«Подивитись на історію міста менш закоханим поглядом». Костянтин Левін про радянську (де)урбанізацію Харкова

«Приєднали величезні території до міста, а люди й далі жили у хатах без зручностей»

— Костя, розкажи більше про назву свого проєкту. Чому саме «(де)урбанізація»?

У проєкті описується процес поступового перетворення та розвитку Харкова у 20-30-х роках роках ХХ століття. Цей процес мав елементи швидкої урбанізації: місто зростало у кількості населення та за територією. Але, у той же час, відбувалися й деурбанізаційні процеси, погіршилась якість життя в місті: це і комунальна сфера, і якийсь мінімальний транспорт, і комфорт пересування по місту, мережа доріг. Ці два процеси йшли паралельно.

— Тобто з одного боку, Харків швидко розростався, а з іншого — якість життя харківців швидко падала.

Десь падала, десь трішки виростала, але загалом — зупинилася у розвитку. Я не спеціаліст з історії комунального господарства та побуту населення, але очевидно, що у проміжок з 20-х до 40-х років багато чого в містах усього світу змінювалося, впроваджувалися новітні технології. У Харкові ж не змінилося нічого саме в аспекті життя людей. Приєднали величезні території навколо міста, а люди як жили у хатах сільського типу, без будь-яких зручностей, так і продовжили жити. Просто стало жити ще більше людей на тій самій території.

---

Читайте також:

• Яким має бути Харків після перемоги? Розповідаємо історію забудови площі Свободи — урбаністичний експеримент, що (не) втілився
• «Безбар’єрний доступ до архітектурної спадщини». Інтерв’ю з Дмитром Скуріхіним, автором мобільного путівника Харковом

---

«Коли більше дізнаєшся про своє місто, ходиш його вулицями — вони для тебе набагато більше значать»

— З чого взагалі почався цей проект? Звідки у тебе зацікавленість саме у столітній історії Харкова?

Це не перший мій проект, який поєднує історичні дослідження та інфографіку, точніше, навіть історичну картографію. Мені цікава сама ідея, що можна накласти старі плани міста на сучасну мапу та подивитись: ага, ця частина міста стала Харковом в такі-то роки, а ця пізніше.

Це починалося ще у 2016 році. Я зробив та опублікував інтерактивну мапу декомунізованих харківських топонімів. На жаль, вона зараз вже не функціонує через технічні складнощі, але тоді її теж побачило багато людей, усім було цікаво подивитись, де та за чиєї ініціативи були перейменування. У процесі ти дізнаєшся більше про своє місто, ходиш його вулицями, і вони для тебе набагато більше значать. Можливо, ти чув про проєкт «Декомунізація.Україна» [нині має назву «Деколонізація.Україна»]?

— Так, звісно.

Я досі беру у ньому участь, але обмежено. На початку я був одним із засновників. Власне, я займався сайтом. І тоді ж, у 2016-17 роках я багато ходив містом і фіксував для цієї мапи якісь об’єкти з радянською символікою. Це був схожий досвід: ти йдеш по вулиці, щось бачиш, фіксуєш, наносиш на мапу і місто стає більш зрозумілим, повнішим.

— Це також було реалізовано через Google-мапи?

Цей проєкт [про (де)урбанізацію, — «Люк»] — так, а от інтерактивну мапу декомунізованої топоніміки було технічно складніше реалізовано. Вона вже не працює, але це теж був досвід, що не варто робити занадто складно. Краще взяти простішу технологію, і вона довше проживе.

— Зараз сайт про (де)урбанізацію на чому написаний?

Litteralis.com — це мій особистий standalone-блог, і я просто розвернув там окремий односторінковий сайт на WordPress. 

По суті, у проєкті кілька частин. Історичну картографію я скоротив до невеличкого розділу, але, насправді, там є про що розповісти. Це може бути окремий проєкт, так само як і про районування міста за типом забудови, про хати-мазанки у місті. Думаючи, як це подати, я вирішив все зліпити все разом, щоб було максимально інформативно.

