Місто для дітей. Представляємо нову серію текстів про комфортний Харків для батьків та їх дітей

Мене звати Дарʼя Спасова і я поєдную в собі кілька ідентичностей: жінка-матір-дружина-подруга. Архітекторка за освітою, журналістка за покликом душі, HR на роботі. 

Мені подобається аналізувати середовище та процеси, вигадувати, як можна їх покращити. Ця серія матеріалів зʼявилася як мрія про Харків, яким він може бути після Перемоги та відновлення. А оскільки батьківство має достатньо великий вплив на моє життя, то я вирішила поглянути на місто саме з цього ракурсу.

Я знаю достатньо про безбарʼєрне середовище. І, на жаль, Харкову до безбарʼєрності як до Києва рачки. 

Звісно, у Харкові є поодинокі «островки» та елементи, на кшталт знижених бортів на тротуарах проспекта Науки або кімнат відпочинку для батьків у наших прекрасних парках, але є величезне «але». Зараз, коли ми живемо під час повномасштабного вторгнення і мріємо про Перемогу, маємо усвідомлювати, що у суспільстві збільшується група людей з інвалідностями різних груп, і нам вкрай необхідно інтегрувати їх в життя країни на всіх рівнях і в усіх сферах.

Погляньмо правді у вічі: батьки малих дітей є маломобільною групою населення. Ця теза навіть затверджена у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності». Можливо, на цьому моменті у вас сіпнеться око, але, якщо у вас є діти, то згадайте свій досвід користування дитячим візком паралельно з вирішенням побутових питань: 

• Чи є у вас власний автомобіль, або можливість їздити на таксі? 
• Чи користуєтесь ви громадським транспортом? 
• Якщо так, то чи можете ви зручно доїхати до центру міста? 
• Скільки пандусів для входу у будівлі у вас на районі? 
• Скільки пандусів або бордюрів з пониженими бортами на вашій вулиці? 
• Ба більше, чи достатньо на ваших звичних маршрутах тротуарів, пішохідних переходів і світлофорів? 

Спочатку, коли мої однолітки почали народжувати дітей, думка про майбутнє батьківство мене лякала. Я активна соціальна людина і, спостерігаючи за різноманітним досвідом батьківства моїх подруг і друзів, найбільше боялася, що не зможу задовольняти свою потребу в спілкуванні, зустрічах за кавою або обідом, походами на виставки тощо.

Реальний досвід був інакшим, навіть не зважаючи на те, що наша донька народилась за два місяці перед пандемією COVID. Ми з чоловіком змогли побудувати наше життя з немовлям так, щоб задовольнити майже все звички і потреби. 

Ми живемо в центрі міста, де є багато варіантів для приємного проведення часу. Та якби ми жили в іншому районі, наше життя могло бути зовсім іншим.

Давайте розглянемо пару прикладів. Можливо, в них ви впізнаєте себе або когось зі знайомих (перша ситуація, наприклад, відбувалася зі мною регулярно). Якщо в вашому житті такого не було, пропоную увімкнути уяву та подумати над рішенням.

Неіснуючий посібник «Зручний Харків»

Завдання 1: 

Дві людини мають подолати шлях з точки А (майдан Конституції) в точку Б (перехрестя вулиці Британської та Театрального провулку).

Одна людина має візочок з немовлям.

1. Намалюйте безпечний маршрут для всіх пішоходів;
2. Порахуйте час, який пішоходи витратять на дорогу, якщо вважати, що людина без візка рухається зі швидкістю 4-5 км на годину, а людина з дитячим візочком має обʼїжжати ями на тротуарах і рухається повільніше.

Неіснуючий посібник «Зручний Харків»

Завдання 2: 

Мати чотиримісячного немовляти планує відвідати відкриття виставки в «ЄрміловЦентрі» разом із дитиною. Батько працює допізна і зможе відвезти дружину і дитину лише назад додому.

Відправна точка маршруту — район Залютино.

