ієрархія і повязані з нею правила. Алчевська, з одного боку, активно запрошує свою служницю Машу отримати освіту в недільній школі, а з іншого, переживає, як Маша сприйматиме її у ролі вчительки. Паралельно виявляється, що Маша пропускає уроки, адже інші слуги не хочуть давати їй вихідний і брати її обов’язки на себе, на що Алчевська гірко зазначає, що не сміє ображати своїх слуг. Їй таки вдається відпросити служницю на навчання, але привертає увагу ось ця взаємна обмеженість — Христина не може піти проти порядків, що заведені між її ж прислугою.
Школа була своєрідним осередком демократичності. Наприклад, учениць шокувало, що пані Христина сидить разом із служницями за одним столом під час чаювання.
Цікавим є ставлення Алчевської до релігії. З одного боку, в школі дівчата вивчали Закон Божий, Христина запрошувала священиків і активно співпрацювала з церквою. З іншого боку, коли одна з її талановитих учениць стала монахинею (а це був ще один шлях жіночої реалізації поза шлюбом), з гіркотою розкритикувала цей вибір. На закінчення школи дівчата отримували в подарунок Євангелія. Здається, релігія була для Христини традиційним моральним орієнтиром.
Алчевська усвідомлює, яку величезну роль грають культурні заходи для учениць школи. Коли її критикують за марнотратство на проведення новорічної ялинки, вона погоджується, що краще спрямувати ті гроші на допомогу голодним дітям, але, зрештою, приймає рішення провести свято. Для всіх учениць Христина готувала подарунки, як на свята, так і на випуск.
Христина Алчевська переживала за те, як складеться доля кожної із учениць і не втомлювалась показувати їм успішні кейси тих, хто випустився зі школи й зміг змінити своє життя за допомогою грамотності.

Текст — Вікторія Нестеренко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з архівів і відкритих джерел, обкладинка — Анастасія Юращенко
«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.
Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️

Більше вас — сильніші ми, отакі от в нас вірші.
- доступ до закритого тг-каналу
- спойлер матеріалів
- передзамовлення друкованих випусків
- доступ до подкасту з коментарями новин
- запрошення на закриті офлайн події

Й самому каву попивати, Й улюблене медіа пригощати.
- доступ до закритого тг-каналу
- спойлер матеріалів
- передзамовлення друкованих випусків
- доступ до подкасту з коментарями новин
- запрошення на закриті офлайн події

На Люк — підпишись.
- доступ до закритого тг-каналу
- спойлер матеріалів
- передзамовлення друкованих випусків
- доступ до подкасту з коментарями новин
- запрошення на закриті офлайн події
- знижка на мерч 10%

Підписка ваша вкрай важлива, щоб жить у Харкові щасливо.
- доступ до закритого тг-каналу
- спойлер матеріалів
- участь в опитування від редакції
- передзамовлення друкованих випусків
- доступ до подкасту з коментарями новин
- запрошення на закриті офлайн події
- знижка на мерч 10%
- участь в щомісячних офлайн літучках
Скасувати підписку можна написавши нам на пошту: lyuk.media@gmail.com