Життя на межі епох

Семен Брауде народився в Полтаві, саме тут отримав першу професію. В 16 років він закінчив Полтавську професійно-технічну школу із кваліфікацією монтера шостого розряду.

Цілий рік йому довелося чекати вступу в Харківський університет — адже туди брали лише з 16 років. Але потім він не розстанеться з цим навчальним закладом вже до самої смерті.

Родина Брауде переїхала до Харкова, де юнак підробляв репетитором, пояснюючи фізику та математику дітям місцевих чиновників. Його юність і навчання припали на складний період історії — кінець українізації, розкуркулення та Голодомор.

В цей час також був реорганізований Харківський університет: вступивши на фізико-технічний факультет університету, Брауде закінчив вже Фізико-технічний інститут.

За спогадами колег та студентів, Семен був тактовною, привітною і доброзичливою людиною. Він також був талановитим викладачем — але про це пізніше.

Серед звичок Брауде — неймовірна пунктуальність. Він завжди починав і закінчував свої заняття хвилина в хвилину. І навіть міг піти під час важливої доповіді, якщо час сплив, або перервати виступаючого, якщо сам проводив захід. Така звичка дуже ображала колег, але, знаючи любов академічної спільноти до безкінечних теревенів, з Брауде складно не погодитись. 

На початку 1990-х, коли з транспортом в Харкові були проблеми, Брауде наполягав на штрафах співробітників інституту, які запізнювалися на роботу. Ініціативу не підтримали, втім, цей епізод дуже показовий.

Роки життя Брауде — 1911-2003. Як писав про нього у своїх спогадах астрофізик Віктор Конторович, Брауде був «обласкан и советской, и постсоветской властью».  Змінювалися епохи, навіть держави — Брауде дуже переживав, що при нагоді не потиснув руку першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому. Роками пізніше він тиснув руку вже Джорджу Соросу, отримавши диплом почесного соросівського професора. Академік похований на другому харківському кладовищі — серед таких самих геніальних, але часто неоднозначних постатей.

Серйозний Сем виходить сухим із води 

Брауде був надзвичайно плідним дослідником, поєднував роботу в кількох дослідницьких установах та ще й викладав. 

Власне, умови для його досліджень були дуже сприятливі: у 1930-40-х роках радянська влада активно готувалася до війни і вкладалася у відповідні технології. 1950-ті роки — розквіт теоретичної фізики в Харкові, коли в місті працювали Ілля Лифшиц, Олександр Ахієзер та Веніамін Герман. В подальшому Брауде вже мав статус, ім’я, посаду і міг активно просувати свої дослідження.

Головним предметом його наукового інтересу були електромагнітні коливання та радіохвилі. Як важливого спеціаліста, його евакуювали у 1941 році у складі Інституту зв’язку Червоної армії. Його винаходи впливали на перебіг бойових дій — трикоординатний імпульсний радіолокатор із довжиною хвилі 64 см успішно пройшов перевірку на початку радянсько-німецької війни. Цей радіолокатор допоміг при обороні Москви. 

Сам професор згадує про це так: «Ніколи не забудеться, особливо момент падіння німецького бомбардувальника, збитого артилерією за показаннями нашого локатора. Ми обіймали один одного й раділи, як діти».

Після Другої світової війни дослідження у військовій сфері не втратили актуальності. Брауде досліджував розповсюдження хвиль над морем під час шторму, і через свій цивільний вигляд отримав від балтійських моряків прізвисько «Морський професор».

Він любив згадувати, як військові перевіряли його на міцність. Одного разу Брауде посадили на катер, який стрімко розсікав Балтійське море, щоб його модне двобортне пальто промокло до нитки. Втім, професор не знітився, а сховався за спиною капітана і вийшов сухим з води у буквальному сенсі.

Брауде заснував новий напрямок — радіоокеанографія. Разом з другом та колегою Олександром Усиковим він створив Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР. В межах роботи інституту Брауде продовжив створювати нові напрямки, серед них — радіоастрономія.

Що таке радіастрономія в одному з інтерв’ю дуже зрозумілою мовою пояснює В’ячеслав Захарченко — сучасний директор телескопу УТР-2:

«Радіоастрономія — це набагато ширше вікно у Всесвіт. 

Оптична астрономія обмежена вузьким спектром — трохи більше однієї октави. Радіоастрономія охоплює близько 24 октав: від сотень кілогерц до 3 ТГц. Зміна частоти хоча б у десять разів (приблизно три октави) дозволяє побачити зовсім інші “обличчя” Всесвіту. 