— Як ти бачиш подальший розвиток проєкту, і чи він взагалі потрібен?

Мені здається, на даний момент я цим проєктом вже сказав все головне, що хотів, але окремі його частини, безумовно, можна розвивати. На частину з історичною картографією я наніс далеко не всі плани міста. Можна нанести набагато більше і зробити більш детальною мапу розростання Харкова, подати в інтерактивному вигляді.

Частину з мазаними хатами було б чудово додати, або будинки, скажімо, різних архітектурних стилів, з фотографіями: той-таки конструктивізм, модерні будівлі, класицизм, який ще залишається у місті. Навіть ті ж «сталінки», які були збудовані у 40-50-х роках, можна додати і, таким чином, просто збільшувати інформативність мапи.

— Останнім часом з’явилось кілька путівників містом. Це застосунок Kharkiv Heritage, сайт Constructivism.Kharkiv або Kharkiv Architecture Manual. Як думаєш, чому такі проєкти раптом почали виходити?

Років 20 тому було скоріше питання навпаки: а чому взагалі ніхто не цікавиться історією міста? Просто як tabula rasa. Наприклад, практично ніхто не знає, де у Харкові знаходилася перша козацька фортеця. Але на цьому місці не може бути довгої порожнечі. Якщо у 90-х роках усім було байдуже, бо люди думали про гроші, то зараз вже з’явився якийсь інтерес. Тепер треба щось більше, ніж просто фізичне виживання.

— Ти розглядаєш свій проєкт як своєрідну цеглинку у розбудові нового харківського міта?

Мені здається, цей проєкт — не про міт. Він, скоріше, йде у розріз з тією панівною харківською ідентичністю, яка склалася після довгої доби [попереднього міського голови Генадія] Кернеса: такий «ура-патріотизм» харківський, що ми найкращі в усьому і всюди. Якщо читати мій матеріал уважно, напевно, не складеться враження, що тут завжди було все класно і суперово. Мені цікаво більше дізнаватися про людей, їхні долі, наскільки їм було важко жити у певний період.

Якщо ми говоримо про 20-30-ті роки, то мені не цікавий Держпром просто як класна модерна будівля. Мені цікаво те, що за ці гроші можна було побудувати дуже багато житла, покращити побутові умови для тисяч людей. На самому будівництві Держпрому 50 тисяч робітників руками працювало, з конями та возами. Тобто, це скоріше спроба подивитись на історію міста більш тверезим поглядом, можливо, менш закоханим.

«Зараз Харків — це більше про біль втрати, ніж про любов» 

— Зараз, коли ти живеш в іншому місці, що для тебе Харків?

Напевно, головне не те, що я живу в іншому місці, а те, що відбувається повномасштабна війна. І, звісно, для мене Харків — це багатостраждальне місто, яке сильно потерпає. Його дуже шкода, як і шкода, що діти вже два роки не мають можливості нормально навчатися. Дуже шкода, що гірші умови для праці, що багато людей загинуло, продовжуються обстріли та руйнування. Зараз це більше про травму, ніж про любов. І про біль втрати.

— Що ти хотів би своїм проєктом розповісти людям, які ніколи не були у Харкові?

Мешканцям інших міст цим матеріалом точно жодної любові до Харкова я не прищеплю, але думаю, що можна зацікавити тим, наскільки він є складним. Це непроста траєкторія суцільного розвитку, місто розвивалося нелінійно, зі  сплесками, падіннями і застоями.

Цим можна зацікавити жителів Києва, Дніпра, Одеси, Запоріжжя, великих промислових міст Центру, Півдня та Сходу країни. Я їх не досліджував, але на сто відсотків упевнений, що урбанізаційні процеси в них проходили схожим чином. Якби Київ, наприклад, так швидко не забудовувався за роки незалежності, ми би сьогодні бачили ті самі мазані хати у багатьох районах міста. Тому це приклад для мешканців інших міст, щоб вони також дивилися на них з іншої оптики.

Антон Алохінссон, ілюстрації Костянтина Левіна, обкладинка — Катерина Переверзева