Ідея: від простого календаря до занурення в історію

У військовому середовищі наприкінці року заведено видавати календарі — від рівня батальйону до великих з’єднань. Алла Бовт знала цю традицію давно, але не хотіла обмежуватися стандартним форматом.

Попередній досвід уже був: календар на 2024 рік, присвячений жінкам у війську. Через брак фінансування він вийшов обмеженим тиражем, але заклав підґрунтя для більш масштабного проєкту.

«Вся історія Слобожанщини почалась із військових — тих, хто стримував татарські навали. Саме тут формувалися форпости, вежі, укріплення. І з цього почалося все. Сьогодні ми маємо, по суті, ту саму історію», — пояснює «Люку» Алла Бовт.

Календар також натхненний картами французького картографа Гійома Левассера де Боплана, який у 1639 році вперше позначив на мапі «Україна» та «Loca Deserta» — Дике поле.

Земля, люди, історія

16-й армійський корпус — велике оперативно-тактичне об’єднання ЗСУ, створене у 2025 році для оборони Харківської області. Його штаб розташований у Харкові, а зона відповідальності простягається від Вовчанська до Куп’янська.

До складу корпусу входять механізовані, танкові, артилерійські бригади, підрозділи ППО, дронарі та розвідники.

Багато військовослужбовців приїхали з інших регіонів, але нині саме вони тримають оборону на слобожанських землях. І корпус вирішив показати зв’язок між цією землею та людьми, які її захищають.

Календар присвячений 12 історичним місцям Слобідської України: точкам, де у XVII столітті формувалися слобідські козацькі полки. Саме Дике поле — степовий прикордонний простір — заселяли військові поселенці, що будували укріплення для захисту від набігів.

Сьогодні історія повторюється. Так сформувалася концепція з трьох шарів:
земля — люди — історія.

Магія амбротипії та художні прийоми

Візуальна частина стала однією з найсильніших складових проєкту. Частину портретів знято технікою амбротипії (мокрий колодій) — фотографічним методом, винайденим у 1850-х роках Фредеріком Скоттом Арчером.

Це зйомка на скляні пластини з колодієм — речовиною на основі нітроцелюлози, чутливістю нижче ISO 1, яка потребує великої кількості світла й миттєвого проявлення в темній кімнаті.

«Цей колодій спершу використовували для загоєння ран під час бойових дій у ХІХ столітті. Перев’язочних матеріалів тоді не існувало, і люди масово помирали від кровотечі. Рідина за 10-15 хвилин густішала й фактично “заклеювала” рану», — пояснює Станіслав.

Техніку амбротипії фотограф Станіслав Остроус опанував у харківського майстра Юрія Кравченка. Зйомки на фронті стали справжньою авантюрою: імпровізовані dark room облаштовували у польській гаубиці САУ «Краб», в автівці Mercedes Vito з повністю заклеєними вікнами, у капонірах.

Пил, пісок, нестача світла в лісах та укриттях давали велику кількість браку. Частину сюжетів довелося знімати на середньоформатну плівку — амбротипія просто не «витягувала» умов.

Колір як жест життя

Чорно-білі плівкові фото колоризувала Юліана Алімова — навмисно «по-дилетантськи», як старі бабусині знімки з горища: жовтуваті обличчя, червоні губи, блакитні акценти. Це відсилка до Харківської школи фотографії (представники: Борис Михайлов, Віктор Кочетов, Євген Павлов) і спосіб уникнути асоціацій з «чорно-білими фото загиблих». 

«Ми всі дуже втомилися від військової фотографії. Хотілося показати наших військових інакше — сильними, впевненими, з відчуттям, що перемога буде за Україною», — каже Алла.

Терапевтичний ефект зйомок та логістика

Процес зйомок мав несподіваний терапевтичний ефект. Коли команда приїжджала на позиції, усе перетворювалося на театральне дійство.

«Цифровою камерою нікого не здивуєш. А тут — багато камер, підготовка, темна кімната. Усі збігалися подивитися. Це було справжнє “шапіто”», — згадує Алла.