Разом з оптикою, рентген- та гаммаастрономією, всехвильова радіоастрономія дозволяє досліджувати Всесвіт максимально широко та глибоко».

Брауде активно викладав, вкладався у розвиток своїх учнів і заснував харківську школу радіоастрономів, яка займає одне з провідних місць у світовій науці. Студенти називали Брауде «Сем», а він звертався до молодих колег на ім’я по батькові. Він піклувався, щоб його учні, його команда, були в курсі останніх досліджень, тому особливу увагу приділяв наповненню бібліотеки УФТІ (Українського фізико-технічного інституту) та особисто продивлявся всі нові видання.

Семен Брауде з учнем і співробітником Інституту радіофізики та електроніки АН УРСР О. Коноваленко біля пульту управління УТР-2, 1970-ті роки. Джерело

Здається, Брауде був настільки хорошим викладачем, що навіть його дочка Ірина обрала фізику як свій фах. 

Найкращий допінг — вигляд антен, що будуються

Головним проєктом Семена Брауде стало будівництво телескопу УТР-2 біля села Гракове в Харківській області. Вважається, що телескоп був запущений в 1972 році, але активно використовуватись почав вже 1972-го. 

УТР-2 вважається найчутливішим радіотелескопом декаметрового діапазону у світі. Подібні телескопи вимагають великої території для будівництва, саме тому в Європі їх не так багато.

Вже згаданий Віктор Конторович розказує, що Брауде особисто слідкував за всіма етапами будівництва — технічні керівники процесу змінювалися один за одним, не витримуючи його шаленого темпу. Семен особисто їздив у Гракове — 80 кілометрів від Харкова — не рідше разу на тиждень.

«Його невичерпна енергія била через край, а вигляд антен, що піднімалися, діяв як допінг», — писав у мемуарах Конторович. 

Незважаючи на проблеми з фінансуванням, Брауде розширив діяльність після проголошення Незалежності України. Проєкт УРАН об’єднав УТР-2 у високотехнологічну систему з іншими телескопами — ще одним у Харківській, а також у Полтавській, Одеській та Львівській областях. 

В останні дні лютого 2022 року росіяни окупували територію, на якій розміщується телескоп. Частині науково-дослідної команди вдалося виїхати, наразі більшість перебуває за кордоном. Під час контрнаступу восени 2022 року ЗСУ звільнили територію села Гракове. Проте територія досі частково замінована, роботи з відновлення тривають. Телескоп дуже б виручила закордонна грантова підтримка — втім, її не виділяють через надто високий ризик повторного пошкодження.

З відкритого листа радіоастрономічного інституту НАН України: 

«Наслідки злодіянь окупантів жахливі: знищено та розграбовано радіоастрономічне та комп’ютерне обладнання, зруйновані та пошкоджені споруди обсерваторії, територія та тунелі радіотелескопа заміновані».

Незважаючи на те, що телескоп досі напівзруйнований, команда дослідників продовжує роботу, використовуючи дані колег з-за кордону. І, звісно, ті, хто залишився, підтримують стан споруди в надії на відновлення.

---

Читайте також:

• «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів
• Харківський науковець отримав премію від Міжнародного астрономічного союзу
• Помер професор харківського університету В’ячеслав Клепіков

---

«Радянська спадщина» чи привід для гордості?

Семен Брауде болісно сприйняв перебудову та незалежність України. Руйнувався звичайний уклад життя, страждало фінансування телескопа, тож колеги згадують, що йому навіть жити не хотілося.

Він отримував всі можливі радянські нагороди, включаючи Сталінську премію, активно співпрацював з військовими. Семен Брауде був геніальним фізиком, втім, як і багато інших видатних людей, здається, ігнорував питання, які для нас зараз є важливими — злочини радянської влади. Фактично у межах своєї кар’єри він підтримував уряд, і це сьогодні виглядає як серйозне моральне питання.

Росіяни так люблять дорікати нам тим, що нібито все, що має сучасна Україна, було збудовано в радянський період. Втім, наразі ми намагаємося врятувати «радянську спадщину» — телескоп УТР-2 — від варварського нашестя росіян. 

Тож справжня цінність цієї спадщини не в її походженні, а в тому, що вона стала частиною нашої власної історії й нашої відповідальності. Хтось бореться за телескоп, а хтось руйнує і грабує обладнання — здається очевидним, на чиєму боці був би Семен Брауде сьогодні.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Вікторія Нестеренко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова — Ганна Кучеренко, дизайн — Анастасія Юращенко