1. Намалюйте безпечний маршрут для дороги громадським транспортом, враховуючи, що мати не має слінга і планує брати візочок.
2. Порахуйте, скільки часу займе дорога.
3. Порахуйте потенційну кількість косих поглядів на мати, яка пхається з малою дитиною в громадський транспорт.
4. Порахуйте, скільки коштуватиме реабілітація маминої спини після такої подорожі з візком, навіть за умови, що їй допомагатимуть занести візочок у транспорт.
5. Додаткове завдання: замініть пункт призначення на лікарню або будь-яку державну установу (ЦНАП, податкова тощо), і запишіть, як змінилося ваше ставлення до завдання.

До чого я веду? Батьківство — непроста історія сама по собі. Фізичне навантаження, втома, очікування (власні та родинно-суспільні), відсутність вільного часу та простору, психоемоційні коливання. Та нескінченна кількість порад як поводитись з дитиною від знайомих та незнайомців.

До цього ще додається купа ускладнень у міському середовищі: 

• розбиті тротуари; 
• відсутність пандусів на виході з будівель; 
• недостатньо розвинений громадський транспорт (високі сходи в автобусах, трамваях та тролейбусах, незручні або відсутні пандуси та ліфти, поступово зникаюча мережа трамвайних ліній, яка надавала доступ в ті райони, де немає метрополітену); 
• відсутність кімнат відпочинку в закладах культури та харчування, пеленальних столів у туалетах, куди можна покласти дитину не лише для зміни підгузку, але й для того, щоб батьки могли скористатися цією кімнатою за її призначенням.

Звісно, що не всім цікаво відвідувати виставки, але є значна кількість місць, куди так чи інакше треба всім — ті ж лікарні, податкові та спортивні секції, виборчі дільниці, супермаркети і навіть цвинтарі. І ці місця також мають відповідати потребам усіх потенційних відвідувачів. 

Два роки тому в Україні прийняли Національну стратегію зі створення безбарʼєрного простору, далі цитата:

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом з тим перед багатьма громадянами України стоїть ряд бар’єрів у реалізації своїх прав, отриманні доступу до публічних послуг та повноцінної участі у культурному, політичному та суспільному житті.

Ці бар’єри наявні у різних сферах — від доступності до громадських та житлових будівель до працевлаштування чи культурного життя.

Якщо повернутись до тези про батьків як про маломобільну групу населення, то чи не було б класно зробити місто комфортним, аби люди, які виховують дітей, могли жити на повні груди? Показати дитині картини або скульптури в Муніципальній галереї (схрестила пальці, аби вона таки продовжила своє життя), дерева та квіти в Ботанічному Саду, покидати камінці у воду на набережній, спокійно пообідати у закладі наодинці або з будь-ким, поки дитина грається у дитячій кімнаті? Піти по будь-яких справах разом з малою дитиною, розуміючи, що тобі є де її переодягти або погодувати, що вам буде зручно дістатись в інший кінець міста на громадському транспорті? 

Щасливі батьки = щаслива дитина. Але як зробити місто таким, аби в ньому було легше бути щасливим?

Багато з нас зараз живуть або жили в евакуації в інших містах України та світу. І, звісно, ми будемо порівнювати батьківство в Харкові з новонабутим за час війни. Бо ті, хто повернуться додому, привезуть не лише себе і речі, а й досвід. 

І цей досвід точно змінить наше місто. Як саме — дізнаємося лише після Перемоги.

А зараз — давайте помріємо про Харків майбутнього?

У наступних текстах серії «Місто для дітей» ми обговорюватимемо архітектуру та урбаністику, заклади культури та харчування, садочки, школи та дитячі майданчики, життя людей з ментальними та фізичними вадами, і фантазувати про те, як покращити наше місто, враховуючи інтереси всіх нас.

Дар’я Спасова, ілюстрації  — Олександра Спасова, колажі та обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Серія текстів «Яким має бути Харків після перемоги?»