Для амбротипних зйомок команда використовувала чорний Mercedes Vito, який між собою називали «Вітя». У ньому обладнали мобільну темну кімнату: після зйомки фотограф біг до машини, двері зачиняли, за кілька хвилин пластина проявлялася — і дія починалася знову.

Загалом команда проїхала понад 4000 кілометрів: Харківщина, Сумщина, Київщина, Чорнобиль, Черкаси, Дніпро, знову Харків. Зйомки тривали з серпня до кінця 2025 року.

Перша зйомка стала особливо пам’ятною: саме у гаубиці САУ «Краб», яка виявилася настільки великою, що всередині можна було вільно працювати вдвох.

«Все робилося у будинку на колесах. Це самохідна артилерійська установка Краб. Вона настільки здоровенна, що ми вдвох, як в кімнаті всередині, проявляли там ці амбротипи», — каже Алла Бовт.

У складних фронтових умовах проєкт давав військовослужбовцям моменти розрядки, захоплення та відчуття причетності до спільної справи.

Місяці та герої

Кожен місяць — підрозділ корпусу, техніка, сюжет і історичне місце:

• Січень: 151-ша механізована бригада, Чугуїв;
• Лютий: 420-й батальйон БпС (дронарі), Зміїв;
• Березень: 57-ма мотопіхотна бригада, Вовчанський напрямок;
• Квітень: 91-й протитанковий батальйон;
• Травень: 48-ма артилерійська бригада («Богдан»);
• Червень: 113-та бригада ТрО, Харків;
• Липень: 3-тя танкова («залізна») бригада;
• Серпень: 154-та механізована бригада, Дергачі;
• Вересень: 48-й розвідбат;
• Жовтень: 41-ша механізована бригада, Вовчанськ;
• Листопад: ППО, Золочів;
• Грудень: 26-та артилерійська бригада.

Герої — танкісти, артилеристи, медикині, дронарі, розвідники. Багато жінок у бойових ролях.«Ніхто не перевдягнений просто так заради красивої картинки. Ці дівчата справжні бойові одиниці», — пояснює Алла.

Дизайн у тонах полину — символ степу, спекотного дня Слобожанщини. Девіз корпусу: «Окремо сильні, разом непереможні».

Про команду і сенси проєкту

Проєкт — результат співпраці військовослужбовців і цивільних фахівців. Тексти написав Олександр Новак, доктор історичних наук, виконуючий обов’язки директора музею історії Харківського національного університету імені Каразіна. Долучилися видавець і краєзнавець Олександр Савчук, директорка Харківської державної наукової бібліотеки імені Короленка Наталя Петренко — для пошуку архівних матеріалів.

Дизайн — Юліана Алімова, яка працювала над попереднім календарем. Фотограф — Станіслав Остроус, викладач Харківської державної академії культури, відомий зйомками військовослужбовців.

Календар надрукований великим тиражем завдяки меценатам і розповсюджується безкоштовно серед військовослужбовців. Мета — не монетизація, а поширення знань про історію, підвищення національної ідентичності та культурного рівня. Як каже Алла Бовт, «воюємо не за землю, а за самоідентичність і культуру».

Це приклад співпраці: військовослужбовці відкриті до залучення професіоналів і отримують якісний продукт, що мотивує нематеріально.

Проєкт завершився наприкінці 2025-го, але ідей вистачає на майбутнє. Амбротипії виставлялися у Львові, плануються в Харкові.

«Я витратила на це космічну кількість енергії, але абсолютно щаслива, бо змогла це реалізувати», — зізнається Алла.

Цей проєкт — місток між минулим і сьогоденням, між землею, людьми та історією. У час втоми він нагадує: захисники Слобожанщини — нащадки тих, хто заселяв Дике поле, і перемога буде за Україною».

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, з відкритих джерел, візуальна складова — Ганна Кучеренко, обкладинки — Анастасія Юращенко