Головна » Легенди Павлового поля: у пошуках єврейської комуни. Прогулянки Харковом (і у часі)

Легенди Павлового поля: у пошуках єврейської комуни. Прогулянки Харковом (і у часі)

22.01.2025

Час прочитання: 6 хв

Зима — чудовий час для прогулянок у минуле, і не треба блукати порожніми вулицями, вкритими ожеледицею. Натомість можна відкривати цікаві факти з історії нашого міста завдяки документам та спогадам мешканців.

Літні прогулянки Харковом ми завершили зустріччю з жителями Павлового поля Дар’єю та Сашком Носенкіс. Проте в одній статті складно розказати про минуле такого великого району.

«Люку» пощастило — маємо спогади Семена Савранського, який жив у Харкові наприкінці 1920-х років. На жаль, його мемуари не опубліковані і зберігаються як родинна реліквія. А ще є старі мапи, трохи архівних матеріалів та фотографії… Тож вперед, на прогулянку часом!

Таємничі «Червоні зорі»

У краєзнавчих книгах про Харків не так багато інформації про Павлове поле. Обов’язково згадується купець Павлов, колишній власник маєтку, на честь якого і названі ці території. Ще можна знайти історії про «відважних комсомольців», які осушували ріки, вирівнювали яруги, одним словом, нищили природу заради зведення нових кварталів міста. Забудова району багатоповерхівками почалась у середині 50-х років.

Якщо наполегливо шукати інформацію в мережі, можна натрапити на цікаву гілку на Kharkivforum, де чатлани діляться легендами та чутками. Один із юзерів одразу сумнівається, чи можна знайти щось цікаве в минулому такого молодого району? Проте після кількох повідомлень стає зрозумілим, що, незважаючи на юний вік Павлового поля, питань постає більше ніж відповідей. Наприклад, чому місцеві називають частину району «Червоні зорі», і що там за кладовище в лісі?

Як добре, коли ці питання можна поставити, власне, очевидцю подій. Нам пощастило познайомитись зі спогадами Семена Савранського, що мешкав у Харкові з кінця 1920-х років.

Семен народився в 1914 році на Полтавщині. Більшу частину свого життя він прожив у Криму, де працював на Євпаторійському авіаремонтному заводі, проте доля склалася так, що наприкінці життя він повернувся до Харкова, і помер тут у 2001-му. Свою історію Семен записав для нащадків та поділився деякими моментами, які майже не зустрінеш в інших джерелах.

Спогади мешканця Павлового поля Семена Савранського

Семен згадує, що на місці сучасного Павлового поля існувала єврейська комуна «Червоні зорі».

Невеликий відступ: у 1925 році радянська влада на перетині політик колективізації та коренізації створила так званий ОЗЕТ або Товариство землеустрою єврейських трудівників (рос. «Общество землеустройства еврейских трудящихся»). Історично так склалось, що євреї не мали права володіти землею в європейських країнах, а отже зазвичай займалися ремеслом чи інтелектуальною діяльністю. Проте ОЗЕТ проголосив своєю метою «аграризацію» єврейського населення, а його філіали відкрилися не тільки у республіках Союзу, але й за кордоном, зокрема діяло представництво в Тель-Авіві. І, звісно, ОЗЕТ випускав журнали, щоб популяризувати свою діяльність та навіть знімав фільми. З 1931 року товариство поступово припиняє свою діяльність. Під час Другої світової війни більшість створених ОЗЕТом єврейських комун опинились в окупації, а отже були знищені нацистами.

Чому ми кажемо, що створення ОЗЕТу — це про перетин політик колективізації та коренізації? Справа в тім, що в межах колективізації Радянський союз створював великі сільськогосподарські виробництва, а коренізація, тобто надання народам права на розвиток власної культури та мови, вимагала об’єднання людей саме за етнічним принципом. При цьому більшовики прагнули встановити тотальний контроль над усіма сферами життя. Тому колективізація супроводжувалася знищенням приватних господарств, а в сфері національної політики привабливі лозунги супроводжувалися закриттям небажаних для комуністів національних організацій, засобів масової інформації тощо.

Життя національних спільнот мало продовжувати своє існування лише у встановлених радянською владою формах, однією з яких для євреїв були сільськогосподарські комуни.

Повсякденне життя в комуні

У газеті Харківського музею Голокосту читаємо, що станом на 1929 рік на Харківщині існувало три єврейські аграрні колективні господарства: артіль «Колос», «Євколгосп» та комуна «Червоні зорі». Останній знаходився на околиці обласного центру. В пропозиціях до плану Харкова 1930-го року ці території вважаються частиною міста, і, за спогадами Семена, комуна контролювалась харківським виконкомом. Проте саме тут згадується окреме селище Червоні зорі, а на мапах міста ця територія позначена окремо.

Наш провідник з минулого Семен Савранський зазначає, що комуна була створена на базі колишнього свічного заводу. Свічних заводів у Харкові, відповідно до путівників, існувало декілька, проте на радість істориків маємо мапу 1930-го року, на якій у потрібному нам районі в південній частині Лісопарку чітко вказано «Кол. свічковий завод».

У мемуарах Савранського також вказано, що «комуні були виділені земельні ділянки, розташовані довкола Сокільників і вище Сокільників (Павлове Поле, Іванівка)». Крім того, Семен пише, що згодом весь район селища Червоні Зорі було забудовано багатоповерхівками, і тут було «утворено проспект, один із найкрасивіших і найбільш упорядкованих у Харкові». Без сумніву, йдеться про нинішній проспект Науки.

А далі нам знову щастить, і в оцифрованих матеріалах Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного ми знаходимо фотографії працівників «Червоних зорь». Окрім Сокільників, в одному з описів згадується Журавлівка.

Тож можна приблизно уявити територіальні межі господарства й однойменного селища. Комуні «Червоні зорі» належали значні за площею землі, що простягалися від Іванівки на заході до Журавлівки на сході, включно з територією Павлового Поля та Сокільників. Що стосується селища Червоні зорі, яке виникло на базі комуни, то воно знаходилося в північно-східній частині Павлового Поля.

Семен переказує легенду, що нібито заможні євреї переживали, що радянська влада відбере їх статки, тому самі запропонували вкластись у влаштування єврейської комуни. Зрештою, саме вони і зайняли всі керівні посади в правлінні. На жаль, цю історію перевірити іншими джерелами поки не вдається, але в 20-х роках ще можна припустити такий розвиток подій. Дійсно, заможні люди зазнали репресій та переслідувань, проте деяким вдавалось домовитись і зберегти життя, а інколи і частину статків. Радянська влада відчувала себе слабкою, а отже могла йти на тимчасові компроміси.

Сайт Музею Бабин яр виставляє фото дуже гарної якості про повсякденне життя в комуні. З підпису до цього фото — молочно-городня комуна — можемо зрозуміти основну спеціалізацію виробництва.

Батько Семена, який мав досвід роботи в якості мельника, у 1928 році був запрошений одним із членів правління комуни, щоб організувати роботу млину для розмолу фуражу. Спойлер: млин так і не встигли збудувати, бо не вистачало будівельних матеріалів і обладнання. Тож батько нашого героя став працював конюхом, а мати — дояркою.

Семен описує роки перебування в комуні як важкий для його родини період. Сім’я жила в приміщенні без побутових зручностей біля корівника. За відпрацьовані трудодні члени комуни отримували продукти — молоко та борошно, з якого господині самі пекли хліб. Пізніше комунари побудували пекарню, тож замість борошна видавався вже готовий хліб.

За правилами комуни родини одержували продукти на кожну особу, включно з дітьми, а їх у сім’ї Савранських було аж восьмеро. Такий стан справ викликав обурення деяких інших членів комуни: «Працюють двоє, а отримують на десятьох». Втім, з певного віку діти, хоча й не працювали повний робочий день, все ж активно долучались до колгоспних робіт у вільний від школи час. Сам Семен займався випасом худоби та допомагав на дослідницькому полі, де вирощували не тільки типові для Харківщини культури, але й експериментальні рослини, привезені з США, серед них сорго, маїс, кукурудза та інші.

Важливо зазначити, що комуна передбачала відсутність у її членів будь-якої приватної власності, все мало бути спільним.

Читайте також:

Стерта [з мапи міста] пам’ять

Радянська «гра в коренізацію» та розвиток національних культур тривали недовго, і в 1930 році єврейська комуна «Червоні зорі» була перетворена на звичайний колгосп. Склад колгоспу з часом змінювався, більшість євреїв переїхало в інші місця, деякі продовжили жити в Харкові.

Під час Другої світової війни нацисти знищили значну частину єврейського населення України, а антисемітська політика радянської влади довершила справу, і в просторі Харкова не лишилось жодних слідів колишньої єврейської комуни. Більшість будівель комуни, які виглядають доволі солідно на фото, скоріш за все,€ були зруйновані під час інтенсивних боїв у цій місцевості в серпні 1943 року.

Можна припустити, що очільники комуни були репресовані. Це пояснило б, чому вона перестала бути національною у період, коли в інших місцях все ще продовжували існувати єврейські господарства. На щастя, в Україні продовжується оцифровка архівних матеріалів, пов’язаних зі злочинами радянської влади, а отже, є надія віднайти й ці документи.

Тож про «Червоні зорі» немає ані згадки в підручнику «Харківщинознавство», ані статті в тематичній краєзнавчій літературі, ані екскурсійного маршруту, ані бодай таблички. Певний час в районі існувала вулиця Краснозорська, зараз вона носить ім’я Академіка Погорєлова. Наш герой Семен Савранський писав, що територія колишньої комуни забудована багатоповерхівками. Кажуть, десь у лісопарку є залишки кладовища, де поховані мешканці «Червоних зорь», тож, сподіваємось, після закінчення війни вдасться продовжити цю історію вже польовими, тобто лісовими, дослідженнями.

Текст — Вікторія Нестеренко, Ігор Черніченко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з архівів, обкладинка — Катя Дрозд

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️

Разовий платіж

Місячна підписка

100 грн

250 грн

500 грн

Своя сума